12 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1586/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
встановив:
17.06.2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2020 року №Ф-19803-17, винесену відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Так, 25.05.2020 року позивач поштою отримав вимогу від 13.05.2020 року № Ф-19803-17, винесену ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, якою позивача зобов'язано сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ в розмірі 30444,98 грн. Позивач вважає, що винесена відповідачем вимога № Ф-19803-17 від 13.05.2020 року на суму 30444,98 грн. про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, оскільки за періоди, які охоплює вимога про сплату боргу, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем основної роботи - Комунальний заклад «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара». З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Ухвалою від 22.06.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного без повідомлення учасників (у порядку письмового провадження).
10.07.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2017-2020 роках, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач є фізичною особою-підприємцем. ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 30.09.2009. що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру. Позивач здійснює господарську діяльність та отримує доходи від її провадження. Вказане підтверджується, зокрема, інформацією про об'єкти оподаткування, або об'єкти,пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність, згідно якої позивач здійснює підприємницьку діяльність у кафетерії в приміщені магазину, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Позивачем реєструвалися в контролюючому органі реєстратор розрахункових операцій та книга обліку доходів. Також позивачем подаються податкові декларації про майновий стан та доходи, а також звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Позивачем подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно якого ним самостійно визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., за 2018 рік у сумі 11706,42 грн., за 2019 рік у сумі 17873,35 грн. Законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). З огляду на зазначене та у зв'язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимоги про сплату правомірними, а позов таким що не підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 20.08.2020 року ухвалено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.10.2020 року.
У день проведення підготовчого засідання сторонами до суду подано заяви, згідно яких останні просять здійснювати розгляд справи без їх участі.
Згідно приписів ч. 7 ст. 181 КАС України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 180 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Відтак, суд приймає рішення про закінчення підготовчого засідання та здійснюватиме розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
Позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис №24970000000001885 від 30.09.2009 року. Позивач здійснює вид діяльності за КВЕД: 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Позивач з квітня місяця 2015 року по день розгляду справи працює в Комунальному закладі «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара», який сплачує за нього податки, збори та ЄСВ з нарахованих позивачу доходів.
В той же час, позивач здійснює підприємницьку діяльність, зокрема за період з 2017 по 2019 роки, що підтверджується деклараціями позивача про майновий стан і доходи, а також звітами про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми №Д5 (річна) за 2017 - 2019 роки.
13.05.2020 року Головне управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19803-17, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску складає 30444,98 грн.
Позивач не погодився з такою позицією відповідача, оскільки вважає, що він є найманим працівником в Комунальному закладі «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара», а тому на нього розповсюджується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року в справі №440/2149/19, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як встановлено судом, позивач перебуває у статусі фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, що не заперечується сторонами.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)
Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Ключовим моментом в даному випадку є поєднання двох елементів, а саме: особа перебуваючи в статусі фізичної особи-підприємця не веде та не здійснює господарської діяльності, натомість така особа є найманим працівником та отримує дохід, з якого роботодавцем утримується та перераховується ЄСВ.
У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що ФОП ОСОБА_1 займається господарською діяльністю за адресою: кафетерій в приміщенні магазину, АДРЕСА_1 .
Позивач подає до податкового органу декларації про майновий стан і доходи за 2017-2019 роки, в яких декларує отримання доходу від здійснення підприємницької діяльності за даний період.
З розрахунків податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих само зайнятою особою - додаток Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи судом встановлено наступне.
В 2017 році позивач отримав дохід від господарської діяльності за КВЕД: 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами в розмірі 280246 грн., з яких чистий дохід 3793,25 грн.
В 2018 році позивач отримав дохід від господарської діяльності за КВЕД: 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами в розмірі 241870,78 грн., з яких чистий дохід 3721,69 грн.
Позивачем подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно якого ним самостійно визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., за 2018 рік у сумі 11706,42 грн., за 2019 рік у сумі 17873,35 грн.
При цьому, судом встановлено, що за період з 01.01.2017 року по травень 2020 року працює за наймом в Комунальному закладі «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара» (код ЄДРПОУ 02221900).
Згідно індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), зокрема за періоди з 2017 року по 2020 рік, встановлено сплату Комунальним закладом «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара» (код ЄДРПОУ 02221900) за ОСОБА_1 страхових внесків в належному розмірі.
Втім, з цих же відомостей судом встановлено, що в період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року ФОП ОСОБА_1 отримує дохід від господарської діяльності проте не сплачує страхові внески (позначка «ні»).
В даному випадку позивач отримує дохід як найманий працівник та як фізична особа-підприємець.
Суд уважно проаналізував правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Верховний Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.
На переконання суду, даний висновок Верховного Суду має на меті захистити права та інтереси фізичних осіб-підприємців, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Однак, позивач в даній справі не відноситься до кола осіб, які охоплені даною постановою Верховного Суду, оскільки він здійснює господарську діяльність та отримує доходи від провадження підприємницької діяльності поряд з доходами від найманої праці в Комунальному закладі.
Окремо суд звертає увагу на абз.8 ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI, відповідно до якого не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 12, 19, 161- 163, 167 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75), відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 111060000