Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.10.2020 р. справа №520/11390/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Василенко Т.В., представника відповідача - Єрмолаєвої Т.П.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
проскасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, поліцейський) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Департаменту патрульної поліції №441 від 30.07.2020 року про застосування до працівника УПП в Харківській області ДПП дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; 2) визнання протиправним та скасування наказу Департаменту патрульної поліції №560 о/с від 03.08.2020 року в частині звільнення зі служби в поліції по управлінню поліції в Харківській області рядового поліції ОСОБА_1 ; 3) поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №2 роти №6 батальйону №1 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції з 03.08.2020 року; 4) стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.08.2020 року по день поновлення по службі.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідач, Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі за текстом - владний суб'єкт, Департамент, терорган НП) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноваженою особою.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 29.07.2019р. проходив публічну службу в Національній поліції України на посаді поліцейського взводу №2 роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Харківській області.
20.01.2020р. заявником була підписана посадова інструкція.
08.06.2020р. заявник виконував обов'язки служби за посадою на стаціонарному посту «Красноград».
08.06.2020р. близько 08:30год. мала місце подія зупинки заявником у якості поліцейського патрульної поліції автомобіля марки AUDI закордонної реєстрації ( НОМЕР_1 ) із відсутнім переднім номерним реєстраційним знаком під керуванням громадянина України ОСОБА_2 .
Доказів здійснення за подією відсутності на транспортному засобі державного реєстраційного номеру провадження у справі про адміністративне правопорушення учасниками справи до суду не подано.
Заявник не здійснював відеофіксації процесу комунікації із водієм, отримав від водія вміщений у портмоне пакет документів, пов'язаних із правом керування та експлуатацією транспортного засобу, повернув цю річ водієві і відійшов від транспортного засобу.
Після чого водій зупиненого раніше автомобіля усно сповістив усіх присутніх про те, що серед переданих поліцейському документів знаходилась банкнота грошової одиниці України номіналом 200,00грн., котра зникла.
На місце події прибула слідча оперативна група Красноградського ВП ГУ НП в Харківській області
08.06.2020р. гр. ОСОБА_2 подав начальнику Управління патрульної поліції у Харківській області скаргу на дії заявника.
Доповідною запискою від 15.06.2020р. було ініційовано розгляд питання з приводу призначення службового розслідування.
Наказом Управління патрульної поліції у Харківській області від 15.06.2020р. №187 було призначено службове розслідування.
08.06.2020р. опитаний у межах згаданого службового розслідування заявник послався на приписи ст.63 Конституції України відмовився надавати свідчення.
Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 10.07.2020р. (а.с.62-79) (далі за текстом - Висновок).
У тексті Висновку Дисциплінарною комісією викладені судження про невикористання поліцейським портативного пристрою відеофіксації під час події зносин із водієм автомобіля марки AUDI закордонної реєстрації ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , а також про невчинення поліцейським дій з приводу з'ясування, фіксації, оцінки обставин адміністративного правопорушення (експлуатації транспортного засобу із відсутнім державним реєстраційним знаком) і прийняття рішення у справі про адміністративне правопорушення.
Згадані діяння кваліфіковані Дисциплінарною комісією як порушення поліцейським під час несення служби ч.1 ст.18, п.3 ч.1 ст.23, п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», ч.1 ст.1, п.5 ч.3 ст.1, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затвердженого законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII), п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затверджена наказом МВС України від 07.11.2015р. №1395; далі за текстом - Інструкція №1395), п.5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами і підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (затверджена наказом МВС України 18.12.2018р. №1026; далі за текстом - Інструкція №1026).
Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
30.07.2020р. Департаментом із посиланням на Висновок було видано наказ №441 про накладення на заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для видання згаданого наказу суб'єктом владних повноважень обрані положення ст.ст.11-14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а фактичною підставою послугувало судження про вчинення дисциплінарного проступку у вигляді незабезпечення використання поліцейським портативного пристрою відеофіксації та невжиття поліцейським дій з провадження у справі про адміністративне правопорушення.
03.08.2020р. Департаментом із посиланням на наказ №441 від 30.07.2020р. було видано наказ №560 о/с з приводу звільнення заявника зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
Не погодившись із правомірністю накладеного дисциплінарного покарання, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію», а також Дисциплінарного статуту.
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.
Частиною 1 ст.2 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Як указано у ст.6 названого закону поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).
У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Таким чином, інститут Присяги поліцейського вже сам по собі забезпечує дотримання публічним службовцем закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій діяльності.
При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" інститут присяги поліцейського забезпечує необхідність виконання завдань поліції незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.
Окремо суд зважає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Отже, закон прямо покладає на поліцейського обов'язок із реагування як на кримінальні правопорушення або адміністративні правопорушення, так і на події.
У ході розгляду справи судом достеменно з'ясовано, що обставина невикористання заявником 08.06.2020р. портативного пристрою відеофіксації під час події зносин із водієм автомобіля марки AUDI закордонної реєстрації ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 визнана усіма учасниками справи.
У силу ч.1 ст.78 КАС України дана обставина не підлягає додатковому доказуванню.
Доказів правомірності діяння поліцейського з приводу не використання під час несення служби портативного пристрою відеофіксації до матеріалів справи не подано.
Учасниками справи також визнана та обставина, що 08.06.2020р. під час зупинки на стаціонарному посту «Красноград» автомобіль марки AUDI закордонної реєстрації ( НОМЕР_1 ) водієм ОСОБА_2 експлуатувався без переднього реєстраційного державного номерного знаку.
Таке діяння громадянина містить усі формальні ознаки адміністративного делікту за ч.4 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де указано, що керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За загальним правилом провадження у справі про адміністративне правопорушення розпочинається подією складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Водночас із цим, ч.3 ст.254 КУпАП прямо передбачено, що протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно ж до ч.2 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Згідно з ч.3 ст.258 КУпАП протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У силу спеціальної норми ч.5 ст.258 КАС України якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, у межах провадження у справі про вчинення адміністративного делікту у сфері безпеки дорожнього руху протокол про адміністративне правопорушення не складається, але ця обставина не звільняє поліцейського від виконання вимог ст.ст.1, 9, 23, 280 КУпАП і створення належних умов для з'ясування обставин виявленого діяння, встановлення об'єктивної істини, визначення наявності або відсутності події правопорушення, складу правопорушення, обставин, котрі виключають або посилюють чи пом'якшують відповідальність винної особи тощо.
Зокрема, за приписами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279 1 - 279 4 цього Кодексу.
Приписи ст.22 КУпАП, де указано, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням, також не виключають, а навпаки явно та очевидно передбачають вчинення дій з провадження у справі про адміністративне правопорушення по етапу прийняття рішення про застсоування адміністративного стягнення.
Відповідно до ч.3 ст.284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Звідси слідує, що виявлення навіть формальних ознак існування події чи складу адміністративного делікту безальтернативно вимагає проведення усієї процедури провадження у справі про адміністративне правопорушення і прийняття остаточного рішення про звільнення від відповідальності є виключно останнім із етапів цієї процедури.
Між тим, у спірних правовідносинах заявник не дотримався жодної із перелічених вище норм Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Ця обставина заявником під сумнів не поставлена, позаяк у межах службового розслідування заявник із посиланням на положення ст.63 Конституції України лише відмовився від надання пояснень з приводу даної обставини, але підтверджена письмовими свідченнями опитаних у ході службового розслідування поліцейських, котрі несли службу на стаціонарному посту «Красноград» одночасно із заявником.
Суд мав намір провести допит у якості свідка громадянина ОСОБА_2 - безпосереднього очевидця подій 08.06.2020р, проте від імені цього громадянина засобами електронної пошти до суду надійшли пояснення про неможливість прибуття у засідання через знаходження поза межами України.
У зв'язку з неможливістю ідентифікації джерела походження цих пояснень суд не вбачає правових підстав для врахування їх змісту при відправленні правосуддя.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
З урахуванням згаданих вище міркувань, суд вважає, що доказів правомірності діяння поліцейського з приводу не вчинення дій з приводу провадження у справі про адміністративне правопорушення під час несення служби 08.06.2020р. за епізодом зносин із водієм автомобіля марки AUDI закордонної реєстрації ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 до матеріалів справи не подано.
За визначенням ч.1 ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
У силу ч.3 ст.1 Статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов'язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Статуту визнається дисциплінарним проступком.
З метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
У спірних правовідносинах службове розслідування було призначено та проведено.
Недоліків в організації службового розслідування, а також нездоланних та непереборних дефектів у результатах службового розслідування судом під час вирішення спору не виявлено.
Ознак порушення прав та інтересів заявника у ході службового розслідування матеріали справи не містять.
Викладене у Висновку судження Дисциплінарної комісії про вчинення заявником порушення вимог ч.1 ст.18, п.3 ч.1 ст.23, п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», ч.1 ст.1, п.5 ч.3 ст.1, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.4 розділу І Інструкції №1395, п.5 розділу ІІ Інструкції №1026 суд вважає юридично правильним та фактично підтвердженим.
Порушень у кваліфікації Дисциплінарною комісією діяння, скоєного заявником 08.06.2020р. під час несення служби на стаціонарному посту «Красноград», суд не знаходить.
Посилання Дисциплінарної комісії у даному конкретному випадку на приписи п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.5 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" суд вважає вірними і достатніми в аспекті вчинення поліцейським дисциплінарного проступку.
Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.
Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: дисциплінарну комісію та керівника, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного (тобто межі дискреції цих суб'єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру).
Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що повноваження керівників поліції з приводу накладення дисциплінарних покарань розмежовані приписами ст.20 Дисциплінарного статуту, згідно з якою керівник Національної поліції України уповноважений застосовувати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, до всіх поліцейських (ч.3 ст.20); інші керівники застосовують дисциплінарні стягнення в межах повноважень, визначених керівником Національної поліції України (ч.4 ст.20).
Наказом Національної поліції України від 06.11.2015р. №73 (у редакції наказу від 31.10.2016р. №1114) було затверджене Положення про Департамент патрульної поліції.
Пунктом 20 розділу V згаданого Положення керівник Національної поліції України делегував керівнику Департаменту патрульної поліції Національної поліції України право на вирішення питання стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських Департаменту.
У подальшому начальник Департаменту видав наказ №4621 від 11.10.2018р., яким делегував начальникам управлінь патрульної поліції в областях Департаменту право застосування за результатами службових розслідувань дисциплінарні стягнення у вигляді зауваження, догани, суворої догани.
Оскарженим наказом компетентною посадовою особою саме Департаменту до заявника був застосований захід дисциплінарного покарання у вигляді звільнення із служби в поліції.
Тому підсумково суд вважає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку обставини діяння поліцейського з'ясувала повно, оцінила вірно, вчинене поліцейським діяння кваліфікувала правильно, норму закону визначила неналежну, зміст норми права витлумачила відповідно до її дійсної суті, а, відтак, забезпечила дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (засадничих гарантій притягнення особи до відповідальності не порушила).
Так, Дисциплінарною комісією були взяті до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом аспекти, котрі здатні вплинути на міру відповідальності поліцейського, який не забезпечив здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення, тобто вчинив діяння, котре явно та очевидно показує на професійну непридатність.
Наслідки цього проступку є явними та очевидними і не підлягають окремому викладенню у тексті Висновку.
Як установлено судом, владний суб'єкт - Департамент - у спірних правовідносинах діяв виключно на реалізацію суджень Висновку Дисциплінарної комісії.
Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб'єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері поліцейської діяльності судом не виявлено.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи змістом належних норм права та приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом були подані докази відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже неприбуття поліцейського за викликом громадянина України явно та очевидно утворює склад дисциплінарного проступку навіть за рахунок порушення лише вимог п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.5 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" безвідносно до будь-яких інших норм права.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з'ясував повно, діяння поліцейського кваліфікував правильно, норму закону визначив вірно, зміст приписів цієї норми витлумачив без помилок (перекручень), взяв до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом фактори, наслідки вчиненого поліцейським діяння не спотворив, міру юридичної відповідальності обрав без явного та очевидно нерозумного перевищення меж свободи адміністративного розсуду.
Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб'єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відтак, посилання представника заявника на дії інших поліцейських і на обставину непритягнення гр. ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності на увагу суду не заслуговують, адже, по-перше, виходять поза межі предмету доказування у спорі, а, по-друге, оскільки зупинка транспортного засобу була здійснена саме заявником, то і усі дії з провадження у справі про адміністративне правопорушення повинен був здійснювати саме заявник, а не інші поліцейські, котрі повинні виконувати власні службові завдання.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 13 жовтня 2020 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.