Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
13 жовтня 2020 р. № 520/10447/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Мар'єнко Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків,61002), третя особа - ОСОБА_2 начальник Головного управління Національної поліції в Харківської області (вул.Жан Мироносиць, 5, м.Харків, 61000) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - ОСОБА_2 начальник Головного управління Національної поліції в Харківської області в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25 червня 2020 року № 172 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п.1 ч.1 ст.87 ЗУ “Про державну службу” у зв'язку із скороченням штатів;
- поновити ОСОБА_1 на роботі Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2020 року до дня поновлення на роботі;
- зобов'язати ГУ НП в Харківській області провести оплату лікарняного листа серія АДВ №464659, АДВ №464683, АДВ №464712, АДВ 620542, АДВ №464683;
- зобов'язати ГУ НП в Харківській області провести оплату відпустки, як учаснику бойових дій кількістю 14 діб, з 08.06.2020 до 22.06.2020 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на мою користь моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що наказом №172 о/с від 25 червня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений відповідно до п.1 ч. 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців) ст. 87 Закону України "Про державну службу". Зазначене звільнення є незаконним, оскільки роботодавцем не були дотримані основні вимоги, а саме: попередити про звільнення не менше ніж за два місяці.
Від представника відповідача - Крюкова О.О., через канцелярію суду, надійшов письмовий відзив, в якому представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, вказаних в ньому.
Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року №520/12192/19 - адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (61000, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ 40108599), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволений в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 15 жовтня 2019 року № 358 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із скороченням штатів.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2019 року у сумі, яка складає 121384,32 грн.
Зазначене рішення оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду.
Станом на час розгляду даної справи Другим апеляційним адміністративним судом не розглянуто апеляційну скаргу на рішення по справі №520/12192/19.
Водночас, суд зазначає, що рішення суду в частині поновлення на посаді Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області та стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до вказаного рішення, ОСОБА_1 20.02.2020 видано виконавчий лист щодо поновлення його на роботі Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області та стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню, який переданий до ГУ НП в Харківській області.
Згідно з Наказом №16 ос від 24.01.2020, позивача поновлено на посаді головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області і в той же день, а саме 24.01.2020, позивача попереджено про можливе наступне припинення державної служби та звільнення з роботи в поліції після закінчення двомісячного строку з дня попередження.
27 січня 2020 року позивачем подано на ім'я Начальника ГУ НП в Харківській області генерала поліції третього рангу Валерія Сокуренка заяву, в якій позивач просив звільнити його з посади, припинивши державну службу відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України про державну службу через скорочення штатів з 04.02.2020.
Відповідно до листка непрацездатності серії АДВ №464349, виданого 03 лютого 2020 року, ОСОБА_1 звільнено від роботи з 03.02.2020 по 08.02.2020 по причині загального захворювання та приписано стати до роботи 13.02.2020.
Відповідно до витягу із наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №29 о/с від 04.02.2020 згідно п.1 ст. 40 КЗпП України (через скорочення штатів) та п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу" звільнено та припинено державну службу ОСОБА_1 , державного службовця 4 рангу, головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУНП в Харківській області, з 04.02.2020, з виплатою грошової компенсації за частину невикористаної відпустки за період з 16.10.2019 по 06.11.2019 у кількості 2 діб, частину невикористаної основної відпустки за період з 07.11.2019 по 04.02.2020 у кількості 7 діб та виплатою компенсації за невикористану частину додаткової відпустки за період робочого року з 07.11.2019 по 04.02.2020 у кількості 15 діб.
Проте, позивач не погодився із вказаним наказом та звернувся до суду щодо його оскарження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 року №520/3005/2020 - позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599), третя особа Начальник Головного управління Національної поліції в Харківській області Сокуренко Валерій Васильович (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків, 61003) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 4 лютого 2020 року № 29 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 1 ст.40 КЗпП та п.1 ч.1 ст.87 Закону України “Про державну службу” у зв'язку із скороченням штатів.
Поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2020 року, що складає 82187 (вісімдесят дві тисячі сто вісімдесят сім) гривень 30 коп.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) провести оплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за листком непрацездатності серія АДВ №464348.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду №520/3005/2020 від 22.09.2020 року - апеляційна скарга Головного управління Національної поліції України в Харківській області - залишена без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 по справі № 520/3005/2020 - залишено без змін.
На виконання вказаного рішення, згідно наказу №144 о/с від 02.06.2020 року позивача поновлено на посаді головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікації ГУ ПН в Харківській області з 04.02.2020 року.
Проте, 02.06.2020 року, також позивача повідомлено про можливе наступне припинення державної служби та звільнення з роботи в поліції відповідно до вимог ч.3 ст.87 Закону України.
Наказом №172 о/с від 25 червня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений відповідно до п.1 ч. 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців) ст. 87 Закону України "Про державну службу" з 02.07.2020 року.
Проте, оскільки позивач був на лікарняному до 23.07.2020 року, що підтверджується наданими поясненнями відповідача та листами непрацездатності, листом на запит відповідача від ДУ "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Харківській області" від 11.08.2020 року тому відповідачем наказом від 18.08.2020 року №249 о/с внесено зміни до пункту наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25.06.2020 року №172 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі зміною дати звільнення від 23.07.2020 року.
Вважаючи протиправним наказ №172 о/с від 25 червня 2020 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII) цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У постанові від 17.02.2015 № 21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Таким чином, до спірних правовідносин застосовуються норми Закону №889-VIII, які мають пріоритет над положеннями трудового законодавства. Норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначають виключно процедуру вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, у частині, що не врегульована цим Законом.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 02.06.2020 попереджено про можливе подальше припинення державної служби і звільнення з роботи в поліції відповідно до вимог частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Пунктом 1 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Як встановлено в ході розгляду справи - відповідачем наказом від 18.08.2020 року №249 о/с внесено зміни до пункту наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25.06.2020 року №172 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі зміною дати звільнення від 23.07.2020 року, згідно п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу", тобто раніше ніж за два місяці.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, звільнивши ОСОБА_1 згідно з п.1 ч.1 (через скорочення штатів) ст. 87 Закону України "Про державну службу" діяв не у порядок та спосіб, визначений законом.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що відповідач в порушення ч.3 ст.72 КАС України не обґрунтував правомірність звільнення позивача з займаної посади та дотримання його прав при звільненні, не довів дотримання вимог п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" при прийняті спірного наказу, у зв'язку із чим вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, для повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за потрібним вийти за межі позовних вимог - визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25.06.2020 року №172 о/с, від 18.08.2020 року №249 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п.1 ч.1 ст.87 Закону України “Про державну службу” у зв'язку із скороченням штатів.
Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 235 КЗпП України при звільненні без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі- Порядок № 100).
Відповідно до абз. 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абз.2 п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110) днем звільнення вважається останній день роботи.
У п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 р. №13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Судом встановлено, що позивача звільнено з 23.07.2020 року, по день ухвалення рішення - 13.10.2020 року у справі тривалість вимушеного прогулу позивача склала 58 робочих дні.
Відповідно до довідки про доходи №2188 від 14.11.2019 Головного управління Національної поліції в Харківській області розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1264,42 грн.
Проте, суд позбавлений можливості встановити загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.07.2020 року, по день ухвалення рішення - 13.10.2020 року, оскільки позивач тривалий час перебував на лікарняному.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача провести оплату лікарняних листів, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №1105 передбачено, що страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону №1105, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, працівник, страховий випадок щодо якого настав до моменту звільнення, є застрахованою особою. Допомога по тимчасовій непрацездатності такому працівнику виплачується за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення застрахованої особи.
До суду не надано доказів проведення виплат позивачу за листками непрацездатності серії АДВ №464659, АДВ №464683, АДВ №464712, АДВ 620542, АДВ №464683, а тому, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення вказаної позовної вимоги.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ НП в Харківській області провести оплату відпустки, як учаснику бойових дій кількістю 14 діб, з 08.06.2020 до 22.06.2020 року, суд зазначає, що згідно з наказом від 05.06.2020 року №150о/с позивачу надано додаткову оплачувану відпустку згідно п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2020 рік на 14 календарних днів з 09 по 22 червня 2020 року.
Проте, як вбачається з листка непрацездатності АДВ №464659 з 10.06.2020 року по 14.06.2020 рік позивач був на лікарняному. Крім того, позивач зазначає, що взагалі не вибував у відпустку.
Доказів проведення виплат позивачу за вищевказаними листками непрацездатності та доказів виплат позивачу додаткової оплачуваної відпустку згідно п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2020 рік, на 14 календарних днів з 09 по 22 червня 2020 року, доказів ознайомлення позивача з наказом від 05.06.2020 року №150о/с, та підстави винесення наказу від 05.06.2020 року №150о/с - суду надано не було.
Таким чином, для повного та всебічного поновлення прав позивача суд вважає за потрібне зобов'язати ГУ НП в Харківській області провести оплату додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, кількістю 14 діб, за 2020 рік - ОСОБА_1 , з урахуванням листків непрацездатності серії АДВ №464659, АДВ №464683, АДВ №464712, АДВ 620542, АДВ №464683.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції у Харківській області на його користь моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів приниження честі, гідності та ділової репутації протиправними діями відповідача по справі.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн.
Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків,61002), третя особа - ОСОБА_2 начальник Головного управління Національної поліції в Харківської області (вул.Жан Мироносиць, 5, м.Харків, 61000) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25 червня 2020 року № 172 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п.1 ч.1 ст.87 ЗУ “Про державну службу” у зв'язку із скороченням штатів.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській областівід 18.08.2020 року №249 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з п.1 ч.1 ст.87 ЗУ “Про державну службу” у зв'язку із скороченням штатів з 27.03.2020 року.
Поновити ОСОБА_1 на роботі Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області з 23.07.2020 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 липня 2020 року до 13.10.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області провести оплату лікарняних листків серія: АДВ №464659, АДВ №464683, АДВ №464712, АДВ 620542, АДВ №464683.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області провести оплату відпустки, як учаснику бойових дій кількістю 14 діб за 2020 року, з урахуванням лікарняних листків серія: АДВ №464659, АДВ №464683, АДВ №464712, АДВ 620542, АДВ №464683.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в частині поновлення на посаді Головного спеціаліста відділу організації мереж електрозв'язку та радіочастотного ресурсу управління зв'язку та телекомунікацій ГУ НП в Харківській області та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мар'єнко Л.М.