Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2020 р. Справа№200/3424/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шинкарьової І.В. розглянувши при секретарі судового засідання Заїченко Я.В. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління Національної поліції в Донецькій області та просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 5293,12 гри., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції - 378,08 гри. та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки у сумі 29705,76 гри., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн.
ОСОБА_1 , у 1997 році прийнятий до органів внутрішніх справ України, 2015 року звільнений з органів внутрішніх справ України.
07.11.2015 року прийнятий на службу до Національної поліції України, перебував на службі у Національної поліції України.
Наказом ГУНП в Донецькій області № 424 о/с від 30 вересня 2019 року, позивача звільнено з Національної поліції з 30 вересня 2019 року.
Позивач вважає, що станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ.
Додаткову відпустку позивачем не використано у кількості по 14 днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпуски, як учаснику бойових дій. За 2015, 2016, 2017, 2018 роки не використаних додаткових відпусток за 56 календарних днів.
Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та просить стягнути грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та стягнути кошти за час затримки з розрахунком при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом № 580-VIII та Порядком № 260, які не передбачають можливості виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. Також зазначає, що посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» не дають законодавчих підстав для задоволення позову. Так, останнім законом такий вид відпустки не віднесено до щорічних (розділ II цього Закону), оскільки стаття 16-2 міститься не в розділі II, а в розділі III Закону України «Про відпустки». При цьому приписами як частини першої статті 83 КЗпП, так і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено обов'язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Таким чином відповідача вважає, що законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій відсутні, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. З наведених підстав відповідач просив суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 06 квітня 2020 року відкрито провадження у справі № 200/3424/20-а та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 05 червня 2020 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Відповідно до п.п.2 п.9 прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено у наступній редакції: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до п.2 прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Даний закон набрав чинності 17 липня 2020 року. З огляду на що останнім днем строку на який був продовжений розгляд справи є 07 серпня 2020 року.
Учасниками судового розгляду не було подано клопотань про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 вересня 2020 року об 15 год. 00 хв.
Розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Національної поліції в Донецькій області про зобов'язання внести зміни до наказу від 30.09.2019 №424 о/с, виплатити грошову компенсацію - відкладено з 17 вересня 2020 р. на 29 вересня 2020 р. о 16:00 год., у зв'язку із неявкою учасника справи або його представника.
Сторони до судового засідання 29 вересня 2020 року не з'явились.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 . (а.с.19-21)
Відповідно до трудової книжки позивача, його у 1997 році прийнято до органів внутрішніх справ України. 06.11.2015 року звільнений з органів внутрішніх справ України.(22-24)
07.11.2015 року прийнятий на службу до Національної поліції України, перебував на службі у Національної поліції України.
Наказом ГУНП в Донецькій області № 424 о/с від 30 вересня 2019 року, позивача звільнено з Національної поліції з 30 вересня 2019 року.
Згідно з рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) від 26 лютого 2015 р.№ 9/ІІІ/1/1091 позивачу було надано статус учасника бойових дій, посвідчення НОМЕР_3 від 08 травня 2015 року. (а.с.25)
Відповідно до довідки від 06.11.2015 №5/4883 виданої управлінням МВС України на Донецькій залізниці, позивач дійсно, брав участь в антитерористичній операцій забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету, та територіальній цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у період з 07.11.2015 по 30.04.2018. (а.с.36-37)
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 25 листопада 2019 року та 17.12.2019 про виплату коштів за невикористану додаткову відпустку. (а.с. 38)
Листом № Л-210/26103-2020 від 02 січня 2020 року відповідач повідомив позивача, про те, що у управління національної поліції відсутні законні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані в 2015-2019 роках додаткові відпустки. (а.с. 34)
З листа відповідача від 21 січня 2020 року вбачається, що працівниками Авдіївського відділу поліції Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області у період з 07 листопада 2015 року по 01 жовтня 2019 року додаткова відпустка не використовувалась. (а.с. 40)
Відповідно до довідки управління МВС України на Донецькій залізниці від 21.01.2020 №11жд/ик у 2015 році додаткова відпустка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551 позивачу не надавалась. (а.с. 42)
Відповідно до довідки відповідача від 21.01.2020 №217/12/03-2020 додаткова відпустка за період з 07.11.2015 до 01.10.2019 передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551 позивачу не надавалась.
Спір виник з приводу не проведення відповідачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, додаткову відпустку позивачем не використано у кількості 14 днів в році звільнення (2019 рік) та 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпуски, як учаснику бойових дій.
Надаючи правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень, суд виходить з наступного.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Суд звертає увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ № 260 від 06 квітня 2016 року затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Порядок № 260 визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
За приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
За приписами абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, у випадку звільнення поліцейського - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки,
З огляду на зазначене, суд зазначає, що при звільненні поліцейського - учасника бойових дій - позивача, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову соціальну відпустку, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині, підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виплати грошову компенсацію, у розмірі за 2019 рік у сумі 5293,12 грн., та за 2015, 2016, 2017, 2018 у сумі 29705,76 грн. ,суд зазначає, що розрахунок суми грошової компенсації відноситься до дискреційних повноважень відповідача, розрахунки суми грошової компенсації, а відповідно й загальна сума компенсації обраховані позивачем самостійно. При цьому, позивач не володіє спеціальними знаннями у сфері фінансів та бухгалтерського обліку, з огляду на що суд не може прийняти до уваги вказані розрахунки, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача щодо визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення позивача зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, та зобов'язання внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки, суд зазначає наступне.
У пункті 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06 квітня 2016 року № 260 зазначено, що кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Враховуючи що в наказі про звільнення не вказано кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Суд не приймає довід відповідача, що позивачем було порушено строк звернення до суду в частини внесення до наказу про звільнення відомість про кількість днів невикористаної оплачуваної додаткової відпустки, посилаючись на вимоги ч.5 ст.122 КАС України, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Оскільки в даному спорі не розглядається питання неправомірності наказу про звільнення. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду віл 21.08.2019 по справі №620/4218/18 « 41. Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.» Суд приймає довід позивача, що строк звернення з цією вимогою не порушено.
Обов'язок відповідача внести зміни до наказу, виникає у разі зобов'язання нарахувати та виплати належні виплати позивачу, та передбачено в пункті 8 розділу III Порядку № 260.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн., суд зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
В силу статей 47, 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Що не позбавляє позивача, у випадку не виплати належних сум звернутись до суду.
Судом встановлено, що на момент звільнення та розгляду справи з позивачем не було проведено остаточного розрахунку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога заявлена передчасно, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Щодо вимоги позивача, про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що саме дане рішення суду буде відповідачем не виконане, в зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір”, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 271-273, 278 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 5293,12 гри., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції - 378,08 гри. та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки у сумі 29705,76 гри., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) та за 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) та за 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 29 вересня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя І.В. Шинкарьова