Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2020 р. Справа№200/7177/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, -
03 серпня 2020 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік у сумі 6306,44грн за 28 календарних днів;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 296 вересня 2016 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом № 326 о/с ГУ НП в Донецькій області від 28 вересня 2016 року його було звільнено з Мір'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області. 27.07.2015 рішенням комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій йому надано статус учасника бойових дій. Станом на день прийняття наказу про звільнення, відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а саме 14 днів за 2 роки (2015-2016 роки).
02 вересня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивач проходив службу в поліції з 07 листопада 2015 року по 28 вересня 2016 року. Наказом ГУНП в Донецькій області від 28 вересня 2016 року № 326 о/с, відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України “Про національну поліцію” (за власним бажанням) звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції з 29 вересня 2016 року. 27 липня 2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій. 30 березня 2020 року позивач звернувся до ГУНП в Донецькій області щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Листом від 06 квітня 2020 року № 103зі/26/03-2020 УФЗБО ГУНП в Донецькій області повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав задоволення перелічених у його зверненні вимог. Зазначає, що компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи) законодавством не передбачена, у зв'язку із чим вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими.
14 вересня 2020 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, позивачем надано відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому він зазначив, що він служив в органах внутрішніх справ та перебував на службі у Національній поліції, має статус учасника бойових дій з 2015 року. Отже, йому надано право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій /а.с.39-41/.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи /а.с.19/.
Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 /а.с.18-19/.
На підставі рішення комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 25 червня 2015 року № 11/І/V/55 Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 27 липня 2015 року учасника бойових дій /а.с.10,11/.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області в Донецькій області від 28 вересня 2016 року № 326 о/с, відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України “Про національну поліцію” звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції з 29 вересня 2016 року старшого сержанта поліції - Мір'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області /а.с.12/.
Судом також встановлено, що 30 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Листом від № 103зі/26/03-2020 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав задоволення перелічених у його зверненні вимог, з зазначенням, що компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи) законодавством не передбачена /а.с. 14-16/.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 року № 580-VIII, Кодексом законів про працю України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, Законом України “Про відпустки” від 15.11.1996 року № 504/96-ВР, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських національної поліції”, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість зароблять собі на життя працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною першою ст. 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” (далі - Постанова № 988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частина 1 статті 24 Закону України “Про відпустки” № 504/96-ВР від 15.11.1996 року, згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 1 статті 92 Закону 580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Статтею 93 Закону №580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських.
Частиною 2 статті 92 Закону 580-VIII визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно статті 16-2 Закону України “Про відпустки” № 504/96-ВР від 15.11.1996 року учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно статті 24 Закону України “Про відпустки” № 504/96-ВР від 15.11.1996 року у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, компенсація за не використані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року законодавством не передбачена.
Крім того, суд зазначає, що Головне управління Національної поліції в Донецькій області не відноситься Законом № 580-VІІІ або іншим актом законодавства до правоохоронних органів спеціального призначення.
В постанові від 31.03.2020 року в справі № 808/2122/18 Верховний Суд зазначив наступне: відповідно до вимог Закону № 580-VІІІ та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю. Також судами обґрунтовано відхилено доводи позивача, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України та Законом України “Про відпустки”. Доводи касаційної скарги в цій частині також є помилковими.”.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 року в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470.
Водночас, посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки в даній справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Отже, суд зазначає, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18) не слід застосовувати до спірних правовідносин, оскільки позивач не є військовослужбовцем, а поліцейським.
Крім того, в постанові від 13.06.2018 року в справі №545/1881/16 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: “ 06 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 426-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” (далі - Закон № 426-VIII), яким доповнено новою статтею 77-2 Кодексу законів про працю України та статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”, а також внесено зміни до п.12 статті 12 та п. 17 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Законом № 426-VIII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України “Про відпустки”, а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону.
В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ “Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях”, назву якого доповнили складовою “Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни”. Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.
Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України “Про відпустки”). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року.
Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки…”.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні положення передбачено приписами ч. 5 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов наступних висновків.
По-перше, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18) не може враховуватись до спірних правовідносин.
По-друге, положення Кодексу законів про працю України та Закону України “Про відпустки” до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом №580-VІІІ та Порядком №260, які не передбачають можливості виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
По-третє, навіть посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України та Закону України “Про відпустки” не дають законодавчих підстав для задоволення позову.
Так, останнім законом такий вид відпустки не віднесено до щорічних (розділ ІІ цього Закону), оскільки стаття 16-2 міститься не в розділі ІІ, а в розділі ІІІ Закону України “Про відпустки”. При цьому приписами як частини першої статті 83 КЗпП України, так і частини першої статті 24 Закону України “Про відпустки” передбачено обов'язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
У зв'язку з тим, що позовна вимога про стягнення з відповідача коштів за час затримки розрахунку при звільненні, є похідною від вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, в її задоволенні також слід відмовити.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 5 ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (пр.-т. Нахімова, 86, м. Маріуполь, 87517, ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 09 жовтня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов