03 серпня 2020 року Справа № 160/5493/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-232895-53 від 20 лютого 2020 року Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 березня 2020 року позивачем була отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-232895-53 від 20.02.2020, яка, на думку позивача, є безпідставною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, однак працює як юрист найманим працівником і за нього єдиний внесок сплачує роботодавець, з яким він перебуває у трудових відносинах. Будь-якого іншого джерела доходу, в тому числі і від провадження адвокатської діяльності, він не має, що виключає можливість нарахування зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу надано право подати відзив на позов разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
На виконання вимог наведеної вище ухвали, 17.06.2020 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, зазначаючи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець. Проте, всупереч нормам чинного законодавства, податкова звітність до відповідача останнім не подавалась. При цьому, враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, з 2017 року платники податків повинні в обов'язковому порядку нараховувати і сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від того, чи отримують вони дохід чи ні. Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом в автоматичному режимі нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску та винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-232895-53 від 20 лютого 2020 року. З урахуванням наведеного вважає, що оскаржувана вимога винесена відповідачем правомірно і підстави для її скасування відсутні.
30 червня 2020 року на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що в розумінні Закону України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець. Також звернув увагу на податкову консультацію №2119/ІПК/04-36-13-02-07 від 13.05.2019 щодо сплати єдиного соціального внеску самозайнятою особою в період перебування такої особи в трудових правовідносинах з підприємством.
Ухвалою суду від 03.08.2020 року здійснено заміну відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 262 КАС України).
Згідно зі статтею 258 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП №2951, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 10.08.2015.
Відповідно до довідки від 17.08.2015 №1504300700048 про взяття на облік платника податків (Форма 4-ОПП) позивач як адвокат узятий на облік у контролюючих органах 14.08.2015 за №1350 та перебуває на обліку у Дніпропетровській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (Солонянське відділення).
Суд зауважує, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, а тому, суд вважає, що відповідачем у відзиві помилково вказано про нарахування позивачу у спірній вимозі суми єдиного внеску саме як фізичній особі-підприємцю. Вказана обставина підтверджується інтегрованою карткою платника податків, в якій зазначено про нарахування єдиного внеску як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокату).
Матеріалами справи підтверджено, що наказом № 88-К від 31 серпня 2018 року позивач прийнятий на посаду юриста у ТОВ «Агрофірма «Орлівщина» з 03.09.2018 року, що підтверджується копією наказу про прийняття на роботу.
Згідно з записами, що містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 , наказом № 01-к від 02.01.2019 року ОСОБА_1 переведений на посаду юрисконсульта юридичного відділу ТОВ «Агрофірма «Орлівщина» (запис № 31).
За даними інтегрованої картки платника податків по коду бюджетної класифікації 71040000 за позивачем станом на 31.01.2020 рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 11 017,26 грн., а саме, за період - II - IV квартал 2019 року (8263,08 грн.) та I квартал 2020 року (2754,18 грн.).
У зв'язку із означеним, 20 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-232895-53 про сплату суми боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 11 017,26 грн.
Не погодившись із прийнятою вимогою, позивач подав скаргу, проте рішенням Державної податкової служби України від 07.05.2020 №15574/499-00-08-06-01-06 скаргу залишено без задоволення.
Вважаючи Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-232895-53 від 20 лютого 2020 року протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та у постанові від 05 березня 2020 року по справі №824/509/19-а, які є обов'язковими для врахування судом першої інстанції в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 являється адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого 06.08.2015 року Радою адвокатів Дніпропетровської області.
Матеріалами справи підтверджено, що з 03.09.2018 позивач постійно працює юрисконсультом у ТОВ «Агрофірма «Орлівщина», що підтверджується наказом про прийняття на роботу та трудовою книжкою, і роботодавець на підставі вимог Закону № 2464-VI повинен був сплачувати за нього, як за найманого працівника, єдиний соціальний внесок.
У матеріалах справи відсутні докази фактичного ведення позивачем адвокатської діяльності упродовж періоду за який були нараховані суми недоїмки з єдиного соціального внеску (II - IV квартал 2019 року та I квартал 2020 року), а відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 доходів у вигляді винагороди за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами або доказів отримання доходу від незалежної професійної діяльності.
Вказані обставини виключають обов'язок позивача по сплаті єдиного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема, у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Оскільки, як вже зазначалося вище, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Таким чином, визначення контролюючим органом у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-232895-53 від 20 лютого 2020 року заборгованості позивача з єдиного соціального внеску у розмірі 11017,26 грн. за період, коли ОСОБА_1 був працевлаштований на ТОВ «Агрофірма «Орлівщина», є неправомірним, у зв'язку із чим, оскаржувана вимога підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства У країни, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська 17-а, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-232895-53 від 20 лютого 2020 року на суму 11017,26 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева