Справа № 761/21269/20
Провадження № 1-кс/761/13220/2020
28 липня 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 120 201 102 300 010 09 від 25.06.2020 про накладення арешту на майно,
До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся слідчий СУ ГУНП у Київській області ОСОБА_3 з погодженим прокурором відділу прокуратури Київської області ОСОБА_4 клопотанням про накладення у кримінальному провадженні № 120 201 102 300 010 09 від 25.06.2020 за ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК України арешту на майно, вилучене 12.07.2020 під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою - АДРЕСА_1 .
На обґрунтування клопотання зазначено, що СУ ГУНП у Київській області здійснюється досудове розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні, яким встановлено, що ОСОБА_6 створив озброєне об'єднання осіб, до якого залучив ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з метою подальших злочинних дій. Реалізуючи зазначену мету, ОСОБА_6 спільно з іншими учасниками злочинного угрупування 26.04.2020 проникли у будинок, де мешкають ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , де вчинили розбійний напад на останніх та заволоділи майном потерпілих на загальну суму 1 696 282 грн.
У зв'язку з цим, 12.07.2020 ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України та цього ж дня проведений обшук за місцем тимчасового мешкання останнього.
Під час вказаної слідчої дії виявлені та вилучені одяг, комп'ютерна техніка, флеш накопичувачі, мобільний телефон та інші речі, які рішенням слідчого визнані речовими доказами. З метою їх забезпечення збереження слідчий просив накласти на них арешт.
У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив його задовольнити з наведених у клопотанні підстав.
Слідчий суддя, заслухавши доводи прокурора, дослідивши матеріали клопотання, дійшов висновку про таке.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження нерухомим майном.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).
Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа мають право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007 ЄСПЛ зазначив, що найбільш важлива вимога ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-який акт втручання державного органу у здійснення права на безперешкодне користування своїм майном повинен бути законним.
Крім того, наведена засада закріплена у ст. 16 КПК та визначає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам.
Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноваженьпокликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження та зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Так, статтею 131 КПК передбачено, що арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора покладається відповідний обов'язок.
Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали з достатньою повнотою свідчать про причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень за ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК України.
Однак, надаючи оцінку тому, чи відповідає потребам слідства значний ступінь втручання органу розслідування у права та законні інтереси інших осіб, слідчий суддя відмічає, що ініційоване накладення арешту на вилучені одяг, комп'ютерну техніку, флеш накопичувачі, мобільний телефон та інші речі не відповідає засадам розумності та співрозмірності, з огляду на таке.
Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.
З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Водночас, вирішуючи питання про можливість використання вилучених 12.07.2020 під час обшуку речей як доказів у кримінальному провадженні, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що відповідно до долученого до клопотання рапорту працівника ГУНП у Київській області підозрюваний ОСОБА_5 мешкає за адресою - АДРЕСА_2 , матеріали клопотання не містять об'єктивних даних, що свідчили б про мешкання підозрюваного за адресою - АДРЕСА_1 , де проведений обшук та вилучені зазначені речі.
Наведене утворює обґрунтовані сумніви щодо належності вилучених речей підозрюваному ОСОБА_5 , та спростовує твердження сторони обвинувачення про їх відношення до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та необхідність їх збереження у якості речових доказів у кримінальному провадженні,.
Таким чином, потреби досудового розслідування не виправдовують застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
З наведеного витікає, що стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого нею заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись вимогами ст. 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання слідчого ОСОБА_3 про накладення у кримінальному провадженні № 120 201 102 300 010 09 від 25.06.2020 арешту на вилучене 12.07.2020 під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою - АДРЕСА_1 , майна, відмовити.
На ухвалу упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1