справа№380/3844/20
06 жовтня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.,
за участю : представника відповідача Іванейко Я.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДФС у Львівській області, в якій просить: - визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6122-52-У від 22.11.2018 та №Ф-6122-52-У від 06.11.2019; стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.
На обґрунтування позову позивач вказує на відсутність у нього зобов'язань зі сплати будь-яких податків, зборів чи внесків, пов'язаних з веденням підприємницької діяльності, оскільки позивач не здійснював підприємницьку/господарську діяльність як фізична особа-підприємець. Зазначає, що він не звертався до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем чи про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі. На його переконання реєстрація суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою не є тотожним державній реєстрації фізичної особи-підприємця у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а тому відсутні підстави вважати його підприємцем та, відповідно, платником єдиного внеску. Позивач вважає, що без проведення перевірки і складення відповідного акту, відповідач не мав права виносити спірні вимоги. Також наголошує, що у період, за який відповідачем нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску, позивач перебував у трудових відносинах із підприємством, яке здійснювало відрахування єдиного внеску з отриманої ним заробітної плати. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
19.06.2020 представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому вказує, що відповідно до витягу з Електронного кабінету платника податку ОСОБА_1 перебуває на обліку як ФО-П з 23.05.2002 за №10000806 в Головному управлінні ДПС у Львівській області (Личаківське управління). Платником єдиного внеску ОСОБА_1 зареєстрований 18.08.2003. Згідно даних інтегрованої картки платника податку станом на 31.10.2018 позивача обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 15 819,54 грн та станом на 31.10.2019 у розмірі 26 539,56 грн. Відповідно податковим органом виставлено вимоги від 22.11.2018 №Ф-612252-52 та від 06.11.2019 №6122-52, які надіслані ОСОБА_1 , однак повернулись за закінчення терміну зберігання. Вказує, що відсутність відповідного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як суб'єкта здійснення підприємницької діяльності, говорить лише про те, - що платником не було подано відповідну заяву до державного реєстратора про включення його як ФОП в ЄДР. Відповідно до облікових даних платників податків позивач станом на даний час є фізичною особою-підприємцем та перебуває на податковому обліку, відповідно зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На підставі вищенаведеного вважає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, подали клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши думку представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З матеріалів справи вбачається, що з 23.05.2002 позивач перебуває на обліку доходів і зборів. Платником єдиного внеску ФО-П ОСОБА_1 зареєстрований 18.08.2003.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.07.1981, ОСОБА_1 з 01.12.2017 по 19.02.2019 працював у ФО-П ОСОБА_2 . У подальшому, з 21.02.2019 по теперішній час, позивач працює в ФО-П ОСОБА_3 .
У зв'язку із наявністю в інтегрованій картці платника недоїмки, податковим органом сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки):
- №Ф-6122-52 від 22.11.2018 в розмірі 15 819 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) гривень 54 копійки станом на 31.10.2018;
- №Ф-6122-52 від 06.11.2019 в розмірі 26 539 (двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) гривень 26 копійок станом на 31.10.2019.
Позивач вважає вказані вимоги протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010, зі змінами та доповненнями.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (…).
Відповідач в наданому відзиві зазначив, що відповідно до наявної у Личаківському управлінні ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою- підприємцем 23.05.2002 та перебуває на обліку з 18.08.2003. В обліковій картці платника ОСОБА_1 .
Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи не надано роздруковану інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої позивач є зареєстрованим як фізична особа підприємець.
Позивачем надано інформацію з відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці», проте з вказаними даними інформація про реєстрацію фізичної особи-підприємця відсутня.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на момент прийняття винесення оскаржуваної вимоги) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом
Частина 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу підприємця, зокрема, п. 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; п.16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи зі змісту вказаної норми, суд дійшов висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду надано не було.
Суд звертає, що будь-яких інших доказів набуття позивачем статусу фізичної-особи підприємця відповідач до суду не надав.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.05.2002 суд зазначає, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
За змістом пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.
Ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, суду не надано, у зв'язку з чим твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця 23.05.2002 є безпідставним, а відповідно і дії щодо нарахування ЄСВ протиправними.
Пізніше був прийнятий Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI від 01.07.2010 (далі за текстом Закон №2390-VI). Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п.п.3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Враховуючи зміст наведених норм, а також факт відсутності відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що підстави для висновків про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця відсутні.
Щодо підстав нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Також, відповідно до п. 4 розділу IV Наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування). 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції: 1) обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник єдиного внеску.
Положеннями зазначеного Наказу № 449 встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок (п. 10 розділу IV).
Отже, підставою нарахування та сплати єдиного внеску є результати перевірки контролюючим органом та/або самостійна задекларована суб'єктом підприємницької діяльності нарахований єдиний внесок.
Судом встановлено, що позивач з 01.02.2017 по 19.02.2019 був офіційно працевлаштований у ФО-П ОСОБА_2 , та з 21.02.2019 по теперішній час офіційно працевлаштований у ФО_П ОСОБА_3 , що підтверджується копією трудової книжки позивача та довідкою з Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 17.05.2020 року, із отриманої заробітної плати в якому, сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі не меншому за мінімальний.
Однак, позивачем, у зв'язку з перебуванням у трудових відносинах, тобто повною відсутністю здійснення підприємницької діяльності, будь-які податкові звіти не подавались, податкові зобов'язання самостійно не визначались.
Також, контролюючим органом не проводилось жодного іншого контролю, в тому числі перевірки. Даний факт вбачається із самих оскаржуваних вимог, в яких зазначено, що підставою визначення борги (недоїмки) є дані інформаційної системи.
Таким чином, у зв'язку з перевищенням своїх повноважень, контролюючий орган самостійно визначив суму грошових зобов'язань, без наявності жодних підстав та без будь- якого контролю, передбаченого законодавством.
Крім того, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, не зазначено про наявність нарахованих штрафних санкцій, що свідчить про відсутність правового походження боргу та незаконності його нарахування.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги винесені податковим органом №Ф-6122-52-У від 22.11.2018 та №Ф-6122-52-У від 06.11.2019 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1,2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Отже, приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Між позивачем та адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем укладено договір про надання правничої допомоги від 01.05.2020 №1/31, відповідно до якого адвокат зобов'язується усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Також, між позивачем та адвокатом Фещенко М.Л. укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №1/31 від 01.05.2020, згідно якого надаються послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 1000 грн.
Відповідно до додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №1/31 від 01.05.2020, адвокатом надано позивачу правничу допомогу, а саме:
-консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективою подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Львівській області, підготовка заяви в ДВС про ознайомлення з виконавчим провадженням тривалістю 1,5 год;
-написання та оформлення позовної заяви у Львівський окружний адміністративний суд подання до суду тривалістю 2 год;
-підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду тривалістю 1,5 год.
Загальна сума до сплати становить 5000,00 грн. Позивачем сплачено адвокату Фещенко М.Л. гонорар в розмірі 4999 грн, що підтверджується квитанцією від 14.05.2020 та меморіальним ордером від 14.05.2020.
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд дійшов висновку, що сума зазначена в договорі та додатковій угоді до договору про надання правової допомоги №1/31 від 01.05.2020 є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.
Окрім того, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спростило роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Львівській області №Ф-6122-52-У від 22.11.2018.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області №Ф-6122-52-У від 06.11.2019.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Стрийська 35) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Стрийська 35) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено 12 жовтня 2020 року.
Суддя Грень Н.М.