12 жовтня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/3525/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,
22 вересня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області, в якому позивач просить:
- визнати дії Головного управління Державної Податкової Служби у Луганській області незаконними і зобов'язати Головне управління Державної Податкової Служби у Луганській області звільнити позивача, ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Старобільськ, Луганської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , від сплати єдиного внеску, як адвоката, який проводить незалежну професійну діяльність.
Ухвалою від 28 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та її копії надіслання відповідачу.
05 жовтня 2020 року від позивача до суду надійшла заява до якої додано уточнена адміністративна позовна заява, в якій позивачем як відповідачі визначені Головне управління ДФС у Луганській області та Старобільське управління головного управління ДФС у Луганській області, з такими позовними вимогами:
1) постановити рішення, яким визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Старобільського управління Головного управління ДФС у Луганській області незаконними і зобов'язати Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Старобільське управління Головного управління ДФС у Луганській області і звільнити у подальшому ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Старобільськ, Луганської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , від сплати єдиного внеску, як адвоката, який проводить незалежну професійну діяльність;
2) стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Старобільського управління Головного управління ДФС у Луганській області солідарно на користь ОСОБА_1 сплачене державне мито (судовий збір) у розмірі 840 гривень 80 копійок та сплачений єдиний соціальний внесок за три роки.
Розглянувши наданий позивача уточнений позов судом встановлено, що позивачем вимоги ухвали суду від 28 вересня 2020 року взагалі не виконані.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що зміст позову це частина позову, яка, з одного боку, відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права; відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. З іншого боку, зміст позовних вимог складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Суд наголошує, що зміст позовних вимог - це певна форма захисту, права, свободи чи інтересу, яку просить позивач від суду. По суті, це повинно бути відображено в прохальній частині позовної заяви. Зокрема, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.
Відповідно позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оглядом позовної заяви встановлено, що зміст позовної вимоги в частині визнання дій незаконними, викладений формально, позивач не зазначає які саме дії відповідача він просить визнати незаконними та в чому вони виразились по відношенню до позивача.
До того ж зміст даної вимоги у викладі «… визнати дії … незаконними…» не відповідає способам судового захисту, передбаченим частиною першою статті 5 КАС України.
Також оглядом уточненої адміністративної позовної заяви вбачається, що в пункті 2 позовних вимог разом із розподілом судових витрат позивачем прописано вимогу про стягнення сплаченого єдиного соціального внеску за три роки.
Зазначений виклад позовної вимоги є неприпустимим, тому позивачу слід виокремити таку вимогу у самостійну позовну вимогу.
Крім того, з огляду уточненої адміністративної позовної заяви вбачається, що позивачем в порушення пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України взагалі не наведено викладу обставин даної позовної вимоги.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві повинен бути наведений виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “право” (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно - правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18.
В ухвалі від 07.05.2018 у справі № 800/530/17 Верховним Судом України зроблено правовий висновок, що право на судовий захист не є абсолютним, законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим. Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно - правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно - правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Також зазначено, що правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16. Крім того, позицію щодо права оскаржувати акт індивідуальної дії також висвітлив Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справах № 9901/22/17, № 9901/153/2851 (9901/153/18).
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
З огляду позовної заяви вбачається, що позивач звертається до суду з проханням стягнути сплачений єдиний соціальний внесок за три роки.
При цьому доказів звернення позивача до відповідача за поверненням єдиного соціального внеску за три роки та відмови відповідача у здійсненні зазначеного повернення, як то і взагалі доказів, що позивачем сплачувався єдиний соціальний за три рокі (за які конкретно) позивачем до матеріалів справи не надано.
Тобто з позовної заяви не вбачається наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду в частині стягнення сплаченого єдиного соціального внеску за три роки.
При цьому позивачем в позовній заяві не наведено періоду за який він просить стягнути єдиний соціальний внесок, орієнтованого розрахунку суми, яку необхідно стягнути на користь позивача.
Вимоги щодо визначення орієнтованого розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є суто формальними, оскільки зазначене перешкоджає суду визначити суму судового збору, яку мав сплатити за звернення до суду з даною позовною вимогою позивач.
Також суд зазначає, що позивачем в позовній заяві в порушення пункту 3 частини п'ятої статті 160 КАС України не визначено ціну позову.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 КАС України).
Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Позивач просить стягнути з відповідача єдиний соціальний внесок за три роки при цьому не зазначає, коли йому стало відомо про порушення його прав в частині цієї вимоги.
Зазначене унеможливлює дотримання судом вимог пункту 5 частини першої статті 171 КАС України.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З аналізу норм КАС України вбачається, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, позивачу необхідно подати обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду разом з відповідними доказами, або надати письмові пояснення із зазначенням дати, коли позивачу стало відомо про порушення його прав, та підтвердженням дотримання строку звернення до суду.
Крім того, вивченням позовної заяви встановлено, що позивачем в позовній заяві зазначено як відповідачів - Головне управління ДФС у Луганській області та Старобільське управління головного управління ДФС у Луганській області.
Щодо визначення як відповідачів - Головного управління ДФС у Луганській області та Старобільського управління головного управління ДФС у Луганській області суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі - Постанова № 1200) реорганізовано ДФС України та утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України.
Пунктом 2 Постанови № 1200 установлено, що Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Визначено територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» визначено погодитись з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На виконання вищевказаного розпорядження наказом Державної податкової служби України від 28 серпня 2019 року «Про початок діяльності Державної податкової служби України» розпочато виконання Державною податковою службою України функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється.
В свою чергу, наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 29 серпня 2019 року № 5 «Про початок діяльності Головного управління ДПС у Луганській області» Головним управлінням ДПС у Луганській області розпочато виконання функцій і повноважень Головного управління ДФС у Луганській області, що припиняється.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління ДПС у Луганській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12 липня 2019 року № 14, Головне управління ДПС у Луганській області є правонаступником усіх прав та обов'язків Головного управління ДФС у Луганській області.
З системного аналізу норм Закону № 406 та Закону № 2464, у взаємозв'язку з постановами Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», слідує, що станом на теперішній час функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування належать Державній податковій службі України та її територіальним органам, як правонаступникам реорганізованої Державної фіскальної служби України та її територіальних органів.
Старобільське управління головного управління ДФС у Луганській області є структурним підрозділом головного управління ДФС у Луганській області створеним без права юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Згідно з частиною третьою статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
З огляду на норми статті 43 КАС України Старобільське управління головного управління ДФС у Луганській області не має адміністративної процесуальної правоздатності.
Крім того, з огляду на матеріали позовної заяви вбачається, що позивач звертався саме до Головного управління ДПС в Луганській області за відновлення порушених, на його думку, прав та саме Головне управління ДПС в Луганській області надавало позивачу відповідь на його звернення.
З викладеного слідує, що належним відповідачем, який має відповідати за позовними вимогами є Головне управління ДПС в Луганській області.
Таким чином, у розумінні вимог статей 9, 43, 47 КАС України, позивачу необхідно визначити належного відповідача у справі та сформулювати позовні вимоги, які мають узгоджуватись з відповідачем по справі.
Отже для усунення вище зазначених недоліків позивачу слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статті 160 КАС України, разом з її копією для вручення відповідачу.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, збір становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2012,00 грн.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору в сумі 840,80 грн.
В уточненій адміністративній позовній заяві позивачем заявлено три позовні вимоги, а саме: дві нематеріального характеру (визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії) при цьому одна з них є взаємопов'язаною, та одну позовну вимогу майнового характеру (щодо стягнення сплаченого єдиного соціального внеску), судовий збір за подання до адміністративного суду даного уточненої адміністративного позовної заяви мав становити:
- 840,80 грн (за вимоги про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії)
- 1% від орієнтованої суми єдиного соціального внеску, заявленої до стягнення як за вимогу майнового характеру, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору в сумі 840,80 грн, отже позивачем недоплачено судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, у відповідності до вимог статті 4 Закону № 3674-VI позивачу слід надати суду документ про сплату судового збору в розмірі 1% від орієнтованої суми єдиного соціального внеску, заявленої до стягнення, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За приписами частини другої статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною другою статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до частини третьої статті 121 КАС України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Частиною шостою статті 121 КАС України визначено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на три календарних днів з дня отримання ухвали про продовження строку.
Керуючись статтями 12, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на п'ять календарних днів з дня отримання даної ухвали суду.
Запропонувати позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статтей 160, 161 КАС України, разом з її копією для вручення відповідачу;
- всіх доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, разом з примірником для вручення відповідачу;
- обґрунтованого клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з даним позовом разом з відповідними доказами (в разі пропуску позивачем строку звернення), або надати письмові пояснення з обґрунтуванням та зазначенням дати, коли позивач дізнався про порушення свої прав в частині не повернення суми єдиного соціального внеску заявленого до стягнення, із обов'язковим документальним підтвердженням дати та дотримання 10-денного строку звернення до суду, який встановлений КАС України;
- документу про сплату судового збору в розмірі, який складає 1% від орієнтованої суми єдиного соціального внеску, заявленої до стягнення, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, сплаченого за такими реквізитами:
Отримувач коштів - УК у м.Сєвєродон./Луг.окр.адм.суд/22030101;
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37944909;
Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП);
Код банку отримувача (МФО) - 899998;
Рахунок отримувача - UA218999980313141206084012080;
Код класифікації доходів бюджету - 22030101;
Призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ позивача), Луганський окружний адміністративний суд.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.В. Захарова