01 жовтня 2020 року № 810/1564/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Барчук Д.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Глазунова А.Р., Даценко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області, Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 30 березня 2017 року № 10-ОС в частині звільнення її з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області;
- поновити її на посаді начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України;
- стягнути зі Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на її користь заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2017 року і по день прийняття рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала на те, що її звільнення є незаконним та таким, що проведено з порушенням частини 4 статті 36 КЗпП України та статті 87 Закону України "Про державну службу". Позивач зазначила, що за два місяці її та інших працівників попередили про наступне вивільнення, але інших перевели, а їй навіть не запропонували іншу роботу, в тому числі і в порядку переведення у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області. Оскільки в результаті реорганізації утворилося Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, де збереглося її попереднє місце роботи, а тому вважає, що має бути поновлена на роботі саме у цьому управлінні. На думку позивача вона має переважне право на залишення на роботі як працівник з більш високою кваліфікацією, має вищу освіту, за попереднім місцем роботи отримувала премії, почесну грамоту, має тривалий безперервний стаж роботи в управлінні Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області з 2004 по 2017 роки, тобто більше 13 років. Позивач наголошує на тому, що скорочення її посади не було, така ж посада існує в штатному розписі Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено - скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 28 лютого 2020 року праву прийнято до провадження та призначено судове засідання.
В судовому засіданні, за клопотанням сторін, була здійснена заміна відповідачів на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду у Київській області.
Представники відповідача позов не визнали, в обґрунтування своєї позиції зазначили, що управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області персонально попередило позивачку про наступне вивільнення із займаної посади письмовим попередженням, яке було підписано позивачем власноруч 12.01.2017.
Оскільки посада ОСОБА_1 згідно зі штатним розписом Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області була скорочена, їй не було запропоновано іншої роботи.
В судовому засіданні представник позивача просила позов задовольнити.
Представники відповідача у задоволенні позовних вимог просили відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2004 року працювала в органах Пенсійного фонду України на різних посадах.
На виконання вимог статті 17 Закону України "Про державну службу" 16 січня 2004 року позивач прийняла присягу державного службовця.
Відповідно до запису у трудовій книжці наказом від 02 листопада 2015 року № 35-ОС позивача призначена на посаду начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком № 1.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови, Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі реорганізовані шляхом злиття у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.
Наказом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04 січня 2017 року № 3 "Про призначення голів комісій з припинення підпорядкованих управлінь головного управління Пенсійного фонду України у Київській області" призначено голову комісії з припинення управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області - Потієвського О.П.
Наказом Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області від 12 січня 2017 року № 4, з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України", наказу Пенсійного фонду України від 03 січня 2017 року № 1 "Про заходи виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988", наказано головному спеціалісту по роботі з персоналом Смолянцю В.В. попередити працівників управління про наступне вивільнення у зв'язку з його припиненням та згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України через два місяці з дня попередження, згідно зі списком, в якому, зокрема, була зазначена і ОСОБА_1
12 січня 2017 року позивач ознайомлена з даним наказом, що підтверджується її особистим підписом.
Наказом Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області від 30 березня 2017 року № 10-ос "Про звільнення працівників", відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України, пункту 1 статті 40 КЗпП України, статті 83, пункту 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ "Про державну службу", ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області.
Абзацом 2 та 3 пункту 4 цього наказу визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 11 календарних днів за період роботи з 07 червня 2016 року по 30 березня 2017 року та компенсацію за невикористану додаткову відпустку 9 календарних днів за період роботи з 16 січня 2017 року по 15 січня 2018 року. Також, визначено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ "Про державну службу".
Вважаючи, що звільнення відбулось всупереч визначеному законодавством порядку, позивач звернулась з даним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).
Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній станом 01 січня 2017 року, далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Отже, умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є, зокрема, реорганізація державного органу, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або посади, унаслідок яких державний службовець об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об'єктивно немає можливості. Сама лише реорганізація юридичної особи публічного права без скорочення штату чи посади не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
При звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є необхідним додержання порядку вивільнення працівників, встановлених статтями 40, 42, 49-1 КЗпП України. Така ж позиція викладена у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з яким розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16.
Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Отже, враховуючи наведе, суд, надаючи оцінку правомірності звільнення позивача у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності, як зазначено в оскаржуваному наказі № 10-ос від 30.03.2017, має встановити чи мали місце реорганізація та скорочення штатної чисельності, у тому числі скорочення посади, яку обіймав позивач, чи дотримано порядку звільнення позивача з посади у разі скорочення штатної чисельності, визначеного законом.
Так, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком №1, в якому зокрема зазначено, що Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі реорганізовані шляхом злиття у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.
Судом встановлено, що відповідно до Структури управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області, затвердженої 23.05.2016 року, кількість штатних посад складала 27. У відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 1 - 4 посади. У відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 - 3 посади. Разом 7 посад.
Структурою Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, затвердженого 30.03.2017 року, встановлено, що у Ставищенському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій кількість штатних посад дорівнює 6.
Як встановлено в судовому засіданні, і не заперечувалось відповідачем, на момент реорганізації у відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області була вакантною одна посада. Тобто фактично працювало 6 осіб.
Відповідно до досліджених в судовому засіданні наказів та особових справ, встановлено, що до нового відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області переведено 5 осіб. Отже, на час переведення працівників та звільнення позивача одна посада залишалась вільною. Як пояснив представник відповідача, пізніше на цю посаду був переведений співробітник із зовсім іншого відділу.
Посада начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області була запропонована начальнику відділу № 1 Гоменюк О.С. , як більш кваліфікованому та досвідченому працівнику. Жодної посади, як рівнозначної та і нижчої, позивачу запропоновано не було.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та наведенні положення чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача у зв'язку з відсутністю юридичного факту (скорочення посад внаслідок реорганізації), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП та у зв'язку із порушенням порядку звільнення позивача з посади.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 30 березня 2017 року № 10-ОС в частині звільнення позивача з посади начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до абзацу другого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник поновлюється на роботі в тому підприємстві, де його попереднє місце роботи, у випадку якщо такий працівник був незаконно звільнений при реорганізації.
Аналізуючи наведе та виходячи із загальних принципів трудового права, за якими при відновленні порушених прав вони повинні бути відновлені у повному обсязі відповідно до тих, які існували до порушення, суд вважає, що позивач підлягає поновленню на посаді, яку займав до звільнення, а саме на посаді начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області. Таким чином вимога про поновлення позивача на посаді у Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області задоволенню не підлягає.
Згідно із статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Розрахунок судом проводиться на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно з наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 , що видана Сквирським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області № 7 від 12.05.2017, середньомісячна заробітна плата позивача становила 6030,00 грн.; середньоденна заробітна плата позивача становила 301,50 грн. Час вимушеного прогулу становить 42 місяці (з 31.03.2017 по 01.10.2020). Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 253260,00 грн. (6030 х 42 = 253260 грн.).
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у сумі 6030,00 грн. виконуються негайно.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність свої дій та спірного наказу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області № 10-ос від 30 березня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області з 30 березня 2017 року.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 253260 (двісті п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят) грн. 00 коп.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі Київської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць 6030 (шість тисяч тридцять) грн. 00 коп.
6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 09 жовтня 2020 р.