ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 год. 55 год.
"12" жовтня 2020 р. справа № 300/2308/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та скасування постанов державного виконавця від 13.08.2020,-
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області(далі - позивач) звернулося в Івано-Франківський окружний адміністративний суд з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач)про визнання дій заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №62805869 від 13.08.2020 на примусове виконання постанови про виконання постанови про накладення штрафу №62240348 від 25.06.2020 та постанови №62805869 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.08.2020, а також скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №62805869 від 13.08.2020 на примусове виконання постанови про виконання постанови про накладення штрафу №62240348 від 25.06.2020 та постанови №62805869 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.08.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.08.2020 позивач отримав оскаржені постанови про відкриття виконавчого провадження №62805869 від 13.08.2020 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №62805869 від 13.08.2020. Позивач вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження №62805869 від 13.08.2020 на примусове виконання постанови про виконання постанови про накладення штрафу №62240348 від 25.06.2020 та постанови №62805869 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.08.2020 є протиправними та винесені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження». Так, пенсійний орган вказує, що на підставі виконавчого листа у справі №300/2052/19, виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом 13.05.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від03.06.2020 ВП №62240348 та направлено для виконання Головному управлінню. Головним управлінням Пенсійного фонду України в області листом від 16.06.2020 за №0900-0802-8/10538 повідомлено державного виконавця про те, що Головним управлінням12.03.2020 на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період 05.03.2019 з урахуванням надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень» у розмірі 15% та з врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 за №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» (далі - Постанова №649). Виплату пенсії в перерахованому розмірі здійснено 30.03.2020 (з 30.03.2020 пенсію виплачено в фіксованому розмірі в сумі 15 373,70 грн., доплату за період з 12.02.2020 по 31.03.2020 виплачено 30.03.2020 в сумі 1 918,09 грн.). Тобто, ОСОБА_1 06.04.2020 отримав за квітень 2020 року пенсію у розмірі 15 373,70 грн. та доплату за період з 12.02.2020 по 31.03.2020 у сумі 1918,09 грн. Доплату в розмірі 7 997,38 грн. включено в окремі виплатні відомості, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з Державного бюджету так як відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Однак, незважаючи на вказане, відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 5 100,00 грн. ВП №62240348 від 25.06.2020 та постанову про накладення штрафу в розмірі 10 200,00 грн. ВП №62240348 від 17.07.2020. Дані постанови оскаржені Головним управлінням до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Таким чином, позивач вважає, що Головним управлінням 12.03.2020 виконано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020.Даний факт підтверджує те, що на момент виконання рішення суду Постанова №649 була чинною, тому Головним управлінням не було порушено жодної норми права при виконанні рішення суду. Більше того, Головним управлінням дане рішення суду було внесено до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Фактично, виконавче провадження ВП №62240348 з виконання виконавчого листа №300/2052/19, виданого 13.05.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом, відкрито 03.06.2020, після того, як ОСОБА_1 в добровільному порядку (12.03.2020), до відкриття виконавчого провадження на підставі судового рішення та в порядку визначеному Постановою №649 здійснено перерахунок пенсії з 05.03.2019 та забезпечено її виплату з дати набрання чинності рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020. Отже, виконавче провадження №62240348 від 03.06.2020 мало бути закінчене відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та, відповідно, не мали виноситись постанови про накладення штрафу, а виконавче провадження від 13.08.2020 №62805869 щодо виконання постанови про накладення штрафу №62240348 від 25.06.2020 взагалі не мало відкриватись.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті161Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями скороченого розгляду проваджень у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби згідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 51).
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується супровідним листом про відправлення повістки про виклик на офіційну електронну пошту відповідача (а.с. 46-48), а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 52).
Так, суд звертає увагу, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частин 1, 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити розгляд даної адміністративної справи за відсутності сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив наступне.
29.11.2019 у справі №300/2052/19 рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов'язання до вчинення дій відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від29.11.2019скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсії за період з 05.03.2019 з урахуванням надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень» у розмірі 15%.
Крім того, у мотивувальній частині постанови від 12.02.2020 суд вказав, що після втрати чинності з 05.03.2019 пунктів Постанови №103 та Порядку №45, які обмежували складові грошового забезпечення, що враховуються при перерахунку пенсії, відповідач зобов'язаний реалізувати у повній мірі положення статті 63 Закону №2262-ХІІ та здійснити перерахунок з врахуванням надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень», яка враховується при перерахунку пенсії, передбачена Постановою № 704, яка первинно не була включена у довідку про розмір грошового забезпечення через встановлення Постановою №103 обмеження. Таким чином, з 05.03.2019 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/3858/18, а не з 01.01.2018, як просить позивач, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень», оскільки з цієї дати ОСОБА_1 має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ… Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсії з урахуванням надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень» є неправомірними, оскільки у пенсійній справі знаходяться документи, які підтверджують виплату надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень» у розмірі 15% до посадового окладу, що підтверджується протоколом за пенсійною справою N/A - 1069 (ДПА) від 01.12.2017, а тому відповідача належить зобов'язати здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсії за період з 05.03.2019 з урахуванням надбавки «за роботу в умовах режимних обмежень».
На момент розгляду даної адміністративної справи вказана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду набрало законної сили 12.02.2020.
Крім того, суд встановив, що у межах адміністративної справи №300/2052/19 винесено окрему ухвалу від 20.07.2020, згідно якої визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиконання в повному обсязі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі №300/2052/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов'язання до вчинення дій.
Згідно змісту окремої ухвали суду від 20.07.2020 слідує, що 03.06.2020 було відкрито виконавче провадження №62240348 з примусового виконання виконавчого листа №300/2052/19, де стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 25.06.2020 у межах виконавчого провадження №62240348 винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області штраф на користь держави у розмірі 5 100,00 грн.
Надалі, заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 13.08.2020 відкрито виконавче провадження №62805869 на примусове виконання постанови про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу в розмірі 5 100,00 грн. у виконавчому провадженні №62240348, виданої 25.06.2020 (а.с. 10-11), а також винесено постанову ВП №62805869 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.08.2020 (а.с. 13-14).
Як слідує з матеріалів справи, вищевказані постанови державного виконавця позивачем отримано 26.08.2020, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції на супровідних листах (а.с. 9, 12).
Вважаючи вказані постанови протиправними та винесеними з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Ці положення також відображені у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічне правило міститься і в статті 14 КАС України. Так, згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Аналогічно, згідно із вимогами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка 17.07.1997 ратифікована Україною, та відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Суд також зазначає, що за приписами частини 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Водночас, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини 19.03.1997у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 по справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією.
Таким чином відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (справа «Кечко проти України» від 08.11.2005) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Швидке виконання рішення суду є запорукою ефективності правосуддя. Адміністративні органи є складовою держави, яка керується верховенством права, а відтак інтереси цих органів збігаються в необхідності належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають сенс.
У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до приписів статті129-1 Конституції України, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В абзаці 1 підпункту 3.2 пункту 3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Суд звертає увагу на те, що згідно частини 4 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом є, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за №1404-VIII(далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Суд звертає увагу, що згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Отже, постанова державного виконавця про накладення штрафу підлягає примусовому виконанню.
Судом уже встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 25.06.2020 у межах виконавчого провадження №62240348 винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області штраф на користь держави у розмірі 5 100,00 грн.
Невиконання суду додатково підтверджено окремою ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.07.2020.
Вимоги ж позивача зводяться до того, що у зв'язку із набранням чинності з 28.08.2018 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, виплата заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, на виконання судових рішень за період до набрання судовим рішенням законної сили здійснюється відповідно до Порядку. Починаючи з вересня 2018 року пенсії, по яких виконуються судові рішення, за період з дати набрання судовим рішенням законної сили, виплачуються у розмірах, визначених на виконання рішень судів.Різниця між розміром пенсії, визначеним відповідно до рішення суду, і розміром пенсії, обчисленим без урахування цього рішення за період до набрання ним законної сили, не включається до відомостей, а починаючи з вересня 2018, виплачується відповідно до Порядку після взяття на облік у окремому реєстрі судових рішень та прийняття відповідного рішення Комісією Пенсійного фонду України з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. З врахуванням вищезазначених вимог Порядку, за період з 12.02.2020 (дата набрання судовим рішенням у справі №300/2052/19 законної сили) по 31.03.2020 ОСОБА_1 донараховані кошти в сумі 1 918,09 грн., виплату яких забезпечено в квітні 2020 року. Різниця між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченою пенсією в сумі 7 997,38 грн., включена до окремих відомостей і буде виплачена після прийняття відповідного рішення Комісією.
Суд наголошує, що обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових рішень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Так, суд зазначає, що пунктом 2 Порядку №649 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин щодо виконання рішення суду пенсійним органом)встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою.
Пунктом 1 Порядку №649 (чинному на момент здійснення перерахунку пенсії позивачу) передбачено, що цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Згідно з пунктом 3 Порядку №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника (пункт 4 Порядку № 649).
Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою (пункт 5 Порядку №649).
Згідно з пунктом 6 Порядку №649 перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду (далі - Комісія).
Відповідно до пункту 10 Порядку №649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Таким чином, судом встановлено, що боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення, з метою виконання судового рішення зобов'язаний вжити заходів, визначених Порядком №649.
Однак, суд зазначає, що оскільки заборгованість - різниця між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченою пенсією ОСОБА_1 в сумі 7 997,38 грн., яка включена до окремих відомостей залишається не виплаченою, що підтверджується відповідачем, а тому рішення суду в цій частині невиплати ОСОБА_1 пенсійних виплат не може вважатись виконаним, оскільки майнові права позивача на зазначені виплати на виконання рішення суду порушуються.
Суд звертає увагу, що повним виконанням судового рішення в цій частині буде вважатися не тільки нарахування, але й виплата коштів у загальній сумі 7 997,38 грн., які нараховані згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020.
Таким чином, з урахуванням положень статті 129-1 Конституції України та статті 370 КАС України, суд констатує про невиконання позивачем рішення суду у повному обсязі у справі №300/2052/19, що підтверджено також окремою ухвалою суду від 20.07.2020. Отже, дії пенсійного органу щодо невиплати нарахованих ОСОБА_1 коштів в сумі 7 997,38 грн. суперечать пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Таким чином, відповідач 13.08.2020 правомірно розпочав виконавче провадження №62805869 на примусове виконання постанови про виконання постанови про накладення штрафу №62240348 від 25.06.2020 оскільки пенсійним органом не виконано рішення суду - постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про хибність доводів позивача про повне фактичне виконання ним постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020та про відсутність підстав для скасування постанови ВП №62805869 від 13.08.2020 про відкриття виконавчого провадження.
Оскільки суд встановив, що відповідачем правомірно відкрито спірне виконавче провадження №62805869 від 13.08.2020, то вказане надавало право відповідачу на прийняття оскаржуваної постанови №62805869 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.08.2020 в межах такого виконавчого провадження.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо скасування постанови №62805869 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.08.2020, оскільки відповідно до частини 2 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802), витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження; витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження; виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення, що й було зроблено головним державним виконавцем у даному випадку.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому жодних підстав для скасування оскаржених постанов немає, та, як наслідок, даний адміністративний позов не підлягає до задоволення.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) до управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019, код ЄДРПОУ 43316386) про визнання дій протиправними та скасування постанов державного виконавця від 13.08.2020 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду у справах, визначених статтею 287 КАС України, подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.