Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2020 р. Справа№200/8274/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач) у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 4079 від 30.03.2020 року щодо не зарахування позивачу до загального стажу періодів роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 рік на підприємстві СП «Сов-Пак- Сервіс» та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік на підприємстві «Таврія».
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу періоди роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 рік на підприємстві СП «Сов-Пак-Сервіс» та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік на підприємстві «Таврія»;
- зобов'язати відповідача зробити перерахунок, нарахування та виплату пенсії позивачу з врахуванням спірного стажу з 14.06.1991 року по 02.03.1993 рік на підприємстві СП «Сов-Пак-Сервіс» та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік на підприємстві «Таврія», а саме з 30.03.2020 року (дня призначення пенсії).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30 березня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказує, що йому було призначено пенсію за віком, проте, рішенням відповідача № 4079 від 30.03.2020 року йому було відмовлено у зарахуванні до загального стажу періоди роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 року та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік, оскільки у його трудовій книжці НОМЕР_1 є виправлення.
Позивач вважає, що має право на відповідну пенсію та документи, що його підтверджують, не згоден з рішенням відповідача, вважає його незаконним та таким, що порушує його конституційні права.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого, серед іншого, зазначив, що 30.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії згідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року.
Вказує на те, що для призначення пенсії позивач наступні документи: заяву, трудову книжку, диплом НОМЕР_2 , дані СПОВ з 2000-2019 роки, копію паспорту та ідентифікаційного номеру.
Проте, в копії трудової книжки НОМЕР_3 на сторінках 9-13 про періоди роботи позивача з 14.06.1991 року по 02.03.1993 року є виправлення у даті звільнення 02.03.1993 року (наказ ПР № 30-30 від 02.03.1993 року), з10.03.1993 року по 28.12.1993 року, є виправлення у даті прийому 10.03.1993 року (наказ ПР № 2 від 10.03.1993 року) та у дипломі НОМЕР_2 за період з 01.09.1997 року по 23.06.1982 року, є виправлення у даті рішення екзаменаційної комісії даті видачі диплома, довідку про періоди та форму навчання не надано.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
На підставі Постанови КМУ № 637 від 12.08.1993 року «Про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» не зараховувати до загального стажу вище зазначені періоди роботи, та навчання, необхідно підтвердити довідками, які будуть уточнювати факт роботи.
Відповідач зазначає, що у разі надання довідки про навчання за вищезазначений період (у трьох місячний термін) до 29.06.2020 року буде зроблено позивачу перерахунок пенсії з дати призначення згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Відповідач, Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 42171861, місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27А, є органом державної влади. Зазначене вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).
30 березня 2020 року позивач звернувся до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 27).
До заяви про призначення пенсії позивачем були надані наступні документи: заява про призначення пенсії, трудова книжка - копія НОМЕР_3 , диплом серія НОМЕР_2 , дані СПОВ з 2000-2019 роки, копія паспорту та реєстраційного номеру облікової картки платника податків (а.с. 6).
За наслідком розгляду поданої заяви та доданих до неї документів відповідачем було прийнято рішення № 4079 від 30 березня 2020 року яке мотивоване, тим що в копії трудовій книжки НОМЕР_3 на сторінках 9-13 є правопис про періоди роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 рік, є виправлення у даті звільнення 02.03.1993 рік (наказ ПР № 30-3 від 02.03.1993 року), з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік є виправлення у даті прийому 10.03.1993 року (наказ ПР № 2 від 10.03.1993 року) та у дипломі НОМЕР_2 за період з 01.09.1977 року по 23.06.1982 рік є виправлення у даті рішення екзаменаційної комісії дата видачі диплома, вказано, що довідку про періоди та форму навчання не надано.
На підставі Постанови КМУ № 637 від 12.08.1993 року «Про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» вирішено не зараховувати до загального стажу вищезазначені періоди роботи, та зазначено, що навчання, необхідно підтвердити довідками, які будуть уточнювати факт роботи (а.с. 6).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058 - IV (далі по тексту - Закон № 1058), Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі по тексту - Порядок № 637) та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок), встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії.
Відповідно до п. 7 параграфа "б" цього Порядку, до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до наведених норм позивачем, разом із заявою про призначення пенсії, надані необхідні документи на підтвердження трудового стажу.
Згідно зі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як видно з трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 7-8), ОСОБА_1 у спірні періоди працював:
- з 14.06.1991 року прийнятий в СП «Сов-Пак-Сервіс» в якості начальника дільниці з обслуговування верстатів с ЧПУ по переведенню з Донецького центру технічного обслуговування металооброблювального обладнання (Наказ № 59 від14.06.1991 року);
- з 02.03.1993 року звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (Наказ № 30-3 від 02.03.1993 року);
- 10.03.1993 «» комерційного директора (Наказ № 2 від 10.03.1993 року);
- з 38.12.1993 року звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (Наказ № 2 від 10.03.1993 року).
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року N 412, не застосовується.
Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Як видно з матеріалів справи, відповідач не зарахував стаж роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 року та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 року у зв'язку з тим, що на сторінках 9-13 трудової книжки є виправлення у даті звільнення 02.03.1993 року (наказ ПР № 3-3 від 02.03.1993 року) та є виправлення у даті прийому 10.03.1993 року (наказ ПР № 2 від 10.03.1993 року) , як зазначено у спірному рішенні відповідача № 4079 від 30.03.2020 року (а.с. 6).
Суд критично оцінює таку підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів, оскільки, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Суд зазначає, що зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назви підприємств та періоди работи, з аналізу усіх граф трудової книжки (відомості про накази, реквізити посадових осіб, що вчиняли записи, тощо).
Більше того, органи Пенсійного фонду наділені правом звернення до підприємств із відповідними запитами щодо підтвердження певних відомостей щодо особи, яка звертається за призначенням пенсії, проте, доказів використання такого права відповідачем суду не надано.
Крім того, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 14.06.1991 року по 02.03.1993 року та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 року, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про період роботи.
Суд зазначає, що позивач не має нести відповідальність та не може бути фактично позбавлений пенсійного забезпечення, оскільки чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 4079 від 30 березня 2020 року, прийнято без повного з'ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів наданих позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії.
Проте, щодо решти позовних вимог та належного та повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу стаж за певні періоди та зробити перерахунок, нарахування та виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
До того, ж у позовній заяві відсутні вимоги про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною.
Суд зазначає, що ним надано правову оцінку, відповідно до якої позивач має необхідний загальний стаж, що дає йому право на призначення пенсії.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення відповідача № 4079 від 30.03.2020 року, а також зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача № 4079 від 30.03.2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до загального стажу позивача періоди роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 рік на підприємстві СП «Сов-Пак- Сервіс» та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік на підприємстві «Таврія».
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України, Законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про судовий збір", Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, статтями 2, 9, 77, 133, 139, 241-246, 262, 263, 291, 371 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 4079 від 30.03.2020 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27 а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) № 4079 від 30.03.2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до його загального стажу періоди роботи з 14.06.1991 року по 02.03.1993 рік на підприємстві СП «Сов-Пак- Сервіс» та з 10.03.1993 року по 28.12.1993 рік на підприємстві «Таврія».
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27 а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548).
Рішення складено у повному обсязі 09 жовтня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч