Справа № 199/5777/20
(3/199/3143/20)
іменем України
12.10.2020 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Воробйов В.Л., за участю особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Бесчасової Д.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого на посаді механіка-водія у ПП « ОСОБА_2 », відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником поліції - місцем проживання зазначена адреса: АДРЕСА_1 , у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
У відношенні ОСОБА_1 уповноваженою особою складено протокол серії ДПР18 №100766 про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП (далі - протокол), в тому, що він, «23.08.2020 року о 18-57 годині, в районі будинку №19 по вул.Широкій у м.Дніпрі, керував транспортним засобом - мопедом «АІМА M3 Li» № рами НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння (поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота) та від проходження медичного огляду на стан сп'яніння відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 ПДР України».
Вважають що в діях ОСОБА_1 мається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, тобто «керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння, або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу і швидкість реакції».
ОСОБА_1 у судовому засіданні свою провину не визнав, суду показав, що дійсно у вказаний у протоколі час та за місцем керував мопедом «АІМА M3 Li» та був зупинений працівниками поліції. На його питання згодом поліцейський повідомив, що підставою для зупинки транспортного засобу є відсутність мотошолому. Поліцейський в ході розмови у нього запитав щодо можливості проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння. На вказане питання, в ході розмови він повідомив поліцейського, що бажає пройти такий огляд, але попросив роз'яснити процедуру його проходження і після чого надасть відповідь. Але поліцейський розцінив таку його позицію, як відмову від проходження вищевказаного огляду та у подальшому склав відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, після чого екіпаж поліції поїхав, а його не було відсторонено від керування, посвідчення водія поліцейські у нього не вилучали та не видавали тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом.
Дослідивши наявні докази, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.ст.245, 246, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП, суддя при розгляді справи розглядає всі питання факту і права, але в межах порушеного провадження, дотримуючись принципів судочинства та здійснення правосуддя, коли висновки судді не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим докази повинні бути оцінені суддею на їх достатність для достовірних і безперечних висновків про скоєний на принципах забезпечення доведення вини за ст.129 Конституції України, і визнання провини згідно зі ст.252 КУпАП не може мати наперед встановленої сили.
Дослідженими матеріалами справи встановлено, а ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив, що на місці зупинки транспортного засобу було складено протокол про адміністративне правопорушення, при цьому ніяких спроб зі сторони співробітників поліції відсторонити його від керування автомобілем не було, а крім цього у нього посвідчення водія вилучене не було. Тому виникають обґрунтовані сумніви щодо упередженості патрульного поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, що випливає з непослідовних дій уповноваженої посадової особи, яка не відсторонила ОСОБА_1 від керування всупереч складеному відносно нього протоколу, не вилучила у нього посвідчення водія та не видала йому тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Крім цього пояснення свідків ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 відібрані з грубим порушенням КУпАП, а саме: самі пояснення не містять відомостей про попередження свідків про кримінальну відповідальність, пояснення, відібрані у свідка ОСОБА_4 не містять відомостей щодо якого саме документу встановлено його особу, у зв'язку з чим суд не може визнати вказані пояснення вказаних свідків як належними та допустимими доказами.
Також суд констатує факт, що відповідно до пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останні були запрошені для фіксування факту відмови від проходження ОСОБА_1 від медичного огляду на стан сп'яніння. Відомостей про те, що вони бачили як останній керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або з явними його ознаками, матеріали справи не містять.
Свідок ОСОБА_4 за викликом у судові засідання не з'явився, що враховую як не бажання свідка надати покази з приводу обставин справи.
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив факт його перебування разом з напарником ОСОБА_4 на місці зупинки мопеду «АІМА M3 Li» та що його запросили поліцейські для фіксування відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп'яніння. Зазначає, що до нього підійшов поліцейський та вказав, що водій мопеда відмовився від проходження огляду, після чого надав йому для підпису вже заздалегідь заповнений бланк, який містив нібито його пояснення. У його присутності він особисто не чув щоб ОСОБА_1 відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Оскільки суд надає перевагу доказам, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні, вважаю вище наведені пояснення свідка ОСОБА_3 логічними і правдивими та визнає їх належним доказом в справі.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються також інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Практика Європейського суду з прав людини показує, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Перевіряючи покази ОСОБА_1 , у судовому засіданні було досліджено відеозапис з нагрудних камер працівників поліції. Однак вищевказаний відеозапис не містить відомостей та доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Так, згідно відеозапису вбачаться, що на пропозицію поліцейського щодо проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння - ОСОБА_1 погодився, але запитав щодо наступних своїх дій, після чого поліцейський знову його запитав щодо проходження такого огляду, на що ОСОБА_1 знову попросив поліцейського роз'яснити йому наступні дії, однак поліцейський розцінив такі дії ОСОБА_1 як відмову останнього від проходження огляду.
У якості доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суду надано рапорт інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №3 УПП в Дніпропетровській області рядового поліції Газасова А. від 23.08.2020 року.
Однак, в розумінні правової позиції висловленої у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 року (справа №489/4827/16а) - свідчення службової особи - інспектора патрульної поліції не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху, тому і вищевказаний рапорт поліцейського не можна вважати доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція).
Виходячи з формулювання фабули правопорушення, ОСОБА_1 обвинувачується у відмові від проходження медичного огляду на стан сп'яніння.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проведення огляду водіїв на стан сп'яніння регламентований Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 року №1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за №1413/27858 (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться:
-поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби);
-лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
При цьому, згідно пункту 7 Розділу І Інструкції, огляд в закладі охорони здоров'я проводиться лише в разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським. Суд вважає, що вказана норма дозволяє оптимізувати час на проведення огляду водіїв та убезпечує добросовісних водіїв від зловживань з боку працівників правоохоронного органу.
Таким чином, фабула інкримінуємого ОСОБА_1 , згідно протоколу, адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП за «відмову від проходження медичного огляду у встановленому Законом порядку», без конкретизації, чи відмовився ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на місці зупинки із застосуванням спеціальних технічних засобів, чи проведення такого огляду у медичній установі, є порушенням Інструкції.
Відповідно до пункту 22 Розділу ІІІ Інструкції висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Отже, такі дії взагалі не утворюють складу адміністративного правопорушення, оскільки у разі дотримання встановленої процедури, «відмова від проведення медичного огляду у встановленому Законом порядку» утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП у разі відмови від проведення медичного огляду на місці зупинки із застосуванням спеціальних технічних засобів та у медичній установі, про що повинно бути зазначено безпосередньо у протоколі про адміністративне правопорушення.
Однак жодного з таких доказів щодо відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння у встановленому порядку не надано.
Окрім вищевказаного, суду також не надано належних і допустимих доказів перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння під час керування транспортним засобом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП під час провадження в справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Вимогами ст. ст. 278, 280 КУпАП встановлено, що при підготовці до розгляду справи суд вирішує, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, а при розгляді справи суд зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні тощо.
Згідно ст.7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених цим законом.
За вимогами ч.2 ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
При цьому наголошую, що суд не має права і не повинен самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з основоположних засад диспозитивності, суд не може встановлювати інші фактичні обставини, окрім тих, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
Таким чином, за змістом ст. 252 КУпАП України про адміністративні правопорушення та загальних норм Конституції України та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути доведена належними доказами, а будь-які сумніви і протиріччя повинні трактуватися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, враховуючи, що згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про відсутність поставленого у вину органом патрульної поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КупАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.283, 284 КУпАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подана протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Суддя: В.Л.Воробйов