Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 жовтня 2020 р. Справа№200/320/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача про відмову згідно рішення від 4 вересня 2019 року в зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу періодів його роботи на підприємстві ПАТ "Єнакіївський металургійний завод" з 23 липня 1984 року по 2 листопада 1984 року, з 23 березня 1987 року по 1 червня 1993 року, з 6 вересня 1993 року по 29 грудня 2016 року; скасувати зазначене рішення як незаконне та зобов'язати відповідача: зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи на підприємстві ПАТ "Єнакіївський металургійний завод" з 23 липня 1984 року по 2 листопада 1984 року, з 23 березня 1987 року по 1 червня 1993 року, з 6 вересня 1993 року по 29 грудня 2016 року; зобов'язати відповідача прийняти рішення згідно заяви позивача від 14 листопада 2014 року та доданих до неї документів про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-1У від 9 липня 2003 року з урахуванням зазначених періодів пільгового стажу.
14 січня 2020 року ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду Волгіної Н.П. відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
10 лютого 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив відповідача на позовну заяву, пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на адміністративний позов та колопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи в порядку зального позовного провадження.
18 лютого 2020 року ухвалою суду вирішено питання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання, яке призначено на 02 березня 2020 року.
28 лютого 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшла заява позивача про проведення підготовчого засідання без його участі.
02 березня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31 березня 2020 року.
31 березня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання без його участі вмотивована введенням карантинних заходів.
31 березня 2020 року ухвалою суду в судовому засіданні оголошено перерву до 28 квітня 2020 року, зобов'язано відповідача надати до суду копії пенсійної справи позивача.
15 квітня 2020 року відповідачем надано до суду засобами електроного зв'язку документи на виконання ухвали суду від 31 березня 2020 року.
28 квітня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання без його участі вмотивована введенням карантинних заходів.
28 квітня 2020 року розгляд справи відкладено у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
13 травня 2020 року ухвалою суду в судовому засіданні оголошено перерву до 10 червня 2020 року, зобов'язано відповідача надати до суду копії довідок про пільговий характер роботи позивача та письмові пояснення з приводу уточнення обставин справи.
09 червня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надано додаткові поясненння на виконання ухвали суду від 13 травня 2020 року.
10 червня 2020 року електронного зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання без його участі вмотивована введенням карантинних заходів.
10 червня 2020 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 07 липня 2020 року.
11 червня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли письмові пояснення по суті справи від третьої особи.
06 липня 2020 року електронного зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання без його участі вмотивована введенням карантинних заходів.
07 липня 2020 року розгляд справи відкладено у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Відповідно до ч. 9 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 22.07.2020 року № 68, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 200/320/20-а у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Волгіної Н.П .
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2020 року, справу передано на розгляд судді Кониченку Олегу Миколайовичу.
27 липня 2020 року своєю ухвалою суддя Кониченко Олег Миколайович прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання на 04 серпня 2020 року.
04 серпня 2020 року розгляд справи відкладено на 14 вересня 2020 року.
14 вересня 2020 року розгляд справи відкладено на 21 вересня 2020 року.
21 вересня 2020 року судом в підготовчому засіданні остаточно визначено предмет спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначено обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрано відповідні докази; визначено порядок розгляду справи, суд прийняв ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05 жовтня 2020 року.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
14 листопада 2014 року позивач з письмовою заявою звернувся до Управління пенсійного фонду України в м. Єнакієве Донецької області про призначення пенсії за віком, надавши необхідні документи, рішення за наслідками розгляду прийняте не було.
29 травня 2019 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб в УСЗН Селидівської міської ради за фактичною адресою перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 29.05.2019 р. за № 1428-5000134081.
26 серпня 2019 року з письмовою заявою позивач звернувся до Селидовського ОУ ПФУ Донецької області про призначення пенсії відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1У від 09.07.2003 року, надавши необхідні документи.
04 вересня 2019 року відповідач своїм рішенням відмовив в призначення пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Згідно розрахунків відповідача страховий стаж позивача складає 34 роки 09 місяців 19 днів.
Відповідачем до пільгового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 23.07.1984 року по 02.11.1984 року, з 23.03.1987 року по 01.06.1993 року, з 06.09.1993 року по 14.11.2014 року на підприємстві ПАТ «Єнакіївський металургійний завод» у зв'язку з тим, що підприємство зареєстроване на непідконтрольній українській владі території і перевірити факт достовірності наданих довідок не має можливості.
Рішенням Селидовського ОУ ПФУ Донецької області від 04 вересня 2019 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
31.10.2019 року позивач звернувся через веб-портал до Пенсійного фонду України.
Згідно отриманого позивачем з Пенсійного фонду України листа за № 26201/К-111 від 12.11.2019 року, згідно відомостей зазначених в вказаному листі Пенсійний фонд України надсилає в адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скановані копії заяви та доданих до неї документів для вирішення питання про призначення пенсії позивачу з урахуванням заяви від 14.11.2014 року та доданих до неї документів зокрема довідок про пільговий характер робіт № 73/11-2309, № 73/11-2439, виданих ПАТ «Єнакіївський металургійний завод».
В обґрунтування доводів адміністративного позову позивач надав до суду копії: трудової книжки НОМЕР_3 , рішення Селидовського ОУ ПФУ від 04.09.2019 року про відмову в призначенні пенсії, листа Пенсійного фонду України за № 26201/К-111 від 12.11.2019 року, довідки від 18.11.2019 року за №26/00/36/4 філії № 2 «Єнакіївський металургійний завод» та виписки з наказів про підсумки атестації робочих місць від 15.11.2019 року, виписок з наказів № 1297, № 467 про атестацію робочих місць, індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 станом на 09.10.2019 року, витягу з реєстру юридичних осіб відносно ПАТ «Єнакіївський металургійний завод», диплому серії НОМЕР_4 , військового квитка, довідки про взяття на облік тимчасово переміщеної особи.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що Управлінням Селидовського УПФУ направлено до Маріупольського об'єднаного УПФУ запит щодо допомоги у витребувані довідок ОСОБА_1 за періоди роботи з 23.07.1984 по 02,11.1984, з 23.03.1987 по 01.06.1993 року, з 06.09.1993 по 29.12.2016 рік на підприємстві «Єнакіївський металургійний завод», яке станом на 27.08.2019 рік перереєстроване до Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.
Після надходження акту перевірки достовірності документів №2326 від 28.11.2019 року від Маріупольського об'єднаного Пенсійного фонду України Донецької області управлінням було переглянуто та замінено рішення про відмову в призначенні пенсії від 04.09.2019 року №1815 на рішення від 29 листопада 2019 року «На заміну про відмову в призначенні пенсії від 04.09.2019 №1815» за результатами чого стаж позивача був 34 роки 09 місяців 19 днів, а став 32 роки 07 місяців 19 днів.
На теперішній час ОСОБА_1 призначена пенсія за віком згідно п. 2 ч. 1 Закону України №1788 та статті 13 п.а (робота за Списком №1) відповідно заяви №169 від 10.01.2020 року з часу звернення. На час звернення 10.01.2020 позивач набув права на призначення пенсії.
Також, позивач зазначив, що відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-УІІ (далі - Закон №1207) встановлено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. (ч.ч.І-З ст.9 Закону України №1207).
Враховуючи зазначене, документи видані на тимчасово окупованій території є недійсними і не створюють правових підстав, тому достовірність таких документів необхідно перевірити первинними документами.
Відповідач вважає, що оскільки Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, на підставі якої заповнюються трудові книжки, не встановлено вимог для зазначення кількості спусків під землю, а також перебування на лікарняному, у страйку та безкоштовній відпустці, та інших відомостей догани, які б могли вплинути на визначення часу перебування на пільгових умовах, то трудова книжка підтверджує наявність трудового стажу роботи (загального), а не пільгового (спеціального), також позивачем не були надані докази, які б підтверджували роботу на пільгових умовах.
Третя особа, Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, надала суду письмові пояснення, згідно яких у відповідності до норм пункту 11 Порядку №18-1 позивачем не було надано до головного управління заяву про підтвердження стажу роботи та пакет документів для підтвердження стажу роботи за про підтвердження пільгового стажу роботи за за періоди з 23.07.1984 по 02.11.1984, 23.03.1987 по 01.06.1993, з 06.09.1993 по 29.12.2016 на підприємстві ПАТ «Єнакієвський металургійний завод», станом на дату розгляду справи в суді позивачу відповідачем по справі призначено пенсію за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без урахування стажу роботи до пільгового на означеному підприємстві за період роботи з 01.01.2011 по 31.12.2016 про, що повідомлено позивача листом від 31.01.2020 № 0500-0204-8/1090.
З додаткових пояснень відповідача суд встановив, що позивачу до пільгового стажу не зараховано період його навчання з 01.09.1981 по 15.07.1984 року в МПТУ №50 та період проходження військової служби з 12.11.1984 по 30.12.1986 року, оскільки ці періоди зараховуються до трудового стажу, а період роботи позивача на підприємстві ПАТ «Єнакіївський металургійний завод» з 23.07.1984 року по 02.11.1984 року не зараховано до пільгового стажу у зв'язку з тим, що дане підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території і перевірити факт достовірності наданих довідок не має можливості.
Відповідачем було зараховано пільговий стаж позивача за Списком №1 згідно даних спецстажу відповідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.
Позивач працював на ПРАТ «Єнакієвський металургійний завод», керівництво якого 15.03.2017 під натиском протиправного впливу представників так званої «ДНР» було змушено залишити виробничі потужності розташовані у м Єнакієво Донецької області та інше майно підприємства в розпорядженні вищезазначених осіб та під їх контролем. За результатами чого відбулася втрата усіх без виключень документів. Тому, перевірити достовірність довідок наданих до пенсійної справи про пільгову роботу позивача на вищевказаному підприємстві не має можливості.
Періоди роботи з 06.07.2000 по 31.03.2001 року, з 01.01.2002 по 31.03.2002 року, з 01.01.2003 по 31.03.2003 року, з 01.01.2004 по 31.03.2004 року, з 01.01.2005 по 31.03.2005 року, з 01.01.2006 по 31.03.2006 року, з 01.01.2007 по 31.03.2007 року, 01.01.2008 по 31.03.2008 року з 01.01.2011 по 31.12.2016 року в індивідуальних відомостях зашифровано Списком №2 (ЗПЗОІЗБІ), тому, зазначені періоди не було враховано до пільгового стажу.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 31.01.2020 № 0500-0204-8/1090 період роботи позивача з 01.01.2011 року по 31.12.2016 року не враховано до пільгового стажу позивача через відсутність відомостей про проведення аттестації робочих місць, пенсія позивачу призначена з 10.01.2020 року.
Відомості щодо наявного страхового стажу позивача підтверджуються трудовою книжкою НОМЕР_5 від 20 липня 1984 року.
Відтак, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами в трудовій книжці №№ 2-3, 5-8, 9-15.
Згідно копії довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або записів у ній від 18.11.2019 № 26100/3614, виданої підприємством Філія №2 «Єнакіївський металургійний завод» Закритого акціонерного товариства «Зовнішторгсервіс» так званої «ДНР», наданої позивачем, в період:
- з 23.07.1984 року по 02.11.1984 року позивач працював за професією машиніст крану металургійного виробництва на гарячій дільниці робіт конвертерного цеху, що передбачена Списком №1;
- з 23.03.1987 року по 01.06.1993 року позивач працював за професією машиніст крану металургійного виробництва на гарячій дільниці робіт конвертерного цеху, що передбачена Списком №2;
- з 06.09.1993 року по 31.03.2001 року позивач працював за професією слюсар системи випарювального охолодження доменної печі доменного цеху в чорній металургії доменного виробництва, що передбачена Списком №1;
- з 01.04.2001 року по 29.12.2016 року позивач працював за професією водопровідник доменної печі доменного цеху, що передбачена Списком №1, накази про атестацію робочих місць від 28.08.2000 року № 467, від 28.08.2000 року № 569, від 07.08.2001 року № 549, від 02.08.2006 року №722; від 01.08.2011 року № 1297.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини не зарахування спірних періодів до страхового стажу, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч 3 ст. 114 Закону України № 1058-IV, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 2.3 п. 2 Інструкції про порядок ведення трудової книжки працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, передбачено порядок заповнення трудової книжки. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Статтею 44 Закону №1058-ІУ передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону №1058-1У встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у пій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом цієї норми вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п.20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
За приписами п.1 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 (далі Порядок №383) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
За правилами пункту 4.7 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд звертає увагу, що саме відповідачу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо.
За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Трудовий стаж позивач набув у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем легітимної на той час влади, і зазначене підприємство також утворено відповідно до діючого на той час законодавства
Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були сформовані до проведення антитерористичної операції і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.
Тобто, відомості, які зафіксовані у довідці, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.
При цьому, суд зазначає, що доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки, у зв'язку з наданням зазначеної довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.
Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Відтак, згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне неможливість проведення ним перевірки відомостей трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження пільгового характеру роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку з проведенням АТО/ООС та неможливістю проведенням перевірки періодів роботи, оскільки підприємства розташовані на тимчасово окупованій території України), а тому неможливість проведення перевірки правомірності видачі довідки не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи при його підтвердженні записами у трудовій книжці.
Щодо не зарахування до пільгового та страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.2011 року по 29.12.2016 року через невідображення в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомостей про проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Питання атестації робочих місць врегульовано Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442 (далі - Порядок №442).
Згідно п.п. 1, 2, 4 Порядку №442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.
Контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (461-2016-п), Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (1290-97-п), Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня (163-2001-п), Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці, покладається на Держпраці.
Згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому вбачається, що працівник, який працює на посаді, віднесеній до відповідного Списку, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділений будь-якими повноваженнями або обов'язками, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Тому, суд дійшов висновку, що відмовляючи працівнику в зарахуванні спірного періоду до пільгового стажу, відповідач фактично покладає відповідальність за не проведення атестації робочих місць на підприємстві на позивача.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду, викладеною постанові від 19.02.2020 року по справі № 520/15025/16-а.
В означений постанові Верховний суд наголосив, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
При цьому, в спірній довідці зазначено, що на підприємстві ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» професія «водопровідник доменної печі доменного цеху», що передбачена Списком №1, атестована відповідно до наказів про атестацію робочих місць від 28.08.2000 року № 467, від 28.08.2000 року № 569, від 07.08.2001 року № 549, від 02.08.2006 року №722; від 01.08.2011 року № 1297.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено протиправність дій відповідача щодо незарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2011 року по 29.12.2016 року на ПАТ «Єнакієвський металургійний завод».
Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - призначити (перерахувати) пенсію, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
За таких обставин, питання про зарахування періодів роботи позивача до пільгового стажу пенсії не є дискреційними повноваженнями органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Аналогічні висновки викладено в постановах Першого ААС у справі № 360/4366/19 від 22 січня 2020 року, у справі № 360/4452/19, у справі № 200/11405/19-а.
Щодо позовної вимоги стосовно зобов'язання відповідача прийняти рішення згідно заяви позивача від 14 листопада 2014 року та доданих до неї документів про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-1V від 9 липня 2003 року з урахуванням зазначених періодів пільгового стажу, суд зазначає наступне.
Заява позивача від 14.11.2014 року була адресована Управлінню пенсійного фонду України в м. Єнакієве Донецької області, станом на момент звернення позивача до відповідача 26.08.2019 року заява не була розглянута, рішення відповідача, що є предметом оскарження в даній справі, прийнято на підставі заяви позивача від 26 серпня 2019 року.
Заява позивача від 14.11.2014 року була направлена Пенсійним фондом України 12.11.2019 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, якому було надано доручення розглянути її відповідно до чинного законодавства.
Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області в листі від 31.01.2020 № 0500-0204-8/1090 повідомило позивача, що вказана заява розглянута, пенсія позивачу призначена з 10.01.2020 року.
Враховуючи викладене, вказана позовна вимога щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення згідно заяви позивача від 14 листопада 2014 року задоволенню не підлягає.
Тому адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається .зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його в.икористання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що даний адміністративний позов позивачем було подано до суду виключно у зв'язку з діями відповідача, які судом визнано неправомірними, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6, ЄДРПОУ 41247274) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови, викладеної в рішенні від 4 вересня 2019 року, в зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу періодів його роботи на підприємстві ПАТ "Єнакіївський металургійний завод" з 23 липня 1984 року по 2 листопада 1984 року, з 23 березня 1987 року по 1 червня 1993 року, з 6 вересня 1993 року по 29 грудня 2016 року.
Скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.09.2019 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи на підприємстві ПАТ "Єнакіївський металургійний завод" з 23 липня 1984 року по 2 листопада 1984 року, з 23 березня 1987 року по 1 червня 1993 року, з 6 вересня 1993 року по 29 грудня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 768 (Сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 05 жовтня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 12 жовтня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко