12 жовтня 2020 року Справа № 160/10912/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному провадженні (письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 08 липня 2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 18 травня 2020 року, виданої Дніпровським апеляційним судом за № 04.2/87/20-с;
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (у формі листа) від 14 липня 2020 року №0400-0317-8/55321 про відмову у перерахунку довічного утримання судді у відставці - визнати протиправним та скасувати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді Дніпровського апеляційного суду за довідкою Дніпровського апеляційного суду про суддівську винагороду від 18 травня 2020 року за №04.2/87/20-с, виходячи з розміру станом на 01 січня 2010 р. - 233322,00 грн., в тому числі - посадовий оклад - 126120, 00 грн., доплата за вислугу років - 100896, 00 грн., перебування на адміністративній посаді - 6306,00, починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку із прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020, для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання 25.02.2020 року Дніпропетровським апеляційним судом за підписом голови ліквідаційної комісії була видана довідка №04.2/100/20-c про суддівську винагороду. Позивач 27.02.2020 року звернулася до відділу з питань перерахунків пенсії №12 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою та довідкою про суддівську винагороду від 25.02.2020 року, обчисленою на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Рішенням від 17.03.2020 року №2128/03.17-22 позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2020 року. 18.05.2020 року Дніпровським апеляційним судом була видана довідка №04.2/87/20-c про суддівську винагороду з більшою сумою суддівської винагороди за рахунок регіонального коефіцієнта, який не був врахований у довідці від 25.02.2020 року за №04.2/100/20-с. 08.07.2020 року позивач повторно звернулась до відповідача для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, проте листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 14.07.2020 року за №0400-0317-8/55321 отримала відмову. Позивач вважає відмову у непроведенні перерахунку протиправною, а порушене право позивача підлягає судовому захисту.
Ухвалою суду від 14.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач 08.07.2020 року звернулась із заявою щодо проведенням перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки від 18.05.2020 року №04.2/87/0-с, виданої Дніпровським апеляційним судом, в якій вказано суддівську винагороду, що враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2020 року. Порядок щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється статтею 142 Закону №1402-VIII, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Суддям у відставці, яким за зверненням до 18.02.2020 року перерахунок проведено з 01.01.2020 року виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020 року. Враховуючи наведені положення норм чинного законодавства, у відповідача відсутні законні підстави для перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання за заявою від 08.07.2020 року.
Виходячи з положень пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 рішенням Вищої Ради Юстиції від 08.12.2016 року №3199/0/15-16 звільнена з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та наказом голови апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 року №286/к відрахована зі складу суддів апеляційного суду Дніпропетровської області.
З 24.03.2013 року позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 16.12.2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
27.02.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додала довідку, видану Апеляційним судом Дніпропетровської області від 25.02.2020 року №04.2/100/20-c про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до Закону №1402-VIII про те, що станом на 18.02.2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 194435,00 грн, у тому числі:
1. Посадовий оклад -105100,00 грн;
2. Доплата за вислугу років (80%) - 84080,00 грн;
3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді (5%)- 5255,00 грн;
4. Доплата за науковий ступінь - 0,00 грн;
5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн;
6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” - 0,00 грн.
Листом від 17.03.2020 року №2128/03.17-22 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано позивачу відповідь, у якій зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020 визнано неконституційним, зокрема пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII. Право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом №1402-VIII, не працював на посаді судді три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненнями, що надходять після 18.02.2020 року, виникає згідно статті 142 Закону №1402-VIII, тобто у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, після 18.02.2020 року.
08.07.2020 року позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додала нову довідку Дніпровського апеляційного суду від 18.05.2020 року вих.№04.2/87/20-с про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказана довідка видана ОСОБА_1 . Дніпровським апеляційним судом і містить інформацію про суддівську винагороду станом на 01.01.2020 року, яка враховується при призначенні/перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці з урахуванням регіонального коефіцієнту та складає 233322,00 грн., у тому числі:
1. Посадовий оклад -126120,00 грн;
2. Доплата за вислугу років (80%)- 100896,00 грн;
3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді (5%) - 6306,00 грн;
4. Доплата за науковий ступінь - 0,00 грн;
5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн;
6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - 0,00 грн.
Листом від 14.07.2020 року №0400-0317-8/55321 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано позивачу відповідь, у якій позивачу відмовлено у перерахунку пенсії з аналогічних підстав, які викладені в листі від 17.03.2020 року.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
На підставі частини першою статті 142 Закону №1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, розділом ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному Рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли 65-річного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України Рішенням від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач з 18.02.2020 року, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі 2-р/2020.
Отже, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року від 13.12.1985 року), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989 року), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998 року), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999 року, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Така правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №620/1116/20 від 16.06.2020 року, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 07.08.2020 року.
Враховуючи, що справа №160/10912/20 є типовою, суд у відповідності до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, грошове утримання має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя апеляційного суду.
Таким чином, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке викладено в листі від 14.07.2020 року №0400-0317-8/55321 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога ОСОБА_2 про зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Дніпровського апеляційного суду про суддівську винагороду від 18.05.2020 року за №04.2/87/20-с, починаючи з 19 лютого 2020 року є такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, суд зазначає, що права позивача в цій частині вимог на час звернення до суду не порушені. Суд наголошує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише порушені права позивача, а тому підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог відсутні.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №2076-3815-3203-2578 від 07.09.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 420,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 08.07.2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 18.05.2020 року, виданої Дніпровським апеляційним судом за № 04.2/87/20-с.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.07.2020 року №0400-0317-8/55321 про відмову у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Дніпровського апеляційного суду про суддівську винагороду від 18.05.2020 року за №04.2/87/20-с, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар