м. Вінниця
12 жовтня 2020 р. Справа № 120/2213/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, відмови Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.02.2019 року по 16.04.2020 року. Тому, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року відкрито провадження в адміністративний справі та вирішено її розглядати проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.06.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову. Зокрема зазначає, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статтей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2019 року № 28 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2019 року № 6 о/с позивача звільнено з військової служби, відповідно до п.п. "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 02.02.2019 року.
16.04.2020 року відповідачем на особовий рахунок позивача виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Вважаючи, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати компенсації, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вищенаведені положення статей 116, 117 КЗпП України, входять до Глави VII Кодексу - оплата праці. Отже, приписи статей 116, 117 Кодексу поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці (висновок щодо застосування ст.ст. 116-117 КЗпП України виключно у випадку не виплати сум, що відносяться до структури грошового забезпечення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04.03.2020 в справі № 802/1854/17-а).
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Спеціальними нормативно - правовими актами що регулюють правові відносини із оплати праці (грошового забезпечення) військовослужбовців є вказаний вище Закону від 20.12.1991 № 2011-XII та постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Із аналізу норм які регулюють структуру грошового забезпечення військовослужбовці, до категорії яких належав позивач, суд доходить висновку, що компенсації за недоотримане речове майно до структури грошового забезпечення не відноситься.
Висновок суду узгоджується із правовою природою компенсації за недоотримане речове майно.
Так, згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно із пунктом 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Порядком № 178.
Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до пункту 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Виходячи з природи компенсації за недоотримане речове майно, така виплата є грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов'язано з оплатою праці (не є елементом грошового забезпечення) та не є винагородою за службу.
Тому, норми статей 116-117 КЗпП України не можуть бути застосовані у випадку несвоєчасної виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 24.06.2020 по справі № 240/12008/19, від 12.05.2020 по справі № 120/151/20, від 25.06.2020 по справі № 240/12238/19.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення з в/ч НОМЕР_1 середнього заробітку за період затримки виплати компенсації за неотримане речове майно, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частини 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 )
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Мультян Марина Бондівна