м. Вінниця
12 жовтня 2020 р. Справа № 120/2847/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 року по 29.04.2020 року;
- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 року по 29.04.2020 року в сумі 368558,85 грн за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у ЗСУ та 14.09.2018 року його виключено із списків особового складу. Однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та індексації, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду та рішеннями 31.01.2020 року від 02.03.2020 року позови задоволено.
29.04.2020 року на картковий рахунок надійшла компенсація за додаткову відпустку і індексацію, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 03.07.2020 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
20.07.2020 року на адресу суду надійшов відзив в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що 20.07.2020 року на адресу суду надійшов відзив в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що відповідно до норм чинного законодавства, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому, позивач виключений та відповідний наказ не оскаржується. Також, військова частина звертає увагу, що стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають в процесі виконання судового рішення про присудження заробітної плати.
відповідно до норм чинного законодавства, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому, позивач виключений та відповідний наказ не оскаржується. Також, військова частина звертає увагу, що стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають впроцесі виконання судового рішення про присудження заробітної плати.30.07.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві як підстави для задоволення позову.
10.08.2020 року на адресу суду надійшли заперечення, в яких підтримано позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.09.2018 року № 174 позивача, начальника відділу організації морально-психологічного забезпечення - заступника начальника управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 17.08.2018 року № 446 з військової служби у відставку відповідно до пункту другого частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров'я), знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 14.09.2018 року.
Вважаючи, що при звільненні відповідачем не були проведенні необхідні розрахунки з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації, позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.01.2020 року у справі № 120/4230/19-а відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію за період з 2015 року по 2018 рік.
Також, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року у справі №120/3531/19 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
На виконання вказаних вище рішень позивачу виплачено належні йому суми грошового забезпечення 29.04.2020 року в загальній сумі 38552,16 гривень, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
В подальшому, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати середнього заробітку, за наслідком його розгляду листом за вих. №350/118/1828/пс від 16.06.2020 року повідомлено про відсутність підстав для виплати такого (заробітку).
Не погоджуюючись із такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень , позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог , суд виходить з наступного.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".
Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ним був здійснений 29.04.2020 року, то відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За висновком Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15) у разі несвоєчасної виплати з вини роботодавця заробітної плати при звільненні працівника настає відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП, а саме обов'язок виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Частиною 2 статті 117 КЗпП передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому, стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 14.09.2018 року, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення було здійснено на виконання рішень суду, тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.
При цьому, відповідач був переконаний, що не зобов'язаний виплачувати ані індексацію, ані компенсацію за додаткові відпустки, тобто наявний не спір про розмір сум, які підлягали сплаті, а спір щодо виплати таких взагалі.
В свою чергу як зазначено вище, стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП є безпідставним.
Відповідна правова позиція викладена в аналогічних спорах в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 року у справі № 810/1543/17, від 10.04.2019 року у справі № 823/1919/16, від 18.11.2019 року у справі № 0940/1532/18, яка в силу положень частини 5 статті 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Щодо посилань позивача на постанову ВС у справі 320/1263/19, то тут суд вказує на таке.
Так, дана постанова вказує, що аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 року в справі №440/4332/18, від 13.02.є2020 року в справі №809/698/16, від 06.03.2020 року в справі №1240/2162/18, від 27.04.2020 року в справі № 812/639/18 та інших і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Разом з тим, як видно із перелічених постанов, сума одноразової допомоги поліцейським, хоч і виплачувалась не у день звільнення, однак за відсутності спору щодо виплати такої, та виплата допомоги проводилась не на підставі рішення про стягнення коштів, а в добровільному порядку. Відтак, у зв'язку із тим, що виплата проведена із порушенням строків, суди доходили висновку про стягнення середнього заробітку.
При цьому у спірних правовідносинах склався спір щодо сум, які підлягали виплаті, оскільки такі не були визначені в наказі про звільнення позивача та відповідач не вважав, що присуджені за рішенням суду кошти підлягали сплаті.
А отже, суд не враховує постанову ВС у справі 320/1263/19.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, як наслідок, відсутні й правові підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень виплачувати середній заробіток. Отже у задоволені позову слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Мультян Марина Бондівна