м. Вінниця
12 жовтня 2020 р. Справа № 120/2821/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним наказ № 2-8747/15-20-СГ від 15.04.2020 року Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Крижопільського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Крижопільського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що 16.03.2020 року позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням та відповідними додатками про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовної площі 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою Крижопільський район Вінницька область.
15.04.2020 року наказом № 2-8747/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою та повідомило, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, сформована і має кадастровий номер 0521984200:05:002:0317 загальною площею 23,5878 га, тому поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
На думку позивача зазначена відмова є незаконною, а тому вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву, в свою чергу позивачу встановлено 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.
З урахуванням чого, 13.07.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог. Разом з тим у відзиві також зазначено, що позивач звернулася щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що в свою чергу є неможливим, оскільки в даній ситуації земельна ділянка є сформованою, тому відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
20.07.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому просить позов задовольнити повністю, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву вважати необґрунтованими. Також зазначено, що нею дотримано вимог Земельного кодексу України щодо порядку відведення земельної ділянки. Більше того вказує, що у відповідача немає підстав стверджувати, що земельна ділянка є сформованою та її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.
Правом на подачу заперечення на відповіль на відзив, відповідач не скористався.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 стаття 250 КАС України).
Дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 16.03.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться за адресою Вінницька область, Крижопільський район, Крижопільський КОАУУ: 0521984200, кадастровий номер: 0521984200:05:002:0317.
Наказом № 2-8747/15-20-СГ від 15.04.2020 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що згідно частини 6 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. В даній ситуації земельна ділянка сформована і має кадастровий номер 0521984200:05:002:0317 загальною площею 23,5878 га, тому відведення земельної ділянки має здійснюватися за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Надаючи правову оцінку відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладену в наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-8747/15-20-СГ від 15.04.2020 року, суд зважає на наступне.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, частина 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а.
Оцінюючи позицію відповідача викладену в оскаржуваному наказі стосовно необхідності розроблення саме технічної документації із землеустрою у разі, якщо земельна ділянка сформована, суд зазначає про наступне.
Відповідно до частин 1-5 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
У частині 6 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»:
- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина 2 статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що земельна ділянка, що знаходиться на території Крижопільського району Вінницької області, на яку претендує позивач, є сформованою, має площу 23,5878 га та їй присвоєно кадастровий номер 0521984200:05:002:0317.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га та розташована на території Крижопільського району Вінницької області є сформованою, її подальше виділення здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 04.05.2020 року у справі 802/1539/17-а, від 16.07.2020 року у справі № 802/1447/17-а.
Тому суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувану відмову, викладену в наказі № 2-8747/15-20-СГ від 15.04.2020 року відповідач діяв у відповідності до норм чинного земельного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані сторонами, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 139 КАС України, особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Мультян Марина Бондівна