«08» жовтня 2020 року м. Херсон
Справа № 766/5705/18 Провадження № 22-ц/819/1268/20
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя - доповідач)Воронцової Л. П.
суддів:Ігнатенко П. Я.,
Полікарпової О. М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Дорошинської В. Е. від 25 червня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося з вище зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що відповідно до укладеного між банком та ОСОБА_1 договору від 31 травня 2006 року останній отримав кредит у розмірі 12 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява, разом з «Умовами і правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку» складає між ним і банком договір.
Відповідач, у порушення умов договору, належним чином зобов'язання за договором не виконував, внаслідок чого станом на 25 березня 2018 року має заборгованість в сумі 30 798,47 грн, яка складається з: 9 704,34 грн - заборгованості за тілом кредиту; 48,52 грн - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 19 102,83 грн - заборгованості за пенею; штрафів: 500 грн - фіксована частина; 1 442,78 грн - процентна складова, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2018 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 798,47 грн та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23 липня 2020 року залишена без задоволення.
В апеляційній скарзі на заочне рішення ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду, просив її скасувати, у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що він, на підставі Указу Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» мобілізований до лав Збройних Сил України, з 2014 року і до теперішнього часу перебуває на військовій службі; на підставі ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому, як військовослужбовцю, який перебуває на військовій службі, з початку і до закінчення особливого періоду в країні штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед Банком, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
У відзиві на апеляційну скаргу Банк, посилаючись на те, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року, з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року, з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року, з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року, а повернуті відповідачу нараховані проценти, пеня та штрафні санкції враховані в розрахунку заборгованості та решта заборгованості нарахована правомірно і підлягає сплаті, оскільки особливий період під час її нарахування не діяв. Вважав рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив його залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з підстав законності, обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів з висновком суду першої інстанції погоджується частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, 31 травня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви, за умовами якого останньму встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 500 грн та видано картку № НОМЕР_1 , строк дії договору відповідає строку дії картки /а. с. 14/.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом, станом 25 березня 2018 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 30 798,47 грн, яка складається з: 9 704,34 грн - заборгованості за тілом кредиту; 48,52 грн - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 19 102,83 грн - заборгованості за пенею; штрафів: 500 грн - фіксована частина; 1 442,78 грн - процентна складова /а. с. 8-12/.
Тобто до її складу входять відсотки, пеня, штраф, нараховані у особливий період.
Згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Статтею першою Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.
Зокрема, визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення, наведеного у статті першій Закону України «Про оборону України», вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.
За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.
Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках Радою Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст.7 Закону України «Про оборону України», наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. № 183/98- ВР вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст.4 цього Закону, приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв'язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Зазначені рішення згідно зі ст.10 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборони України» вводяться в дію Указами Президента України та є обов'язковими до виконання.
Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно -рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов'язок є конституційним обов'язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
З матеріалів справи вбачається, що капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України з 01 квітня 2014 року по теперішній час /а. с. 58/.
Указом виконуючого обов'язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.
Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18 березня 2014 р. почався особливий період, рішень про закінчення якого на час розгляду справи Президент не приймав.
Навпаки, Указами Президента від 06 травня 2014 року, від 21 липня 2014 року та від 14 січня 2015 року оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас.
Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації, було прийняте Указом Президента України № 441/2016 від 26 вересня 2016 р.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу після видачі цих Указів Президент не приймав.
Крім того, на час мобілізації відповідача до складу Збройних Сил України набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Таким чином, на час мобілізації відповідача до складу Збройних Сил України існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.
Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає право відповідача на пільги щодо не нарахування штрафних санкцій, пені за невиконання зобов'язань перед банками, а також процентів за користування кредитом. Тобто у позивача були відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитними коштами та неустойки у період з моменту мобілізації відповідача до складу Збройних Сил України і до теперішнього часу.
Таку позицію неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постановах, тому доводи Банку з цього приводу, висловлені у відзиві на апеляційну скаргу є безпідставними.
Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав та помилково дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за процентами, пенею і штрафами.
Таким чином, проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково, заявлені Банком позовні вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованих позивачем відсотків за користування кредитними коштами та неустойки є безпідставними, а тому рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу за процентами, пенею і штрафами слід скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову у їх задоволенні.
Згідно вимог ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачем при подачі позову понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 грн. Враховуючи, що позов задовольняється частково (31 %), то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 546 грн 22 коп. Однак, відповідач, як військовослужбовець, згідно п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є особою, яка звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пункт 2 постанови КМУ № 590 від 27 квітня 2006 р. із змінами від 28.02.2018р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» передбачає компенсацію судових витрат за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком, коли сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат. П.5 даної постанови встановлено, що Міністерству фінансів слід передбачати Державній судовій адміністрації за відповідною бюджетною програмою кошти для компенсації судових витрат у цивільних та адміністративних справах.
З урахуванням викладеного витрати, понесені позивачем на сплату судового збору у розмірі 546 грн 22 коп. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за рахунок держави Державною Судовою Адміністрацію України, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення цих вимог за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за процентами, пенею і штрафами та судового збору скасувати, ухвалити нове.
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами, пені і штрафів відмовити.
Компенсувати понесені Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 546 грн 22 коп. за рахунок держави Державною Судовою Адміністрацію України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В решті рішення суду про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 704,34 грн залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Л. П. Воронцова
Судді: П. Я. Ігнатенко
О. М. Полікарпова