Ухвала
05 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 75915666/17
провадження № 61-14091ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства спільне підприємство «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства спільне підприємство «Партнер», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним,
У жовтні 2017 року приватне акціонерне товариство спільне підприємство «Партнер» (далі - ПАТ СП «Партнер») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 22 800,00 грн, пені у розмірі 34 847,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 210,34 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2008 року між сторонами укладено договір № 954 на експлуатацію та обслуговування, на виконання умов якого ПАТ СП «Партнер» надавало відповідачеві послуги зі зберігання та охорони автомобіля в гаражі № НОМЕР_1 , що знаходиться на земельній ділянці, відведеній ПАТ СП «Партнер» на праві довгострокової оренди по АДРЕСА_1 . Відповідач, в свою чергу, неналежним чином виконував умови вказаного договору в частині своєчасного внесення щомісячних внесків, з огляду на що виникла заборгованість в розмірі 22 800,00 грн, на яку позивачем були нараховані інфляційні втрати та пеня.
У січні 2018 року ОСОБА_1 пред'явив до ПАТ СП «Партнер» зустрічний позов, в якому просив визнати договір № 954 від 10 грудня 2008 року на експлуатацію та обслуговування недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Крім того, ОСОБА_1 указував, що на момент укладення оспорюваного договору гараж № НОМЕР_1 вже використовувався для зберігання іншого транспортного засобу на підставі договору № 478 від 16 грудня 2002 року, укладеного між ПАТ СП «Партнер» та ОСОБА_3 (сином відповідача). Також, звертав увагу на те, що позивач не підтвердив наявність у нього права довгострокової оренди земельної ділянки, на якій знаходиться автостоянка.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ПАТ СП «Партнер» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ СП «Партнер» суму боргу за договором експлуатації та обслуговування гаража в розмірі 22 800 грн, пеню в розмірі 3 484,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 210,34 грн, а всього в розмірі 28 494 грн. 41 коп. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
18 вересня 2020 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, у якій, посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди встановили обставини справи, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. ОСОБА_1 не погоджується з твердженням суду про передачу земельної ділянки в оренду ПАТ СП «Партнер» або наявності у нього права користування земельною ділянкою, оскільки типовий договір оренди між ПАТ СП «Партнер» та Київською міською радою не укладався та не реєструвався у встановленому законом порядку. ПАТ СП «Партнер» самовільно зайняло земельну ділянку без правової підстави. Правовідносини, які виникли не підпадають під статтю 977 ЦК України. Договір № 954 від 10 грудня 2008 року вчинено без наміру створення правових наслідків, так як з 16 грудня 2002 року в гаражному боксі на зберіганні знаходиться автомобіль, належний третій особі. Неможливо погодитись про те, що договір № 478 від 16 грудня 2002 року припинив свою дію 10 грудня 2008 року через укладення договору № 954. Підписанням договору сторони не узгодили в належній формі плату за зберігання, як вираженого у грошовій формі еквіваленту одиниці товару. Суд проігнорував більшість доказів та обставин, указаних позивачем як можливі причини недійсності договору, зосередивши свою увагу тільки на узгодженні сторонами ціни договору при його укладенні та наявності договору від 2002 року, укладеного між ПАТ СП «Партнер» та третьою особою.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про стягнення коштів у розмірі 59 858,04 грн та про визнання правочину недійсним.
Отже, справа № 759/15666/17 не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 759/15666/17 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження. З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
ОСОБА_1 укасаційній скарзі вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте ОСОБА_1 не обґрунтовує, чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
ОСОБА_1 укасаційній скарзі вказує, що справа має для нього виняткове значення, оскільки він є особою похилого віку, має статус дитини війни, є ветераном праці правоохоронних органів та пенсіонером, хворіє та потребує проведення декількох операцій. Стягнута сума є значною, ураховуючи майновий стан та стан здоров'я ОСОБА_1 , який подає касаційну скаргу, оскільки суди проігнорували фактичні обставини у справі, що відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України є підставами для відкриття касаційного провадження. Проте ОСОБА_1 не обґрунтовує, в чому проявляється виняткове значення для нього цієї справи. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значеннядля ОСОБА_1 .
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити ОСОБА_1 та його представнику ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства спільне підприємство «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства спільне підприємство «Партнер», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков