09 жовтня 2020 року м. Рівне № 460/5939/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 31.08.2020, просить: 1. Визнати протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України пов'язану з відмовою в нарахуванні та виплаті прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону капітану юстиції ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, з 26 березня 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; 2. Зобов'язати Військову прокуратуру Західного регіону України провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону капітану юстиції ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року, у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: пункту 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, пункту 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (з урахуванням приписів примітки); 3. Зобов'язати Військову прокуратуру Західного регіону України виплачувати грошове забезпечення (заробітну плату) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону капітану юстиції ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року, у порядку та за алгоритмом визначеним частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: пункту 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, пункту 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (з урахуванням приписів примітки)». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.03.2020 рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-р/2020 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а, відповідно, вказане положення втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України, тобто з 26.03.2020. З викладеного позивач прийшов до висновку, що саме з 26.03.2020 у відповідача виник обов'язок нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення (заробітну плату) у спосіб та в порядок визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням інших нормативно-правових актів. Однак, відповідач з 26.03.2020 виплачувати позивачу грошове забезпечення у розмірі передбаченому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» відмовляється, оскільки на його думку для цього відсутні правові підстави. Позивач уважає таку відмову протиправною, в зв'язку із чи подав позов до суду. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує нормами Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Також зазначає, що грошове забезпечення позивачу нараховується та виплачується відповідно до постанов Кабінету Міністрів України: від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із змінами), від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (із змінами), від 15.06.1994 № 414 «Про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» (із змінами), від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», від 15.01.2004 № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» та кошторису прокуратури регіону на 2020 рік, затвердженого Офісом Генерального прокурора. Тому, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача. Просить у задоволенні позову відмовити.
Позовна заява надійшла до суду 04.08.2020.
14.08.2020 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
31.08.2020 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
01.09.2020 ухвалою суду прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог до розгляду.
08.09.2020 від позивача надійшли пояснення на заяву відповідача про розгляд справи в судовому засіданні.
09.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні.
14.09.2020 від позивача надійшла заява про уточнення найменування відповідача.
11.09.2020 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання відповідача.
30.09.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
01.10.2020 від відповідача надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.
08.10.2020 ухвалою суду витребувано у відповідача додаткові докази.
09.10.2020 від відповідача надійшли докази, витребувані судом.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив на позов, дослідивши зібрані у справі докази, суд враховує наступне.
Щодо найменування відповідача.
Так, позивачем у позовній заяві зазначено відповідачем Військову прокуратуру Західного регіону України.
Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що 05.02.2020 Генеральним прокурором видано наказ № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)».
Відповідно до п. 3 вказаного наказу, перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» у «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п. 10 вказаного наказу, він набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку визначеному п. 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ.
Пунктом 3 наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 47ш «Про затвердження структури та штатної чисельності апаратів спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» затверджено структуру та штатну чисельність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури).
Відповідно до п. 1 наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про початок роботи обласних прокуратур», днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.
09.09.2020 наказ Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 опубліковано в газеті Верховної Ради України «Голос України».
Отже, з 11.09.2020 відповідач змінив своє найменування з Військової прокуратури Західного регіону України на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) (без зміни коду ЄДРПОУ та юридичної адреси).
Зважаючи на викладене, відповідачем у даній справі є Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону.
Матеріалами справи стверджується, що наказом військового прокурора Західного регіону України від 16.01.2020 №34к, ОСОБА_1 призначений з 16.01.2020 на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону. На вказаній посаді проходить службу по даний час. Позивач має військове звання капітана юстиції.
Згідно матеріалів справи, позивачу у період з 26.03.2020 по даний час виплачується грошове забезпечення, виходячи із:
посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»;
оклад за військовим званням - постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб;
надбавка за вислугу років військовослужбовцям постанова - постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
надбавка за виконання особливо важливої роботи - постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»;
надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 «Про види, розміри і порядок компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці»;
премія військовослужбовцям щомісячна;
індексація доходів - постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Наведені обставини не заперечуються учасниками справи та підтверджуються доказами, долученим як позивачем, так і відповідачем.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зважає на таке.
Відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 4 жовтня 2014 року № 1697-VII, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі:
1) Генерального прокурора - 1,7 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
2) першого заступника Генерального прокурора - 1,5 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
3) заступника Генерального прокурора - 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;
6) керівника обласної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
7) першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
8) заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
9) керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
11) керівника окружної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
12) першого заступника керівника окружної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
13) заступника керівника окружної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
14) керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.
Посадовий оклад прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури не може бути меншим за посадовий оклад керівника структурного підрозділу центрального управління Національного антикорупційного бюро України, що здійснює досудове розслідування.
Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 встановлено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Додатком 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу встановлені в наступному розмірі, зокрема, за вислугу років 10-15 років - 35 відсотків (розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням).
Відповідно до п. 3 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090, прокурорським працівникам, які не мають статусу військовослужбовця надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, відповідно до умов Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414, до складу грошового забезпечення входить також і надбавка у відповідному розмірі до посадового окладу.
Також, до складу грошового забезпечення під час його обрахунку відповідно до алгоритму, передбаченому ст. 81 Закону повинен входити і оклад за військовим званням.
Відповідно до диспозиції п. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із п. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення військовослужбовців входить, в тому числі і оклад за військове звання.
Пунктом 4 ст. 9 Закону України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» затверджено схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» установлено, що розміри окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно, зокрема, з додатком 14.
При цьому, у примітці до Додатку 14 згаданої постанови зазначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У такій редакції зазначений пункт викладений і у постанові Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Таким чином, оклад за військовим званням має визначатись саме від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при цьому, мінімальна заробітна плата при цьому розрахунку, яка зазначена у примітці до Додатку 14, береться також станом на 01.01.2018.
Судом встановлено, що обраховуючи грошове забезпечення (заробітну плату) позивача, відповідач взяв за основу розмір місячного посадового окладу в сумі 5660грн, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», посилаючись при цьому на норму абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113).
Так, 19 вересня 2019 року прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX.
Відповідно до норми абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
На даний час військові прокуратури гарнізонів не ліквідовані та не реорганізовані, що підтверджує і відповідач.
Суд зазначає, що суть спору полягає у тому, чи є правомірним нарахування грошового забезпечення (заробітної плати) позивача, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012, а не ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Завдання суду - встановити норму права, яку належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Вирішуючи наведене завдання, суд враховує наступне.
В Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом; організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частини перша, друга статті 131-1 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування, зокрема, органів прокуратури, робота якої тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини). Потреба у належному матеріальному забезпеченні прокурорів випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, № Rec (2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (пункт 14).
Отже, незалежність прокурорів не є прерогативою або наданим привілеєм, а є гарантією справедливого, неупередженого та ефективного здійснення ними своїх повноважень (своєї діяльності).
За Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури (пункт 14 частини першої статті 92, частина друга статті 131-1 Основного Закону України). Оскільки норми Основного Закону України, якими передбачено перелік питань, що регулюються виключно законами України, мають імперативний характер, то всі рішення мають бути ухвалені у формі закону.
Закон України «Про прокуратуру» від14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697), із змінами, як передбачено у його преамбулі, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Однією із засад, на яких ґрунтується діяльність прокуратури, визначено незалежність прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків (пункт 5 статті 3 Закону).
Згідно із частиною першою статті 16 даного Закону, незалежність прокурора забезпечується, зокрема, забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора (пункт 3); установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури (пункт 4); належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора (пункт 5).
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України (частина друга статті 16 Закону). Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов'язків або прийняття ним незаконного рішення (абзац перший частини п'ятої статті 16 Закону).
Статтею 87 цього ж Закону встановлено особливості забезпечення функціонування прокуратури, які полягають у тому, що держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування прокуратури і діяльності прокурорів; забезпечення функціонування системи прокуратури передбачає: визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування прокуратури не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення нею повноважень відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування прокуратури; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення прокурорів.
Статтею 89 Закону № 1697 визначено засади фінансування прокуратури: фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
Відповідно до статті 90 Закону № 1697, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленої на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, № Rec (2000)19 «держава повинна вжити заходів, щоб такі необхідні умови для служби, як заробітна плата, строк перебування на посаді і пенсія регулював закон, з урахуванням важливості роботи прокурорів та відповідного віку виходу на пенсію» (підпункт «г» пункту 5).
За Бордоською декларацією «Судді та прокурори у демократичному суспільстві», ухваленою спільно Консультативною Радою європейських суддів та Консультативною Радою європейських прокурорів 8 грудня 2009 року, «для забезпечення незалежного статусу прокурорів необхідно, зокрема, щоб умови оплати їх праці забезпечувалися гарантіями, передбаченими законом» (п. 8 Декларації).
Таким чином, однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об'єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8).
Юридична визначеність є ключовою у розумінні верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми мають бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правовідносин.
Таку позицію зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.
За наведеного суд уважає що, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, в частині, що «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.
Слід також звернути увагу і на вимоги пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», які передбачають, що до дня початку роботи обласних прокуратур, окружних прокуратур, їх повноваження здійснюють відповідно регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Такий підхід стосовно прокурорів регіональних та місцевих прокуратур є дискримінаційним та порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність, а також порушує положення ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до положень ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 зазначеного закону, форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені ст. 5 цього Закону, забороняються.
Таким чином, законодавець встановив щодо себе заборону приймати дискримінаційні закони.
Системний аналіз положень Закону України «Про прокуратуру», Кримінального процесуального кодексу України та інших процесуальних кодексів України в редакції яка діє станом на 26.03.2020 свідчить, що законодавець фактично не розрізняє прокурора який вже призначений до Офісу Генерального Прокурора, обласних та окружних прокуратур та прокурора який проходить військову службу на посаді військового прокурора Рівненського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України, перейменованої у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері, зокрема, за обсягом покладених обов'язків та наданих Законом повноважень.
При цьому, правова позиція відповідача, пов'язана з відмовою виплачувати позивачу грошове забезпечення у розмірі, встановленому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», призводить до того, що за аналогічну діяльність, передбачену Законом України «Про прокуратуру», позивач та прокурор, який вже призначений до Офісу Генерального Прокурора, обласних та окружних прокуратур, отримують заробітну плату (грошове забезпечення), яка/яке суттєво відрізняється за своїм розміром та структурою.
Аналогічної позиції дійшла і Рада прокурорів України 04.06.2020 у своєму зверненні до Генерального прокурора розміщеному на офіційному сайті Ради прокурорів України за посиланням https://rpu.gp.gov.ua/ua/index.html.
Таким чином, суд уважає, що припис абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», який застосовано відносно позивача, не відповідає сукупності приписів частини 1 та 2 статті 24 Основного Закону і частини 2 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Відповідно до вимог частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідач не міг не бачити, та не знати, що застосовує стосовно позивача очевидно дискримінаційну норму права, тому, відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», діяв всупереч такому конституційному принципу як верховенство права (стаття 8 Конституції України).
Сутнісний зміст принципу верховенство права розкрито у приписах частини 1 статті 6 КАС України.
Цією нормою права встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд перевіряє на відповідність принципу верховенства права нормативно-правові акти законодавчої влади і дії виконавчої влади, котрі спрямовані на їх реалізацію.
Законодавча і виконавча влади мають дотримуватись принципу верховенства права, оскільки їх рішення та дії з цього питання можуть стати предметом судового контролю.
За наведеного, суд зробив висновок про протиправність бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення позивача відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р(ІІ)2020, позаяк це рішення має вплив на вирішення даної справи, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні надав оцінку правомірності застосування постанов Кабінету Міністрів України щодо заробітної плати прокурора.
Заперечення відповідача щодо одночасної зміни позивачем і предмету і підстав позову є неприйнятними, оскільки первинними позовними вимогами позивача охоплюється грошове забезпечення (заробітна плата) визначена відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, позов позивача належить задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сторона позивача не понесла судових витрат у вигляді судового збору, тому правові підстави для відшкодування судового збору відсутні.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону капітану юстиції ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати), з 26 березня 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону капітану юстиції ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414, Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», (з урахуванням приписів примітки до даного Додатку).
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплачувати грошове забезпечення (заробітну плату) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону капітану юстиції ОСОБА_1 з 26 березня 2020 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414, Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», (з урахуванням приписів примітки до даного Додатку).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 );
2) відповідач - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79058, Львівська обл., м. Львів, вул. Клепарівська, 20; код ЄДРПОУ 38326057).
Суддя Т.О. Комшелюк