справа № 380/3784/20
05 жовтня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий-суддя Кедик М.В.,
секретар судового засідання Курпіта П.І.,
за участю:
представник позивача не прибув,
представник відповідача не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (23.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 39913,31 грн;
- стягнути з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.11.2018 по день повної виплати компенсації.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. На нас прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення від 23.11.2018 № 308 (по стройовій частині), відповідач протиправно не провів з позивачем усі необхідні розрахунки шодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178. Згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі від 05.12.2018 № 76 розмір відповідної компенсації, яка підлягає до виплати, становить 54549,46 грн. Вважає, що відповідач протиправно частково провів розрахунок за неотримане речове майно на суму, яка становить 14636,15 грн (перерахована 08.04.2020 на бенківську карту позивача). Зважаючи, що на день звільнення позивача в запас Збройних Сил України 23.11.2018 та до теперішнього часу, не було проведено повного розрахунку, а саме, виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно з мотивів відсутності коштів для такої виплати. Вважає відповідну бездіяльність відповідача протиправною, оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена в день виключення зі списків військової частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому відповідно до статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Ухвалою від 25.05.2020 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 09.06.2020 (вх. № 28509), у якому зазначає, що кошторисні призначення па фінансування виплат грошової компенсації за неотримане речове майно проводиться на підставі переопрацювання потреби управління в речовому майні, для подання його на головний орган військового управління НГУ. Вказане проводиться згідно з нормами Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228), а також пунктом 7 статті 23 Бюджетного кодексу України, яким визначено: „У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бю джету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за об ґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та ко шторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету. Процес погодження Міністерством фінансів України обсягів бюджетних призначень займає тривалий час. 23.10.2019 згідно з розпорядженням командувача Національної гвардії України № 27/27/3-7676 при нарахуванні грошової компенсації за речове майно не слід враховувати накази, що втратили чинність та ціни, які не доводились головним розпорядником коштів. Також було вказано, що при нарахуванні враховується компенсація податку в доходів фізичних осіб 18 %. Щодо стягнення середнього заробітку, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, який встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Ухвалою від 15.07.2020 суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 380/3784/20 за правилами загального позовного провадження.
Позивач подав заяву від 05.10.2020 (вх. № 50649) про розгляд справи без участі позивача.
Представник відповідача подав заяву від 05.10.2020 (вх. № 50650) про розгляд справи без участі представника відповідача.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командувача національної гвардії України від 16.11.2018 № 186 о/с підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера (протиповітряної оборони) родів військ та служб Західного територіального управління Національної гвардії України звільнено відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командувача національної гвардії України від 23.11.2018 № 308 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу територіального управління та всіх видів забезпечення.
26.11.2018 ОСОБА_1 подав заяву, в якій, у зв'язку із звільненням з військової служби, просив командування військової частини виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.
05.12.2019 відповідач видав позивачу довідку № 76 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 . Сума належної позивачу грошової компенсації складає 54549,46 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 07.04.2020 № 691 ОСОБА_1 виплачено 14 416,61 грн грошової компенсації за неотримане речове майно.
Позивач, не погоджуючись з виплаченою йому сумою грошової компенсації, звернувся до суду з даним позовом про виплату іншої недоплаченої частини грошової компенсації в розмірі 39913,31 грн.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особами офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
У пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 11.09.2019 у справі № 825/1104/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Отже, на переконання суду, ОСОБА_1 як військовослужбовець відповідно до п. 3 Порядку № 178 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке має бути виплачене військовою частиною НОМЕР_1 .
З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до довідки від 05.12.2018 № 76 вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 становить 54549,46 грн.
Суд встановив, що відповідно до вимог розпорядження ГУ НГУ від 23.10.2019 № 27/27/3-7676 здійснено перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Після проведення перерахунку, враховуючи вимоги вказаного розпорядження, сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до довідки про вартість речового майна від 05.12.2018 № 76 становить 14363,15 грн.
Таким чином, суд встановив, що відповідачем зменшено суму грошової компенсації вартості неотриманого речового майна позивача з 54549,46 грн до 14636,15 грн на підставі розпорядження ГУ НГУ від 23.10.2019 №27/27/3-7676.
При цьому, у новій довідці на суму 14636,15 виключено з переліку речового майна, що належить компенсувати позивачу, частину майна, зазначену у довідці 05.12.2018 № 76 (в сумі 54549,46 грн).
Мотивів виключення частини речового майна або пояснень щодо помилковості їх початкового включення до довідки від 05.12.2018 № 76 (в сумі 54549,46 грн) з посиланням на норми чинного законодавства відповідач суду не навів.
Суд звертає увагу, що розпорядження ГУ НГУ № 27/27/3-7676 видане 23.10.2019, тобто після здійснення розрахунку вартості речового майна, що належить позивачу відповідно до довідки від 05.12.2018 № 76 (в сумі 54549,46 грн), а отже не може поширювати свою дію на дані правовідносини, оскільки після видачі відповідної довідки у відповідача виник обов'язок здійснити виплату, а не проводити перерахунок.
Суд зауважує, що нормами Порядку № 178 не передбачено право відповідача проводити повторний перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі після проведення розрахунку.
Згідно з платіжним дорученням від 07.04.2020 № 691 позивачу частково виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у загальній сумі 14416,61 грн, (утриманий військовий збір в розмірі 1,5% в сумі 219,54 грн).
Таким чином, залишок несплачених коштів з грошової компенсації вартості неотриманого речового майна становить 39 913,31 грн (54549,46 - 14 636,15).
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (23.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно та, відповідно, про наявність підстав для зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 39 913,31 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.11.2018 по день повної виплати компенсації, суд зазначає таке.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу позивача, що його вимога про стягнення з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.11.2018 по день повної виплати компенсації, є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 по справі № 805/3167/18-а.
Оскільки відповідач не виплатив грошову компенсацію в повному розмірі, тому для стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо заяви позивача про застосування процесуального строку, суд зазначає таке.
Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення).
Судом не враховує обґрунтування заяви відповідача про застосування процесуального строку, оскільки стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно належить до компенсаційних виплат, тому строк звернення до суду для стягнення відповідної виплати не обмежується будь-яким строком. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04.05.2018 у справі № 808/858/16.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (23.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно.
3. Зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 39 913,31 грн.
4. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.11.2018 по день повної виплати компенсації - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складений 09.10.2020.
Суддя Кедик М.В.