ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" жовтня 2020 р. справа № 300/729/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним дій щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 11.08.1986 по 31.12.1990, зарахувавши один рік роботи за один рік і шість місяців та період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 01 01.1991 по 21.12.1998. зарахувавши один рік роботи за один рік та призначити пенсію за віком з 11.01.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення" протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, а також у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 11.08.1986 по 21.12.1998 в Совєтській монтажно-налагоджувальній госпрозрахунковій ділянці (з 21.02.1991 Орендне підприємство "Техмонтаж", з 04.06.1993 року Акціонерне товариство закритого типу "Техмонтаж") з підстав завірення запису про звільнення не чітким відбитком печатки. Звертає увагу, що законодавство визначає трудову книжку основним та достатнім документом, який підтверджує стаж роботи. Окрім цього зазначає, що до заяви про призначення пенсії для підтвердження стажу роботи, крім трудової книжки та інших документів, було також подано архівні довідки від 24.07.2017 № 955, від 01.06.2015 № 700, від 01.06.2015 № 805, від 01.06.2015 № 806 та трудовий договір від 12.08.1989, однак відповідач не взяв їх до уваги. Вважає, що такі дії відповідача порушують право на пенсійне забезпечення, тому звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 06.05.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області у справі №353/144/20.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 03.06.2020. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.39-48). Просив суд в задоволенні позову відмовити, зазначив що відповідачем прийнято рішення №173 від 28.01.2020 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Звернув увагу, що згідно з вимогами пункту 4.1. Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Так, при призначенні пенсії позивачу до страхового стажу не враховано період роботи з 11.08.1986 по 21.12.1998 в Советском монтажно-наладочном хозрасчетном участке (з 21.02.1991 Арендное предприятие «Техмонтаж», з 04.06.1993 Акционерное общество закритого типа «Техмонтаж»), оскільки запис про звільнення завірений нечітким відбитком печатки, а архівні довідки №700,805,806 від 01.06.2015 та договір від 12.08.1989, видані ОСОБА_1 , а судове рішення щодо приналежності цих документів ОСОБА_1 відсутнє. Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для зарахування вказаного вище періоду роботи. Щодо незарахування до стажу період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 11.08.1986 по 11.08.1989, зарахувавши один рік роботи за один рік і шість місяців, звернув увагу на те, що архівна довідка №700 від 01.06.2015 підтверджує тільки період роботи позивача з 11.08.1986 по 11.08.1989 проте не підтверджує його право на зарахування в пільговому обчисленні зазначеного періоду роботи, оскільки дані про укладення трудового договору за період з 11.08.1986 по 11.08.1989 відсутні. Трудовий договір про роботу на підприємстві (організації) в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі від 12.08.1989 підтверджує право позивача на зарахування в пільговому обчисленні періоду роботи з 12.08.1989 по грудень 1990 року, однак оскільки судове рішення щодо приналежності договору ОСОБА_1 було відсутнє, то підстав для зарахування один рік роботи за один рік і шість місяців періоду роботи до стажу необхідного для призначення пенсії за віком у відповідача не було. Відповідач вказав, що після набрання законної сили рішенням Тлумацького районного суду в Івано-Франківській області від 12.03.2020 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , з урахуванням рішення суду, після чого страховий стаж останнього становив 24 роки 2 місяці. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи в Советском монтажно-наладочном хозрасчетном участке з 01.01.1991 по 31.12.1991 та з 01.01.1994 по 21.12.1998, оскільки згідно архівної довідки від № 806 01.06.2015 в особових рахунках за 1991 рік відомостей на ім'я « ОСОБА_1 » не значиться, а згідно довідки № 700 від 01.06.2015 накази з особового складу за 1994-1995 роки в архівний відділ не поступали, а в особових рахунках по нарахуванні заробітної плати за цей період ОСОБА_1 не значиться. Документи за 1996-1998 роки в архівний відділ не поступали, тому у відповідача відсутні підстави для зарахування вказаних періодів роботи. Просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 09.10.2020 поновлено провадження у даній справі.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 від 11.11.1977, факт належності якої ОСОБА_1 встановлено рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14.11.2012 у справі №916/3903/12, останній 11.08.1986 (запис №6) прийнятий на роботу інженером-налагоджувальником в Совєтську монтажно-налагоджувальну госпрозрахункову ділянку (а.с. 5-6, 21).
Також при прийнятті позивача на роботу у дане підприємство у трудовій книжці проставлено штамп «Район, прирівняний до району Крайньої Півночі» та зроблено запис «Тюменська обл., Х.-Мансійський авт. округ. Район, прирівняний до р-ну Кр. Півночі».
21.02.1991 Совєтська МНГД реорганізована в орендне підприємство «Техмонтаж» (запис трудової книжки №7).
04.06.1993 ОП «Техмонтаж» реорганізоване в АТ закритого типу «Техмонтаж» (запис трудової книжки №10).
21.12.1998 позивач звільнений з посади замгендиректора Акціонерного товариства закритого типу «Техмонтаж» (запис трудової книжки №13).
20.01.2020 позивач звернувся в Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначення пенсії від 28.01.2020 №173 (а.с. 4).
Відповідно до даного рішення від 28.01.2020 №173, причиною відмови позивачу у призначенні пенсії за віком стала відсутність необхідного страхового стажу через незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 11.08.1986 по 21.12.1998 в Совєтській монтажно-налагоджувальній госпрозрахунковій ділянці. Даний період роботи не був зарахований пенсійним органом до страхового стажу, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення завірений нечітким відбитком печатки.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'', право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до положень частин 2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що до трудового стажу зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України N 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також - Порядок №637).
Відповідно до п.3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162.
Як слідує із запису трудової книжки від 11.11.1977 за №6 позивач 11.08.1986 прийнятий на роботу інженером-налагоджувальником в Совєтську монтажно-налагоджувальну госпрозрахункову ділянку (з 21.02.1991 - орендне підприємство «Техмонтаж», з 04.06.1993 - АТ закритого типу «Техмонтаж» (а.с. 5-6).
21.12.1998 позивач звільнений з посади замгендиректора Акціонерного товариства закритого типу «Техмонтаж» (запис трудової книжки №13).
Однак, як вбачається з рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.01.2020 №173, підставою незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 11.08.1986 по 21.12.1998 в Совєтській монтажно-налагоджувальній госпрозрахунковій ділянці стало те, що запис про звільнення завірено нечітким відбитком печатки.
Суд критично ставиться до таких доводів відповідача щодо незарахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Покладання на позивача негативних наслідків через недоліки у заповненні трудової книжки звужує його законне право на зарахування відповідного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.
Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не можуть бути підставою для висновку про відсутність трудового стажу за спірний період, а підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім цього, безпідставними суд вважає посилання відповідача у рішенні від 28.01.2020 №173 на непередання в архівний відділ документів як на підставу незарахування періоду роботи позивача за 1194-1998 роки.
Ненадіслання на зберігання відомостей про роботу особи, виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у його постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а та від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а
Таким чином, твердження відповідача про наявність певних недоліків у заповненні трудової книжки чи ненадходження до архівних установ документів про роботу як підстави для незарахування періоду роботи до страхового стажу, що призвело до відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії , суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
З огляду на вищевказане, суд не бачить підстав для неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи в Совєтській монтажно-налагоджувальній госпрозрахунковій ділянці (орендне підприємство «Техмонтаж», АТ закритого типу «Техмонтаж») з 11.08.1986 по 21.12.1998 на підставі записів трудової книжки від 11.11.1977.
Що стосується вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періоду роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 11.08.1986 по 31.12.1990, зарахувавши один рік роботи за один рік і шість місяців, суд зазначає наступне.
Так, пунктом 5 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV встановлено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до цих районів, було встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР "Про пільги для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі" від 01.08.1945, "Про впорядкування пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 10.02.1960, "Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 26.09.1967, а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967.
Пунктом 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" (надалі, також - Указ від 10.02.1960) передбачено працівникам, яких переводять, направляють або запрошують на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах на термін п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові пільги.
Підпунктом "д" цього ж пункту Указу до таких пільг віднесено зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та за інвалідністю.
Пільги, передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, за власною ініціативою і уклали строковий трудовий договір про роботу в цих районах.
Аналогічні умови щодо застосування пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, передбачені й Інструкцією про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28.
Пільги, передбачені пунктом 5 вищевказаного Указу, зокрема, щодо пільгового обчислення стажу, надавалися при умові укладення строкових трудових договорів про роботу в цих районах, що відповідає абзацам 1 та 2 пункту 2 Інструкції.
Надалі, Президією Верховної Ради СРСР затверджено Указ "Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 26 вересня 1967 року, пунктом 3 якого скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі ", з п'яти до трьох років. Встановлено надання зазначених пільг особам, які прибули в ці райони і місцевості за власною ініціативою, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Що стосується визначення трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991, то Законами України "Про пенсійне забезпечення" "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено пільг при його обчисленні.
Як встановлено вище на підставі записів трудової книжки від 11.11.1977, ОСОБА_1 з 11.08.1986 по 21.12.1998 працював в Совєтській монтажно-налагоджувальну госпрозрахунковій ділянці (орендне підприємство «Техмонтаж», АТ закритого типу «Техмонтаж»). При прийнятті позивача на роботу у дане підприємство у трудовій книжці проставлено штамп «Район, прирівняний до району Крайньої Півночі» та зроблено запис «Тюменська обл., Х.-Мансійський авт. округ. Район, прирівняний до р-ну Кр. Півночі».
Окрім цього, спору про те, що місцевість, де працював позивач у спірний період, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами немає.
Водночас, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому пункт 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
З урахуванням наведених правових положень суд зазначає, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою № 148.
При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка. Водночас, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, окрім трудової книжки можуть бути надані письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Такий висновок суду відповідає і правовій позиції Верховного Суду, висвітленій у постановах від 21.08.2019 по справі №750/1717/16-а, від 07.06.2018 у справі №173/637/17, від 03.07.2018 у справі №302/662/17-а, від 25.09.2018 у справі № 554/1723/17.
З матеріалів даної справи судом також встановлено, що період роботи ОСОБА_1 у районах, прирівняних до районів Крайньої Півночі, підтверджується не лише записами у його трудовій книжці, а й трудовим договором від 12.08.1989, укладеним на три роки, архівними довідками №700 від 01.06.2015, №805 від 01.06.2015, №806 від 01.06.2015, №955 від 24.07.2017, згідно яких при нарахуванні заробітної плати застосовувався коефіцієнт в розмірі 1,7.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що частиною 2 статті 2 Кодексу законів про працю Української РСР в редакції від 30.12.1981, яка діяла на момент працевлаштування ОСОБА_1 , робітники і службовці реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації.
Статтею 21 вказаного Кодексу встановлено, що трудовий договір є угода між трудящим і підприємством, установою, організацією, за якою трудящий зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а підприємство, установа, організація зобов'язується виплачувати трудящому заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, про працю, колективним договором і угодою сторін.
Водночас, положеннями статті 24 Кодексу передбачено, що трудовий договір може бути укладений як в усній, так і у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору про роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до них.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відсутність у матеріалах справи та не надання позивачем для призначення чи перерахунку пенсії строкового трудового договору, враховуючи те, що згідно із вищевказаними положеннями, прийняття осіб на роботу, зокрема і в районах Крайньої Півночі чи прирівняних до них, проводилось не інакше, як на підставі трудового договору, не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу у пільговому розмірі.
Відтак, з огляду на те, що період роботи ОСОБА_1 з 11.08.1986 по 31.12.1990 в Совєтській монтажно-налагоджувальну госпрозрахунковій ділянці (орендне підприємство «Техмонтаж», АТ закритого типу «Техмонтаж») підтверджено записами у трудовій книжці, а також архівними довідками №700 від 01.06.2015, №805 від 01.06.2015, №806 від 01.06.2015, №955 від 24.07.2017, трудовим договором від 12.08.1989, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно, без належних на те підстав, відмовлено позивачу у пільговому зарахування спірного періоду роботи з 11.08.1986 по 31.12.1990 до страхового стажу.
Таким чином, наявні достатні правові підстави для зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 11.08.1986 по 31.12.1990 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців, а з 01.01.1991 по 21.12.1998 - до стажу, зарахувавши один рік роботи за один рік, що, з урахуванням стажу роботи позивача 17 років 2 місяці, який у рішенні від 28.01.2020 №173 визнається відповідачем, є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполученого Королівства ("Stretch v. The United Kingdom" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltazan (Freiherr Von) and others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не підтверджено належними доказами у встановленому законом порядку правомірність своїх рішень та дій.
Також суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей. Органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
У цій справі відповідачем не доведено суду правомірності відмови оформленої у рішенні від 28.01.2020 №173 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідач щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 11.08.1986 по 31.12.1990, зарахувавши один рік роботи за один рік і шість місяців та період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 01 01.1991 по 21.12.1998, зарахувавши один рік роботи за один рік та, з урахуванням пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначити пенсію за віком з 11.01.2020.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сплата судового збору позивачем у розмірі 840,80 грн. підтверджується квитанцією №ПН1457138 від 23.03.2020 (а.с.1).
Оскільки позивачем у справі документально не підтверджено понесення ним будь-яких інших судових витрат, то компенсації підлягає лише сплачена сума судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 11.08.1986 по 31.12.1990, зарахувавши один рік роботи за один рік і шість місяців та період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 01 01.1991 по 21.12.1998. зарахувавши один рік роботи за один рік та призначити пенсію за віком з 11.01.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.