09 жовтня 2020 року Справа № 160/8232/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
17 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-6688-53 від 20.02.2020 року щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 09.04.2009 року зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за номером запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців №22030000000021659. Починаючи з моменту реєстрації взагалі жодним чином не здійснював підприємницьку діяльність. Згідно Вимоги № Ф-6688-53 від 20.02.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області рахує за позивачем заборгованість в розмірі 29 293, 44 грн. щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач стверджує, що з 2018 року і по сьогоднішній день перебуває у трудових відносинах із роботодавцями. Отже, з 2018 року роботодавцями при нарахуванні заробітної плати сплачувався як страхувальниками єдиний соціальний внесок за позивача. Вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідачем при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не враховано. Крім того, позивач стверджує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі актів документальної перевірки та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Проте, перевірки відповідачем не проводилися та акти не складалися.
Ухвалою від 22 липня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
13 серпня 2020 року від надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у контролюючого органу, як платник податку з основним станом, керуючись Законом України № 2464 контролюючим органом в автоматичному режимі нараховані щоквартальні нарахування. Враховуючи наявність недоїмки, керуючись абз. 1 п. 4 р.VI Інструкції № 449 контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-6688-53 від 20.02.2020 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 29 293, 44 грн., яку направлено платнику на податкову адресу. Відповідач вважає, що визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску. Окрім того, відповідно до положень Закону №2464 роботодавці, які використовують працю фізичних осіб, є самостійними платниками єдиного внеску. Те, що заклади, де працює позивач, сплачують єдиний внесок як роботодавці, не звільняє позивача від обов'язку сплачувати єдиний внесок як фізичну особу-підприємця.
18 серпня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, зміст якої дублює обставини та доводи, викладені в позовній заяві. Крім того, позивач зазначив, що відповідач за несвоєчасну сплату ЄСВ повинні були нараховані штраф та пеня, однак вказана вимога не містить, а ні суми штрафу, а ні пені (а.с. 44-53).
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - позивач) перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець з 09.04.2009 року за основним видом діяльності - 60.22.0 діяльність таксі.
20 лютого 2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) сформовано вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-6688-53 на суму 29293, 44 грн.
Вважаючи протиправною вимогу № Ф-6688-53 від 20.02.2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом четвертим частини першої вказаної статті до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.18 №469), (далі - Інструкція №449).
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом, то підшивається примірник (копія) рішення суду до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналізуючи зміст викладених норм, суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскільки контролюючим органом не проведено перевірку та не складено відповідний акт, вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята протиправно, з огляду на те, що спірні вимоги прийняті на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідно до вимог Інструкції №449.
Зі змісту норм Закону №2464-VI вбачається, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
Проте, в силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Однак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був сформований Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому викладений, зокрема, в постанові від 06.05.2020 року у справі №400/1622/19.
Судом встановлено, що сума заборгованості за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік у загальному розмірі 8448.00 грн. за 4 кв. 2018 року у розмірі 9828,72, за 2019 рік у розмірі - 11016,72грн, що становить - 29293,44 грн.
Однак, згідно довідки Пенсійного фонду України з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) судом встановлено, що позивач з серпня 2018 року по березень 2019 року працював в якості найманого працівника, зокрема у ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та у ТОВ «ФІТО-ЛЕК» (ЄДРПОУ 21194014) (а.с. 19).
Також, згідно відомостей вказаної довідки за позивача, як найнятого працівника, роботодавцями сплачувався ЄСВ. Так, за період з серпня 2018 року по березень 2019 року роботодавцями позивача сплачувався за нього єдиний внесок, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи законодавства, у позивача був відсутній обов'язок по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі мінімального страхового внеску за період з серпня 2018 року по березень 2019, що свідчить про протиправність нарахування позивачу єдиного соціального внеску за спірною вимогою у розмірі 6849,48 грн. (29293,44 - 8448, грн. за 2017 рік, - 5733,42 грн. (819,06 х 7) за 2018 рік, - 8262,54грн. (918,06 х 9) за 2019 рік).
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Суд зауважує, що позивачем доказів перебування його у трудових відносинах або сплати ним єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску за період 2017 року, з січня по липень 2018 року та з квітня 2019 року по 31 грудня 2019 року, суду не надано, то відповідно нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вказаний період відповідає приписам чинного законодавства.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога в частині визначення заборгованості з єдиного внеску у розмірі 6849,48 грн. за період січня-липня 2018 та II-IV кварталів 2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Вказані висновки відповідають позиції, яка викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року у справі № 160/6163/19, постанові Верховного суду від 23.09.2020 року по справі №805/1285/16-а.
Враховуючи вище викладені обставини справи та, здійснивши системний аналіз вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у цій справу суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно дост. 132 КАС України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
- на професійну правничу допомогу;
- сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
- пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
- пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
- пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України,розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).
Рішенням у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (п. 269) Європейський суд з прав людини зауважує, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених висновків процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана позиція кореспондується з викладеною у постанові Верховного суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Згідно доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що їх розмір становить 5000 грн. (із розрахунку 5 годин * 1000 грн. із визначеним у Додатковій угоді № 1 до Договору про надання правової допомоги № АА21 від 09.07.2020 року (а.с. 24) переліком послуг: консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви - 1, 5 година - 1500,00 грн; написання та оформлення позовної заяви - 2, 5 год. - 2500,00 грн; підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача , подання до суду - 1 год. - 1000,00 грн. та підтверджується ордером на надання правової допомоги ЧК № 168167 від 16.07.2020 р., укладеним Договором про надання правової допомоги від 09.07.2020 року, меморіальним ордером №@2PL934027 від 13.07.2020 року.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1169,00 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 196,60 грн.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. на лікарняному, повний текст судового рішення складено у перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-6688-53 від 20.02.2020 року в частині зобов'язання ОСОБА_1 сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 6849,48 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ - 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 196,60 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ - 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1169,00 (одна тисяча сто шістдесят дев'ять) гривень.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев