Справа № 683/770/20
Провадження № 22-ц/4820/1602/20
06 жовтня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.,
секретар судового засідання - Чебан О.М.,
з участю апелянта та його представника,
представника позивача,
відповідача,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 серпня 2020 року, суддя Сагайдак І.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спадковим майном,
встановив:
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та володінні квартирою АДРЕСА_1 , заборону змінювати замок на вхідних дверях у зазначену квартиру та надання їй ключів від замка на вхідних дверях у спірну квартиру.
В обґрунтування позову зазначила, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого чоловіка, ОСОБА_4 , вона є єдиним спадкоємцем усього його майна на підставі заповіту. До складу спадщини увійшла Ѕ частина спірної квартири, однак користуватися нею вона не має можливості, оскільки відповідачі чинять їй перешкоди в цьому, змінили замки на вхідних дверях до квартири, заперечують її право на частину спірної квартири.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04.08.2020 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_3 надати ОСОБА_2 ключі від замків вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 420 грн. 40 коп. судового збору з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що судом було здійснено захист права позивача у непередбачений законом спосіб, що призвело до порушення права іншого співвласника спірної квартири, ОСОБА_3 . Суд не врахував, що право користування нерухомим майном, яке перебуває на праві спільної часткової власності у декількох осіб можливе лише за умови визначення порядку користування нерухомим майном. Спірним рішенням суд поклав на апелянта обов'язок не чинити перешкод у користуванні квартирою, не врахувавши при цьому, що вона фактично не проживає у спірному житлі, замок на вхідних дверях до квартири не змінювала, речового права на квартиру на час ухвалення рішення не набула, тому жодних прав позивача не порушувала. Судом було необґрунтовано відмовлено у зупиненні провадження у даній справі до вирішення в суді справ за її позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та про визнання шлюбу недійсним, хоча від наслідків вирішення судом цих справ безпосередньо залежить вирішення судом цієї справи. Оскільки ОСОБА_2 в позовній заяві обґрунтовує своє порушене право на Ѕ частину квартири тією обставиною, що набула житло у власність внаслідок прийняття спадщини за спірним заповітом а також як спадкоємець першої черги за законом, оскільки перебувала із спадкодавцем у зареєстрованому шлюбі, тому вирішення цих справ судом безпосередньо впливає на розгляд конкретної справи. Не встановивши спосіб користування спірною квартирою між двома співвласниками у зв'язку з наявністю спору суд тим самим порушив права обох сторін.
ОСОБА_3 подала до апеляційного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали доводи апеляційної скарги.
Представник позивача в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог щодо ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , відкрилася спадщина за заповітом, складеним 15.02.2018 року, відповідно до якого спадкоємцем усього майна померлого є ОСОБА_2
19.02.2020 року ОСОБА_2 подала заяву до приватного нотаріуса про прийняття спадщини ОСОБА_4 , на підставі якої було заведено спадкову справу.
21.02.2002 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася також дочка ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом першої черги.
На час відкриття спадщини ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 .
До складу спадщини входить Ѕ частина вказаної квартири. Власником іншої Ѕ частини спадкового нерухомого майна є колишня дружина ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , яка з 04.02.2020 року зареєструвала своє місце проживання за вищезазначеною адресою.
На день смерті спадкодавця позивач постійно проживала разом з ним у квартирі АДРЕСА_1 . Однак після смерті ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватися житлом у зв'язку із вчиненням їй у цьому перешкод з боку відповідачів, які змінили замки на вхідних дверях до квартири, ключі надати відмовляються, заперечують її право на користування спірним майном.
Задовольняючи частково позов суд виходив з доведеності позовних вимог, наявності у ОСОБА_2 права на Ѕ частину спірної квартири та необхідності захисту порушеного права від неправомірних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Однак такі висновки суду не в повній мірі є обґрунтованими з огляду на наступне.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або законом (стаття 1217 ЦК України).
Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини.
Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
У частинах першій, третій статті 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, разом з тим, згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (стаття 1299 ЦК України).
У статті 1299 ЦК України визначено, що у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.
Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №522/18342/16-ц.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прийнявши в установленому законом порядку спадщину, спадкоємець з часу її відкриття набуває право володіння і користування нею та, відповідно, право на захист цих прав.
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Згідно частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положенням частини першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Судом першої інстанції об'єктивно встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування спірною квартирою АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_3 вчиняє позивачу ОСОБА_2 перешкоди у користуванні частиною квартири, що, серед іншого, також підтверджується показаннями свідків, довідками про результати перевірок за заявами ОСОБА_2 від 18.02.2020 року та від 28.02.2020 року дільничним офіцером поліції Старокостянтинівського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області щодо вчинення їй перешкод у користуванні квартирою з боку відповідачів (а.с. 22-25).
Таким чином, установивши, що ОСОБА_2 є спадкоємцем Ѕ частини спірної квартири, разом з тим не має можливості користуватися своїм житлом, оскільки відповідач ОСОБА_3 чинить їй перешкоди у реалізації цих прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою, і такий спосіб захисту, з урахуванням правовідносин, які виникли у цій справі, є ефективним.
Вказане узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 року у справі № 344/17064/15-ц.
Також колегія суддів зазначає, що права власника житлового будинку, квартири визначені статями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Таким чином, враховуючи, що позивачу належить Ѕ частина спірної квартири, вона не може бути позбавлена права користування своїм житлом, використовувати його для власного проживання та для проживання членів сім'ї.
Посилання апелянта на те, що право користування квартирою може бути реалізовано лише після визначення порядку користування житловим приміщенням чи його поділу, виділу, суперечить вимогам закону.
Вказане узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №196/822/15-ц, 07.02.2019 року у справі №209/4739/16-ц.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази, які підтверджують факт його неодноразових звернень до державних органів щодо недопущення до спірної квартири відповідачем ОСОБА_3 доводять вину останньої у створенні ОСОБА_2 перешкод у користуванні житлом.
Такий висновок суду також узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 740/4069/16-ц.
В той же час судом не враховано, що справа не містить доказів вчинення з боку відповідача ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірною квартирою.
Як було встановлено судом ОСОБА_1 не є співвласником спірної квартири, не проживає у ній, даних щодо заміни нею замків на вхідних дверях та (або) вчинення перешкод у користуванні житлом ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Крім того, як вбачається зі змісту довідки про результати перевірки за заявою позивача від 18.02.2020 року посадовим особами поліції, ОСОБА_6 вказувала на порушення її прав з боку ОСОБА_3 , яка не допускає її до квартири, змінила замки на вхідних дверях, є співвласником Ѕ частини спірного житла та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апелянта в частині незаконності рішення суду щодо часткового задоволення позовних вимог про покладення на неї обов'язку не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Посилання ОСОБА_1 на те, що рішення суду порушує право співвласника ОСОБА_3 на спірну квартиру є необґрунтованим, оскільки на час відкриття спадщини квартира належала на праві спільної часткової власності двом особам, наразі ОСОБА_6 є єдиними спадкоємцем Ѕ частки квартири іншого співвласника, тому жодних порушень права власності ОСОБА_3 на Ѕ частку спірної квартири не вбачається.
Твердження апелянта про неправомірність ухвали суду щодо відмови у зупинені провадження у справі безпідставне. В даному випадку відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України. Оспорювання в судовому порядку заповіту, на підставі якого ОСОБА_6 успадкувала Ѕ частину спірної квартири та шлюбу між спадкодавцем ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не впливає на розгляд судом даної справи, враховуючи, що предметом позову є усунення перешкод у користуванні майном. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Необґрунтованим є також посилання апелянта на порушення судом вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки право співвласника Ѕ частини спірної квартири ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням суду порушено не було, жодних обмежень у здійсненні нею свого права на Ѕ частину житла судом не встановлено.
За встановлених вище обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог, які мають немайновий характер до ОСОБА_1 слід відмовити, тому судові витрати, понесені ОСОБА_2 у суді першої інстанції по сплаті судового збору в розмірі 840,20 грн. підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 . Судові витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції апелянтом ОСОБА_1 в розмірі 1261,50 грн. підлягають відшкодуванню в розмірі 50%, що становитиме 630,75 грн., за рахунок позивача ОСОБА_2 (1261,50:2=630,75 грн.).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 серпня 2020 року в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 840 грн. 20 коп. судових витрат по сплаті судового збору.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 630грн. 75 коп. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2020 року.
Судді: Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.М. Костенко