Справа № 683/579/20
Провадження № 22-ц/4820/1470/20
08 жовтня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П'єнти І.В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу №683/579/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2020 року (суддя Цішковський В.А.) в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, суд
У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк), звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що відповідно до укладеного договору від 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач у заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Взяті на себе за кредитним договором зобов'язання ОСОБА_1 не виконав, у зв'язку з чим станом на 20 грудня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 14555,31 грн, у тому числі: 7694,41 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2598,61 грн. - заборгованість за простроченими процентами, 3092,99 грн - заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, 500 грн - штраф (фіксована частина), 669,30 грн - штраф (процентна складова).
Зазначену заборгованість позивач просив стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 7694,41 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог. Посилається на незаконність судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає безпідставним звільнення боржника від сплати заборгованості за договором, оскільки він її не оспорював. Суд не взяв до уваги підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, відповідно до якого сторонами погоджено умови кредитування, в тому числі щодо сплати процентів, штрафу та процентів згідно зі ст. 625 ЦК України за порушення виконання зобов'язань за договором. Дії відповідача з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання ним заборгованості та згоду з умовами кредитування. Встановивши, що Банк надав ОСОБА_1 кредит, який він не повернув, суд не мав підстав для відмови у стягненні процентів. Позивач посилається на безпідставність застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Рішення суду в частині задоволення вимог не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 07 вересня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Укладення договору відбулося шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач отримані кошти не повернув.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Рішення в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за простроченими процентами, процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, та штрафу суд мотивував недоведеністю позовних вимог, оскільки в анкеті-заяві процентна ставка не зазначена, відсутні умови настання відповідальності за порушення зобов'язання. Надані позивачем витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. У паспорті споживчого кредиту умови кредитування не конкретизовані та були актуальними лише до 22 вересня 2018 року. Зазначений документ має інформативний характер.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою і другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
На підставі частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача станом на 20 грудня 2019 року за договором виникла заборгованість у розмірі 14555,31 грн, у тому числі: 7694,41 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2598,61 грн - заборгованість за простроченими процентами, 3092,99 грн - заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 500 грн - штраф (фіксована частина), 669,30 грн - штраф (процентна складова).
Із анкети-заяви ОСОБА_1 від 07 вересня 2018 року вбачається, що в ній процентна ставка не зазначена, відсутні умови настання відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафу, сплати процентів на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України.
Позивач пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі за простроченими процентами, процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, штрафу. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємні частини укладеного договору, та паспорт споживчого кредиту.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати прострочених процентів, процентів згідно зі ст. 625 ЦК України, штрафу та саме в зазначених у цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 умови та правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань, надані Банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Інформація, зазначена в доданому до позовної заяви паспорті споживчого кредиту від 07 вересня 2018 року, стосується умов кредитування при отриманні споживачем як кредитної картки «Універсальна», так і кредитної картки «Універсальна голд» та є актуальною лише до 22 вересня 2018 року. У паспорті споживчого кредиту зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної у цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів.
Зазначений документ містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у паспорті споживчого кредиту умов були прийняті відповідачем, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що він не може бути визнаний належним і достатнім доказом на підтвердження обставин погодження сторонами умов кредитування.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати прострочених процентів, процентів на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, а також відповідальність у вигляді штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права суд першої інстанції правильно відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахував висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки судові рішення у справах ухвалені в подібних правовідносинах.
У зв'язку з наведеним, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог, у задоволенні яких відмовив суд.
Вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України і трьох відсотків річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та неустойки в розмірах, встановлених актами законодавства, позивач не пред'явив.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення прострочених процентів, процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, штрафу та необхідність наведення судом свого розрахунку заборгованості.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року.
Суддя-доповідач О.І. Талалай
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта