Справа № 680/343/18
Провадження № 22-ц/4820/1498/20
Категорія: 19.27
08 жовтня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Спіріднової Т.В.
секретар судового засідання Гриньова А.М.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №680/343/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 31 липня 2020 року (суддя Яцина О.І.) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) вказувало, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 14.04.2015 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5804,89 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими Банком Умовами та правилами, Тарифами, складають між ним та Банком Кредитний Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначив, що ним були виконанні усі взяті на себе зобов'язання за Договором, тоді як відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у зв'язку із чим виникла станом на 28.03.2018 року заборгованість у розмірі 27767,34 грн. з яких: 12572,28 грн. заборгованість за кредитом; 3,70 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 12491,01 грн. заборгованість за пенею та комісією; 2700,35 грн. штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 27767,34 грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 14.04.2015 року та судові витрати.
08 січня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало до суду уточнену позовну заяву в якій просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість, яка станом на 13 грудня 2019 року складає 28166,56 грн.
Ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 31 липня 2020 року заяву АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про збільшення позовних вимог (уточнену позовну заяву) залишено без розгляду.
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 31 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по Генеральній угоді №б/н від 14 квітня 2014 року станом на 28 березня 2018 року, в сумі 15047, 97 грн. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати як незаконне, прийняте з порушенням судом норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог банку відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що стягуючи з неї штраф в розмірі 2700,35 грн. суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, адже вимогою уточненої позовної заяви банку було стягнення штрафу в сумі 1700,35 грн. Так на думку апелянтки судом при стягненні заборгованості безпідставно не враховано сплачені нею в період з 14.04.2015 року по 13.12.2020 року кошти в розмірі 13132,67 грн., адже вказані грошові кошти були зараховані банком в рахунок погашення незаконно нарахованої пені. Апелянтка вважає, що сплачені нею на виконання кредитного договору кошти в сумі 13132,67 грн., повинні бути зараховані в рахунок погашення стягнутої судом заборгованості. Крім іншого на думку апелянтки судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 та Верховного суду України викладені в постанові від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15), адже в підписаній відповідачкою Генеральній угоді відсутні дані про умови щодо сплати пені, а з наданими позивачем до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг вона не була ознайомлена, з ними не погоджувалась та не підписувала. А заочне (відсильне, бланкетне) приєднання споживачів до виписаних банком правил кредитування унеможливлює встановлення дійсних домовленостей сторін при укладенні правочину та ставить позичальника у невигідне становище.
Відзив від учасників справи не надходив.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає.
Із змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянтом оскаржується рішення Новоушицького районного суду від 31 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог.
Так, судом першої інстанції встановлено, що факт укладення між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») і ОСОБА_1 кредитного договору від 15 грудня 2008 року підтверджується письмовою Заявою позичальника, підписаною уповноваженою банком особою та відповідачкою, відповідно до якої ОСОБА_1 ознайомилася і згідна з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг, а також Тарифами банку, що були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді і погоджується, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. І ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім'я кредитну картку «Універсальна», з кредитним лімітом 500 грн. та погодилася із базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору складає 3% на місяць із розрахунку 360 днів (а.с. 7, 7 зворот).
Позичальник свої зобов'язання виконувала неналежним чином, в зв'язку з чим 14 квітня 2015 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт (надалі Генеральна угода) з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № SAMDNS50ОТС001693761 від 15.12.2008 року.
За умовами Генеральної угоди (п. 2.1.) ОСОБА_1 отримала строковий кредит в сумі 12346,88 грн. на строк 06 місяців з 14.04.2015 року по 31.10.2015 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 12346,88 грн. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів в розмірі 0,001% в місяць на суму залишку по кредиту в зазначені в Заяві, Умовах та Правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 2057,81 грн. для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, а також других витрат відповідно з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.10.2015 року.
Також, відповідно до п. 2.2. вказаної Генеральної угоди при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених в Генеральній угоді, Умовах і правилах більше ніж на 31 день, по зобов'язанням, строк яких не настав, сторони узгодили, що строк повернення кредиту рахується 32-й день з часу виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, рахується простроченою і позичальник сплачує банку штраф в розмірі 2710,99 грн. (а. с. 8, 8 зворот).
Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що при укладенні кредитного договору сторони керувалися положеннями ст. 634 ЦК України і відповідачка користувалася картковим рахунком та використовувала кредитні кошти. У зв'язку із порушеннями ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 28.03.2018 року має заборгованість 27767,34 грн., з яких: 12572,28 грн. - тіло кредиту; 3,70 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 12491,01 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 2700,35 грн. - штраф (відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди).
Задовольняючи частково позов та стягуючи із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по кредиту в сумі 12346,87 грн., 0,75грн. заборгованості по відсоткам та 2700,35 грн. штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані ОСОБА_1 кошти не повернуті банку, а тому право позивача підлягає захисту в судовому порядку і строк позовної давності з підстав вчинення ОСОБА_1 дій, що свідчать про визнання нею свого боргу не сплив. Разом з тим, відмовляючи у стягненні частини заборгованості за кредитом в розмірі 225,41 грн. та за відсотками в розмірі 2,95 грн., пені та комісії в розмірі 12491,01 грн. суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності цих позовних вимог.
Зазначене судове рішення в частині відмови у позові учасниками справи не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Дійшовши висновку про законність підстав для часткового задоволення позовних вимог, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що при стягненні штрафу суд вийшов за межі позовних вимог, судова колегія вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається із позовної заяви, що надійшла Новоушицькому районному суду 18.04.2018 року (а.с.4-5) позивач просив стягнути з ОСОБА_1 2700,35грн. штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди.
Ухвалою Новоушицького районного суду від 31 липня 2020 року заяву про збільшення позовних вимог (уточнену позовну заяву) по справі за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду (а.с.128). І доказів оскарження цієї ухвали апелянтом не надано.
А тому у суду першої інстанції не було законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 штрафу в розмірі саме 1700,35 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при визначенні суми заборгованості не врахував сплачені ОСОБА_1 на виконання кредитного договору грошові кошти є в порушення вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України недоведеними. Адже відповідно до п. 2.11 Генеральної угоди сторонами узгоджено, що у разі порушення зобов'язань позичальник доручає банку приймати рішення по розподілу коштів, спрямованих на сплату заборгованості. І ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона сплачувала банку кошти на погашення заборгованості саме за кредитом (тіло, відсотки).
Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 та незаконно відмовлено у стягненні пені з підстав наявності подвійної відповідальності є помилковими, адже правовідносини у справі №342/180/17 та у цій справі не є подібними.
І, згідно п. 2.8. Генеральної угоди, що укладена між сторонами 14.04.2015 року визначено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої зазначено в Умовах та правилах за кожен день прострочки.
Встановлено, що ОСОБА_1 своїм підписом засвідчила факт та згоду з умовами Генеральної угоди, підтвердила свої права та обов'язки за цим договором і погодилася з ними, а також підтвердила свою здатність виконувати умови даного договору.
Відмовляючи у стягненні пені та комісії в розмірі 12491,01 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з безпідставності цієї позовної вимоги і вірно застосував правові висновки Верховного Суду України, що викладені в постанові від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15, які в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 31 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
Т.В. Спірідонова