22.09.2020 Справа №607/3087/17
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Мотиль Б.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя ,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , у якому, уточнивши позовні вимоги просить провести поділ спільного майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_1 , визнавши за нею право власності на 1/2 ідеальної частки в зазначеному спільному майні подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказує на те, що із 24 липня 2001 року вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2014 р. У даному шлюбі у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час шлюбу, сторонами була придбана трикімнатна квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за відповідачем, та речі побутового характеру, які знаходяться в квартирі. Останнім часом між ними постійно виникають непорозуміння щодо використання спільно придбаного майна. Враховуючи вищенаведене, вважає, що її ідеальна частка у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, становить - Ѕ.
Відповідач ОСОБА_3 подав суду письмові заперечення та відзив на позовну заяву, згідно яких зазначив, що позовних вимог не визнає, вважає, що відсутні будь-які докази про те, що зазначене спірне майно придбане за спільні кошти подружжя. Вказує на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.10.2007 року встановлено, що ОСОБА_3 особисто розраховувався коштами, які були надані його батьками за квартиру та фактичним покупцем даної квартири є його батьки, оскільки кошти, якими відповідач розраховувався за квартиру, належать його матері, яка проживає та працює в США. Також, ОСОБА_3 зазначив, що позивач ОСОБА_1 згоди на придбання квартири, як подружжя не надавала.
Позивач ОСОБА_1 подала суду заперечення на відзвив відповідача у якому зазначила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.10.2007 року встановлено, що ОСОБА_3 31 січня 2002 року, за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , придбано трикімнатну квартиру, яка є предметом спору. Квартира придбана за грошові кошти, що набуті сторонами за час шлюбу. На час придбання спірного майна вони керувалися саме інтересами сім'ї, а не власними особистими інтересами одного з подружжя, не пов'язаними із сімейними. У наданій відповідачем заяві матері ОСОБА_3 не зазначено суму коштів, які були нею передано, а також доказів того що кошти дарувалися на придбання конкретного майна. Доказів, які б підтверджували дарування грошей ОСОБА_3 , а також того, що саме ці кошти були потрачені на придбання спірного майна, відповідачем не надано. Вважає, що довідка ВАТ «Кредобанк» №075 від 13.02.2007 року, яка відображена та оцінена судом при ухваленні рішення від 12.10.2007 року у справі №2-177/2006, свідчить лише про виплату коштів відповідачу, а не про дарування їх останньому. Позивач вважає, що зазначені відповідачем у запереченні твердження та докази є голослівними, не підтвердженими і жодним чином не спростовують презумпції, встановленої ст. 60 СК України щодо права спільної сумісної власності майна подружжя. Тому, вважає, що спірна квартира, яка придбана відповідачем за час шлюбу, є спільним майном подружжя.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2017 року вжиті заходи забезпечення позову.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.10.2018 року закрито провадження у даній справі у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ рухомого майна, а саме речей побутового вжитку, у зв'язку із відмовою позивача від позову у цій частині.
25.11.2019 року у даній справі проведено підготовче судове засідання, за наслідками якого закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали повністю, з мотивів, викладених у позовній заяві та просять суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовних вимог не визнали, у задоволенні позову просять відмовити за його безпідставністю.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 липня 2001 року, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2014 року.
У даному шлюбі у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Великоглибочецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області) та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 03 жовтня 2008 р. Великоглибочецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області.
Як вбачається із договору купівлі-продажу від 31 січня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненко О.С. за реєстром №880, ОСОБА_7 (Продавець) продала, а ОСОБА_8 (Покупець) купив квартиру АДРЕСА_3 за 82475,50 грн. У пункту 3 зазначеного правочину сторони передбачили, що продаж вчинено за 82475,50 грн., що станом на 31.01.2002 року згідно довідки виданої Тернопільським обласним управлінням НБУ становить 15500 доларів США, з яких 37247 грн., що згідно довідки НБУ становить 7000 доларів США продавець отримала від покупця на час підписання цього договору, решта 45228,50, що згідно довідки НБУ становить 8500 доларів США покупець зобов'язується оплатити продавцю до 01 травня 2020 року. Розрахунок має бути здійснено в місті Тернополі, з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою продавця.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі №2-177-2006 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 про визнання права власності, поділ спільного майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, визнання дійсним покупцем іншої особи та визнання права власності на квартиру, позов ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було укладено 01.12.2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З. та зареєстрований в реєстрі за №5002. Застосовано до сторін наслідки недійсності правочину, передбачені ч.2 ст.216 ЦК України, шляхом повернення квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_8 повернути ОСОБА_3 15 986 грн. отриманих коштів за договором. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, визнання дійсним покупцем іншої особи та визнання права власності на квартиру задоволено. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу в частині покупця ОСОБА_8 , визнано дійсним покупцем даної квартири ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на вказану квартиру.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначено у вказаному судовому рішенні «…в судовому засіданні встановлено, що у спірній квартирі АДРЕСА_4 фактично проживали та проживають в даний час ОСОБА_3 ….Згідно угоди №38 від 17.09.2002 року, приватний підприємець ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_3 придбав та в грудні 2002 року встановив в квартирі АДРЕСА_5 металопластикових вікон. 15.10.2002 року ОСОБА_3 (Замовником) із приватним підприємцем ОСОБА_11 (Виконавцем) укладено договір про надання ремонтно-оздоблювальних робіт, згідно з яким останнім проведено ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_1 . Згідно довідки ВАТ «Кредобанк» №075 від 13 лютого 2007 року у Тернопільській філії ВАТ «Кредобанк» по системі переказів «Money Express» за період з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року ОСОБА_12 було виплачено 40 200 доларів США. Суд також встановив, що це підтверджує наявність в ОСОБА_13 коштів необхідних для придбання квартири. Таким чином, аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що спірну квартиру АДРЕСА_1 придбав не ОСОБА_8 , а ОСОБА_3 , який особисто повністю розрахувався з ОСОБА_7 власними коштами, а не коштами сім'ї ОСОБА_14 …».
Як вбачається із копії договору завдатку від 18.12.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Будз Н.Є., укладеного між ОСОБА_3 та продавцем спірної квартири ОСОБА_7 , ОСОБА_3 видав ОСОБА_7 завдаток в сумі 2625 грн. в рахунок належних з нього 81375 грн. по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Як слідує із копії письмової розписки продавця спірної квартири складеної продавцем спірної квартири ОСОБА_7 від 01.05.2002 року, у ній остання зазначила, що вона отримала від ОСОБА_3 кошти у сумі 82475,50 грн. в рахунок оплати проданої нею квартири по АДРЕСА_2 , з яких: 31 січня 2002 року - 37427 грн., а 01 травня 2002 року - 45228,50 грн.
Як вбачається із копії довідки, виданої 13.02.2007 року за №075 Тернопільською філією ВАТ «Кредобанк», ОСОБА_3 по системі переказів «Money Express» за період з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року було виплачено 40200 доларів США.
Як слідує із копії договору купівлі-продажу квартири від 11.12.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Будз Н.Є., укладеного між ОСОБА_3 (Продавець) від імені якого діяв відповідач по справі ОСОБА_3 та який є сином продавця ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , продавець продав, а покупець купив належну ОСОБА_3 чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 , продаж якої вчинено за 27224,55 грн.
Відповідно до нотаріально-посвідченої та апостильованої заяви приватним нотаріусом міста Чікаго, США ОСОБА_16 від 07.04.2017 року, яка є матір'ю відповідача, остання у ній зазначила, що вона починаючи з 2000 року передавала в Україну гроші та посилки, котрі були подарунками для її сина ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням ДФС у Тернопільській області від 11.05.2019 року №2080/6-5/19-00-54-10-01, за період з 3 кварталу 2001 року по 2 квартал 2014 року, ОСОБА_3 отримував доходи у 3 кварталі 2010 року на суму 6353,16 грн., а також у 4 кварталі 2014 року на суму 58,82 грн.
Згідно із інформацією, наданою Головним управлінням ДФС у Тернопільській області від 13.06.2019 року №3854/10-5/19-00-54-10-01/14915, за період з 3 кварталу 2001 року по 2 квартал 2014 року, ОСОБА_1 отримувала доходи у 1 кварталі 2013 року на суму 7,06 грн., а також у 4 кварталі 2013 року на суму 3868,61 грн., 1-2 квартал 2014 року на суму 9128,88 грн.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 , суду пояснив, що спірна квартира була придбана ним у ОСОБА_7 в січні 2002 року за 82475,50 грн. для його батьків, з яких він 18.12.2001 року у сумі 2625 грн. сплатив завдаток, 37247 грн., що становить 7000 доларів США - сплатив продавцю у день підписання договору купівлі-продажу за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_6 , яка належала його батькові. Решту суму коштів, яка складає 45228,50, що сплатив за рахунок переданих йому коштів його матір'ю із США по системі переказів «Money Express» до 01 травня 2020 року. Зазначив, що спірне житло придбавалось ним в інтересах його батьків та за надані ними кошти, а не в інтересах сім'ї.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що спірна квартира була придбана за рахунок коштів отриманих у позику у розмірі 6000 доларів США, які надавав її брат ОСОБА_17 у 2002 році та який проживає у місті Києві. Однак, письмового договору позики із нею не укладав, письмової розписки вона не надавала. Також зазначила, що на момент купівлі спірного житла, а також перед цим, вона не працювала та будь-яких доходів не отримувала.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №80107364, наданої 10 лютого 2017 року ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 118,8 кв.м., житловою 64,2 кв.м., на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.10.2007 року, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 .
Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1,2 ст. 71 СК України) або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України, встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Згідно ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Частиною першою ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Вищевказані норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 .
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Зі змісту п.п. 23,24 постанови пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Частиною 3, 4 ст.65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором використане в інтересах сім'ї.
Проаналізувавши матеріли справи, оцінивши та дослідивши докази надані суду, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання за нею право власності на 1/2 ідеальної частки в зазначеному спільному майні подружжя, не підлягають до задоволення. При цьому, оцінивши та проаналізувавши наведені докази суд приходить до переконання, що зазначене спірне майно не придбавалось подружжям за його спільні кошти, оскільки відповідачем ОСОБА_3 , як колишнім подружжям доведено придбання спірного майна за рахунок коштів, отриманих ним від своєї матері ОСОБА_16 для потреб своїх батьків, шляхом грошових переказів, відтак спростовано твердження позивача з цього приводу. Так, зазначені обставини підтверджено копією довідки, виданої 13.02.2007 року за №075 Тернопільською філією ВАТ «Кредобанк», відповідно до якої ОСОБА_3 по системі переказів «Money Express» за період з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року було виплачено 40200 доларів США, а також письмовим доказом - нотаріально-посвідченою та апостильованої заявою ОСОБА_16 від 07.04.2017 року, копією письмової розписки продавця спірної квартири ОСОБА_7 від 01.05.2002 року, у якій остання зазначила, що вона отримала кошти від ОСОБА_3 у сумі 82475,50 грн. в рахунок оплати проданої нею квартири по АДРЕСА_2 . При цьому, суд звертає увагу на інформацію зазначену у довідках, виданих Головним управлінням ДФС у Тернопільській області від 11.05.2019 року №2080/6-5/19-00-54-10-01, від 13.06.2019 року №3854/10-5/19-00-54-10-01/14915, відповідно до яких з моменту укладення шлюбу сторонами, тобто із липня 2001 року по 2003 рік, у тому числі на дату придбання спірного житла, ні позивач ОСОБА_1 ні відповідач ОСОБА_3 будь-яких доходів не отримували, кредитних договорів з метою придбання спірного житла не укладали. Суд критично оцінює покази позивача ОСОБА_1 наданих нею у якості свідка у частині того, що спірне житло було придбане за рахунок частини коштів наданих її братом ОСОБА_17 у розмірі 6000 доларів США, оскільки належних доказів щодо цієї обставини, а саме укладеного у зв'язку із цим договору позики позивачем суду не надано. Із вказаних підстав, суд не бере до уваги письмові пояснення самого ОСОБА_17 наданих представником позивача. Крім цього, суд зазначає, що позивачем не спростовано обставини встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі №2-177-2006 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 про визнання права власності, поділ спільного майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, визнання дійсним покупцем іншої особи та визнання права власності на квартиру, у частині підтвердження в ОСОБА_13 наявності особистих коштів необхідних для придбання ним спірної квартири, отриманих ним шляхом перерахування грошових переказів по системі «Money Express» від своєї матері, а також у подальшому проведення ним ремонтно-оздоблювальних робіт у спірному житлі, на підставі укладених договорів. Також, суд зазначає, що з моменту укладення сторонами шлюбу, тобто з 24.07.2001 року до моменту укладення ОСОБА_3 договору завдатку 18.12.2001 року із продавцем, а також у подальшому, укладення договору купівлі продажу спірного житла 31.01.2020 року, у якому покупцем квартири АДРЕСА_1 судовим рішенням визнано ОСОБА_3 , пройшов незначний час, тобто близько шести місяців, відтак, враховуючи дані про отримані доходи колишнім подружжям ОСОБА_18 , придбати спірну нерухомість за рахунок спільних коштів подружжя, у тому числі за рахунок коштів позивача, у них не було можливості. Також, на думку суду, наведені докази свідчать що відповідач укладаючи договір щодо придбання спірного майна діяв не в інтересах своєї сім'ї, оскільки не мав на меті придбавати його для неї, здійснивши придбання спірної квартири за кошти, які не були спільною сумісною власністю подружжя, з метою забезпечення житлом своїх батьків.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, ЦК України, СК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, відмовити у повному обсязі.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 04 травня 2017 року, якою заборонено ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії по відчуженню квартири АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 02 жовтня 2020 року.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан