09 жовтня 2020 року Справа № 160/8521/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,-
24 липня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , , у якому позивач просить суд:
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_2 виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу розпочинаючи з 17.02.2020 року по 27.04.2020 року за 49 робочих дні у розмірі суми 21749,14 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 17.02.2020 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув позовну заяву по справі №160/5178/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, та позовну заяву задовольнив частково. 14.05.2020 року Третій апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року по справі № 160/5178/19 в частині невірного визначення числа днів, відслужених позивачем за останні повні два місяця перед звільненням, що становить 40 діб та встановлення середньоденного грошового забезпечення позивача та постановив апеляційну скаргу задовольнити частково. 17.04.2020 року ОСОБА_2 поновлено на військовій службі і призначено командиром першого взводу другої роти 133 окремого батальйону охорони та обслуговування ВОС-100147А та укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посаді осіб сержантського та старшинського складу строком на 1 рік. 27.04.2020 року, позивача поновлено у званні старшого сержанта та на посаді командира першого взводу другої роти охорони військової частини НОМЕР_1 , з 17.04.2020 року зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №88. 12.06.2020 року позивачу виплатили суму у розмірі 97205, 34 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів за період часу з 03.04.2019 року по 17.02.2020 року. Тобто, з 17.02.2020 року по 27.04.2020 року Військова частина НОМЕР_1 має заборгованість сплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу перед ОСОБА_2 за 49 робочих днів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
20 серпня 2020 року судом отримано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом згідно Закону України «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 01.03.2019 року старшим сержантом, командиром, командиром 1-го взводу 2-ї роти охорони військової частини НОМЕР_1 . Був фактично звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 №68 від 02.04.2019 року. Оскільки військова частина НОМЕР_1 належить до сфери управління (підпорядковується) військовій частині НОМЕР_2 . У разі задоволення позовних вимог можуть виникнути труднощі з виконанням судового рішення. Виходячи з цього, відповідач просить залучити до участі у справі в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 .
14 вересня 2020 року надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на тому, що відзиві відповідачем не спростовано його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. З приводу заявленої вимоги відповідача про залучення до участі у справі в якості другого відповідача ВЧ НОМЕР_2 зазначає, що у даній вимозі відповідача необхідно відмовити, оскільки по даній справі є єдиний відповідач ВЧ НОМЕР_1 , з тих підстав, що грошове забезпечення нараховується та виплачується військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 старшині ОСОБА_2 відповідно до вимог Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - позивач) є військовослужбовцем Збройних Сил України, поновленим на військовій службі з 17.04.2020 року.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 29 березня 2019 року №12-рс позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «д» (через службову невідповідність).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року у справі №160/5178/19 визнано протиправним та скасовано наказ №237 від 12.03.2019 року командира Військової частини НОМЕР_2 "Про результати проведення службового розслідування" в частині п. 9 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення "звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю"; поновлено позивача на посаді старшого сержанта, командира 1-го взводу 2-ї роти охорони Військової частини НОМЕР_1 з 03.04.2019 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 .05.2020 року апеляційну скаргу позивача на рішення від 17.02.2020 року у справі №160/5178/19 задоволено частково: рішення в частині стягнення на користь позивача з військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, з 03.04.2019 року по 17.02.2020 року, у розмірі 42508,46 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів скасовано та позов в цій частині вимог задоволено частково; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, з 03.04.2019 року по 17.02.2020 року, у розмірі 97205,34 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Наказом командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 17.04.2020 року № 37-рс позивача поновлено на військовій службі і призначено командиром взводу охорони роти охорони 133 окремого батальйону охорони та обслуговування на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року у справі №160/5178/19.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) позивача з 17.04.2020 року зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, визначено вважати таким, що з 27.04.2020 року справи та посаду командира першого взводу другої роти охорони прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Вважаючи період з 17.02.2020 року по 27.04.2020 року - часом вимушеного прогулу, позивач звернувся з цим позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення належних за цей період сум у розмірі 21 749, 14 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, врегульовано Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII ( далі - КЗпП).
Відповідно до п. 2 ст. 82 КЗпП до вимушеного прогулу зокрема відноситься час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Крім того, приписами статті 235 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштування.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Якщо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при поновленні на роботі не відбулося, працівник з урахуванням змісту статті 235 КЗпП України не позбавлений процесуальної можливості заявити таку вимогу за окремим позовом.
Нормами КЗпП України передбачені випадки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема у разі поновлення на роботі вирішується питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), а у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника вирішується питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника (стаття 236 КЗпП України).
Слід враховувати, що КЗпП передбачає компенсацію за вимушений прогул через незаконне звільнення, яка слідуючи приписам норми повинна бути присуджена і обрахована судом з дня незаконного звільнення по дату винесення судового рішення щодо вказаної позовної вимоги.
Суд зауважує, що якщо судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника роботодавцем не виконується у передбачені законом та судовим рішенням строки (мається на увазі негайне виконання), то згідно з нормами КЗпП передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року по справі №826/12721/17.
Судом встановлено, що на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2020 року у справі №160/5178/19 позивачу визначено належними до сплати суми з 03.04.2020 року (день звільнення) 17.02.2020 року (день поновлення на військовій службі на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року у справі №160/5178/19), тобто визначено суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в порядку, передбаченому ст. 235 КЗпП.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно п. 3 ст. 371 КАС України, судові рішення про поновлення на посаді виконуються негайно.
Верховний Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 05.03.2020 року у справі №280/360/19.
Судом встановлено, що позивача поновлено на роботі Наказом командувача оперативного командування «Схід» від 17.04.2020 року № 37-рс (а.с. 14).
Аналізуючи зміст викладених норм, суд зазначає, що оплата вимушеного прогулу за затримку у виконанні рішення та компенсацію за вимушений прогул через незаконне звільнення на підставі рішення суду є різними за правовим регулюванням виплатами.
З огляду на зазначене вище, суд доходить висновку про помилковість віднесення позивачем до належних для стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.02.2020 року по 27.04.2020, з огляду на те, що такі суми в повному обсязі було стягнуто з відповідача на підставі рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 року у справі №160/5178/19. У даному випадку, має місце затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі, а не вимушений прогул, як помилково вважає позивач.
Суд критично ставиться до посилань позивача, на норми закріплені статтями 116 та 117 КЗпП, наголошуючи, що суми, належні до сплати за час вимушеного прогулу у разі визнання незаконним звільнення з подальшим поновленням на посаді, не відносяться до категорії виплат, належних працівнику при звільненні.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи звільнення позивача від судових витрат відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5, розподіл судових витрат у даній справі не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. на лікарняному, повний текст судового рішення складено у перший робочий день судді.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 241-247, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев