Провадження №2/760/1230/20
Справа №760/29480/18
16 вересня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
за участю секретаря - Каліш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач ТОВ «ВЕЛЛФІН» в листопаді 2018 р. звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики №1120 від 28.12.2015 року в розмірі 25570,00 грн., та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач посилається на те, що ТОВ «Веллфін» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню грошових коштів у вигляді позики на умовах строковості, зворотності, платності.
Також, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 у встановленому п.п. 4.1, 4.2 Правил надання грошових коштів у вигляді позики порядку оформила заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки. На підставі заповненої позичальником заявки 28.12.2015 між ТОВ «Веллфін» та позичальником було укладено Договір позики № 1120, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 800,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Договором позики встановлено, що позика надається строком на 20 днів, і кінцевий термін повернення позики за умовами договору 17.01.2016.
Відповідач, в свою чергу, зобов'язався сплатити проценти за користування позикою в розмірі 1,5 % від суми позики, але не менше ніж 50 за перший день користування позикою, 1,5% від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, 3% від суми позики що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 договору.
В порушення умов договору, відповідачем не повернуто суму позики та не сплачено нараховані проценти, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 25570,00 грн., яка складається з: 800,00 грн. - сума боргу за позикою; 24770,00 грн. - сума боргу за процентами, що порушує законі права та інтереси позикодавця, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися з позовом до суду.
Ухвалою суду від 21.11.2018 в справі відкрито спрощене позовне провадження та надано відповідачу 15 - денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
13.02.2019 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що при поданні позову до суду, позивачем не було надано ліцензії, а лише додано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Веллфін», проте без наявності ліцензії ця установа не мала повноважень у 2015 р. займатися діяльністю щодо надання позик фізичним особам, а тому будь-які дії щодо видання позики з цих підстав не мають жодних правових наслідків.
Згідно ч.2 ст.1 Закону України «Про електронну комерцію», дія цього закону не поширюється на правочини. якщо однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа-підприємець. крім випадків коли сторони прямо домовились про застосування положень цього Закону до правочину.
Натомість, в доданому до позову Договору позики №1 120 від 28.12.2015 р., не визначено, що цей договір регулюється згідно вказаного закону. Натомість, в п.7.5 Договору, позичальник отримав від Позикодавця (Позивача) інформацію лише щодо застосування ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (право клієнта на інформацію), ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.6 ст.11 ЗУ « Про захист персональних даних».
Таким чином, наданий Позивачем до суду договір не є електронним правочином (договором) в розумінні Закону України «Про електронну комерцію», і в матеріалах справи відсутні будь-які посилання щодо повідомлення Позивачем Відповідача про його застосування.
А тому, є безпідставні доводи Позивача про застосування цього закону при врегулюванні відносин між сторонами згідно договору позики №1120 від 28.12.2015 р.
Крім того, згідно позову, начебто 28.12.2015 р. було укладено договір позики №1120 між TОB «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 .
У відповідності до п. 1.4. цього договору, дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний Позичальником, за домовленістю Сторін вважається датою укладення Договору позики між Позичальником і Позикодавцем.
Проте, згідно п.8 цього договору взагалі не визначено рахунок Позичальника - ОСОБА_1 на який начебто повинно здійснюватись перерахування коштів та надання позики. Крім того, відсутні й інші її дані: моб. телефон, e-mail, неповністю вказана адреса (відсутній номер квартири) тощо.
Тобто, договором не визначено у відповідності до ст.642 ЦК України ті дії, за якими будуть вважатись укладеним даний договір, зокрема також не передбачено також порядку надання цієї позики та куди вона перераховувалась, якщо не було банківської картки ОСОБА_1 , а тому й не отримувались нею кошти від ТОВ «ВЕЛЛФІН».
Згідно повідомлення ТОВ «Платежі Онлайн» 28.12.2015 р. через систему прийому платежів «Platon» було проведено успішну видачу займу на сайті Creditup.com.ua (800,00 грн.) на карту клієнта № НОМЕР_1 .
Таким чином, Позивачем не надано доказів суду щодо отримання Відповідачем позики в розмірі 800 грн., що й потягнуло також нарахування процентів за її користування, а також підтверджує безпідставність позову.
Позивачем лише надано якусь заявку на отримання позики, проте ця заявка взагалі не містить даних Відповідача (ПІБ, ані паспортних даних, e-mail, ІПН. моб та інш.). Лише вказана IP адреса: НОМЕР_2 .
Згідно інформації пошуку IP адреси, цей номер належить провайдер) ТОВ «Інтертелеком» та знаходиться у місті Волока, Черновецької області.
Натомість, Позивачка є киянкою і завжди перебувала в м.Києві, а тому не могла оформлювати цей кредит з міста Волоки.
Таким чином, позивачем не надано жодних доказів щодо оформлення ОСОБА_1 такого кредиту он-лайн, не надано належно оформленої заявки, щодо відкриття нею особистого кабінету, реєстрації, укладення договору позики та отримання коштів на її банківську карту, що свідчить про безпідставність позову та є підставою для відмови у його задоволенні.
Позивачем також у розрахунку до позову, щодо нарахування процентів за його користування, не визначено періоду за який було нараховано проценти, як і не вказано формули як було обраховано, що унеможливлює визначення правомірності цього обрахунку.
В порушення п.п.5.1, 5.2. Договору позики №1120 від 28.12.2015 р. позивачем не було здійснено досудове врегулювання спору, що унеможливлювало подачу наразі ним цього позову згідно умов договору.
Ухвалою суду від 18.02.2019 призначено цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики до судового розгляду з повідомленням сторін.
Представник ТОВ «ВЕЛЛФІН» у судове засідання не з'явився, направив клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, надала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності. В задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Позивач звертаючись до суду з позовом зазначає, що відповідно до договору №1120 від 28.12.2015 про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, сторони, а саме: ОСОБА_1 та ТОВ «ВЕЛЛФІН», уклали в електронному виді шляхом реєстрації відповідача на відповідному сайті і виконання нею відповідних дій, які свідчать про укладення договору, вказаний договір про надання кредиту. Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування»та Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до норм ст. 13 вказаного вище ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону: вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п.12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на офіційному веб-сайті було надано роз'яснення щодо тлумачення ст.ст. 3,11,12 ЗУ «Про електронну комерцію». Так, на офіційному веб-сайті Комісії за адресою https://www.nfb.gov.ua/ua/Holovni-podii/27162.html було деталізовано Порядок укладення електронного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту в ITC небанківської фінансової установи відбувається за такими етапами:
1.Етап: клієнт (споживач) ідентифікувався в ITC (ч. 8 ст. 11 Закону). При цьому ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в ITC суб'єкта електронної комерції (ч. 4 ст.14 Закону);
2.Етап: клієнт (споживач) в ITC надає всю необхідну інформацію для формування фінансовою установою належної пропозиції клієнту (споживачу), при цьому ITC має передбачати технічну можливість клієнта (споживача) змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття ним пропозиції (абз. 3 ч. 8 ст. 11 Закону);
3.Етап: фінансовою установою направляється (розміщується) клієнту (споживачу) в ITC індивідуальна оферта (з відповідними активними посиланнями на інші частини оферти, у разі їх наявності), яка має містити істотні умови кредитного договору, визначені ст. 1054 ЦКУ та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (ч. 1 ст. 11 Закону), а також статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (за умови поширення);
4.Етап: акцептування клієнтом зазначеної в III етапі оферти шляхом надсилання електронного повідомлення або заповненням формуляра заяви (форми), які повинні містити істотні умови кредитного договору, про прийняття такої пропозиції (ч. 6 ст. 11 Закону). При цьому зазначені електронне повідомлення та заява (формуляр) підписуються електронним підписом одноразовим ідентифікатором (дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону). Одноразовий ідентифікатор направляється споживачу засобами зв'язку, зазначеними під час реєстрації та може використовуватися тільки один раз;
5. Етап: після акцептування клієнтом (споживачем) оферти, він повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа. Документ повинен містити обов'язкові відомості відповідно до ч. 1 статті 11 Закону, рекомендується також зазначати умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів (за необхідності).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону).
Слід зазначити, що відповідно до частини першої та другої статті 1055 ЦКУ, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Електронний договір укладений з порушенням порядку, визначеного статтею 11 Закону, зокрема за відсутності належної оферти або акцепту, не може бути прирівняний до договору, укладеного в письмовій формі, у зв'язку з цим, не створюватиме юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Як вбачається з повідомлення ТОВ «Платежі онлайн» (система прийому платежів «Platon»), 28.12.2015 р. було проведено видачу займу на сайті CREDITUM.COM.UA в сумі 800,00 грн. через вищезазначену систему прийому платежів на картку клієнта № НОМЕР_1 Ощадбанку.
Згідно листа АТ «Державний ощадний банк України» від 19.06.2020 року, вбачається, що фізична особа ОСОБА_1 не мала відкритих рахунків в АТ «Державний ощадний банк України» за період з 2015 року по теперішній час.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач не була клієнтом АТ «Державний ощадний банк України» та відповідно не мала в ньому будь-яких рахунків та не є власником банківської картки № НОМЕР_1 на яку було здійснено перерахунок коштів за договором позики №1120 від 28.12.2015 р.
Відповідно п.1.4 Договору позики, дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний Позичальником, за домовленістю сторін, вважається датою його укладання.
Таким чином, договір, на який посилається ТОВ «Веллфін» у своїх позовних вимогах, не має належного акцепту.
Окрім того, що вказаний договір не був належним чином підписаний позичальником, позивачем не доведено факту вручення позичальнику екземпляру договору та при цьому не доведено, що грошові кошти отримано саме ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту укладання між сторонами договору позики № 1120 від 28.12.2015, що наявний в матеріалах справи та факту передання грошових коштів за цим договором позики позивачці. А відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволенню не підлягають.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», відшкодування судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 205, 207, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.І. Кушнір