Справа № 524/3672/20
Провадження 1-кп/524/360/20
09.10.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області
у складі: головуючого судді: ОСОБА_1
при секретарі: ОСОБА_2
за участю прокурора: ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Кременчука Полтавської області кримінальне провадження , внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020170090001421 від 26.04.2020 року відносно вчинення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч.2 КК України,-
18.06.2020 року до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020170090001421 від 26.04.2020 року відносно вчинення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 кримінального правопорушення , передбаченого ст. 187 ч.2 КК України, який був розподілений судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_1
19.08.2020 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука відносно обвинуваченого ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого відраховується до 17.10.2020 року.
У зв'язку з тим , що судовий розгляд справи відкладається на 22.10.2020 року , так як по справі не досліджені письмові докази і головуючий суддя ОСОБА_1 до 20.10.2020 року буде знаходитись у щорічній основній відпустці , а у обвинуваченого ОСОБА_5 17.10.2020 року сплине строк тримання під вартою, тому суд вважає у даному судовому засіданні розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою .
Суд вислухавши думку учасників кримінального провадження, прокурора , який вважає, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно продовжити строк тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України існують до теперішнього часу, так як знаходячись на волі ОСОБА_5 може ухилитись від явки до суду , також скоїв тяжкий злочин, може переховуватись від суду , захисника ОСОБА_4 , яка заперечує з приводу продовження строків застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою , просить суд змінити ОСОБА_5 запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт, оскільки прокурором ризики , передбачені ст. 177 КПК України не доведені , ОСОБА_5 від явки до суду ухилятись не буде , так як має постійне місце проживання, раніше в розшуку не перебував, будь-якого впливу на потерпілого та свідків вчиняти не буде, так як вони вже допитані у судовому засіданні, є учасником бойових дій, а саме проходив військову службу в зоні проведення АТО, обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтримали думку захисника ОСОБА_4 , приходить до наступних висновків :
Відповідно до ст.331 ч.3 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Так, двомісячний строк тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, застосований ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 19.08.2020 року спливає 17.10.2020 року.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжкого злочину.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (п.35 рішення ЄСПЛ №12369/86 від 26.06.1991 року «Летельє проти Франції»).
У справі «Сергій Волосюк проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою. Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
За даним кримінальним провадженням, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд також враховує обсяг пред'явленого обвинувачення, всі ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які не змінилися до теперішнього часу, а також превалювання суспільного інтересу над індивідуальним інтересом у даному провадженні.
Згідно вимог п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
У зв'язку з викладеним, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, оскільки заявлені ризики, передбачені п. 1, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, не зменшилися та до обвинуваченого не можуть бути застосовані більш м'які альтернативні запобіжні заходи.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ст. 187 ч.2 КК України у разі доведення його вини йому може бути призначено покарання від семи до десяти років позбавлення волі із конфіскацією майна, також ОСОБА_5 раніше судимий 18.06.2019 року Октябрським районним судом м.Полтави за ст. 407 ч.4 КК України до 3-х років позбавлення волі , на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік і йому висунуте обвинувачення у вчиненні злочину в період іспитового строку , тобто він на шлях виправлення не встав , тому застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, офіційно не працює , немає постійного джерела доходу, раніше притягався до кримінальної відповідальності, тому вказане свідчить про наявність ризиків переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, можливості скоювати інші злочини.
Вирішуючи клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт суд враховує, що ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може не виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки, є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на домашній арешт, а альтернативні запобіжні заходи, як вище зазначив суд не забезпечать достатній рівень гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Таким чином, суд, виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст.ст. 5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи матеріали кримінального провадження, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження, вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на шістдесят днів, а саме з 09.10.2020 року до 07.12.2020 року включно .
Згідно положень ст. 183 ч.4 п.1 КПК України , суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування .
Оскільки злочин у якому висунуте органами досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вчинений із погрозою застосування насильства, то суд вважає не визначати у даному кримінальному провадженні при розгляді питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою заставу.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 р. по справі №3-208/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Керуючись ст.ст. 331 ч.3, 369 , 372,392 КПК України, суд , -
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, а саме з 09.10.2020 року до 07.12.2020 року включно .
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду , через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом 7 днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.
Головуючий суддя : ОСОБА_1