Справа № 524/9315/19
Провадження №2/524/1026/20
07.10.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:
головуючого судді - Рибалки Ю.В.,
при секретарі судового засідання - Коршак Н.В.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
У грудні 2019 року до суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Вказувала, що 12 жовтня 2013 року зареєструвала шлюб із відповідачем у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 991.
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя не склалось. Причиною цього є несумісність характерів, різні погляди на життя та ведення домашнього господарства. Це призвело до втрати відчуття любові один до одного. Фактично шлюбні відносини припинені з грудня 2018 року. На думку позивача відновлення сім'ї є неможливим.
Спору про поділ спільного майна не мають.
Після припинення шлюбних відносин позивач разом з малолітньою донькою проживають окремо від відповідача, проте згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина між сторонами не досягнуто, тому просить визначити місце проживання дитини разом з матір'ю.
Ухвалою судді від 09.01.2020 року відкрито загальне позовне провадження по справі.
Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти розірвання шлюбу, просив відмовити в частині задоволення позову щодо визначення місця проживання малолітньої доньки, за відсутністю спору.
Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти розірвання шлюбу, просив відмовити в частині задоволення позову щодо визначення місця проживання малолітньої доньки, за відсутністю спору. Тому зазначив, що вирішення цього питання судом є недоцільним.
Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області в судове засідання не з'явився, просив розглядати справу без його участі, надав до суду висновок про недоцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю, у зв'язку з відсутністю відповідного спору.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст.112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ») зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 12 жовтня 2013 року у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 991.
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя не склалось. Причиною цього є несумісність характерів, різні погляди на життя та ведення домашнього господарства. Це призвело до втрати відчуття любові один до одного. Фактично шлюбні відносини припинені з грудня 2018 року. На думку сторін відновлення сім'ї є неможливим.
Спору про поділ спільного майна на час розгляду даної справи не мають.
Згідно з ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Ураховуючи особливий характер сімейних відносин, зважаючи на норми ст. 24, 111, 112 СК України, так як фактично шлюбні відносини між подружжям припинені, суд вважає примирення сторін неможливим. Оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї є неможливим і суперечить інтересам сторін, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки позивач при реєстрації шлюбу змінила прізвище, вона має право відновити його після розірвання шлюбу.
Тому після розірвання шлюбу необхідно змінити прізвище ОСОБА_3 на « ОСОБА_3 ».
Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Позивач також просить визначити місце проживання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю.
Вирішуючи позов в частині вимог щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 разом із матір'ю ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що таку вимогу слід задовольнити з огляду на наступне.
Дитина проживає разом із матір'ю у АДРЕСА_1 . Квартира обладнана усім необхідним для комфортного проживання та виховання дитини.
Відповідач у своїх запереченнях посилався на те, що ним не було вчинено дій направлених на перешкоджання проживання дитини з матір'ю, відповідний спір відсутній.
Як убачається із матеріалів справи 1/3 частка зазначеної вище квартири належить на праві приватної власності позивачу, де зареєстровано її з дитиною місце проживання.
З висновку виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №957 від 07.07.2020 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що комісія з питань захисту прав дитини ретельно проаналізувавши умови, що можуть впливати на виховання дитини, враховуючи її вік, стан здоров'я, вивчивши рід діяльності батьків, їх ставлення до виконання батьківських обов'язків, перевіривши житлово-побутові умови проживання батьків, розглянувши зібрані матеріали та заслухавши пояснення матері та батька, прийшла до висновку щодо недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одним з батьків (з матір'ю), оскільки відсутні підстави, які свідчать про наявність спору між батьками про це.
Відповідно до ч.6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Діюче законодавство спрямоване на захист прав батьків щодо контакту зі своїми дітьми, однак керівним у вирішенні спорів з даного питання визначено найвищий інтерес самої дитини.
Так, Сімейний кодекс України закріпив, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч.8 ст.7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.9 ст.7 СК України).
Також, СК України встановлено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
При цьому, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Вимогами ст. 7, 141,155 СК України встановлено, що дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Батько й мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20.09.2006, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним і такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Положеннями принципу статті 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року по справі «Хант проти України» суд зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року).
Частиною 4 статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У відповідності до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У цьому контексті суд вказує, що фактично відповідачем визнано вимогу про визначення місця проживання дитини, оскільки судом не встановлено жодних перепон котрі міг би чинити відповідач стосовно спільного проживання позивача з їх малолітньою дитиною. Разом з тим не визнання у судовому засіданні цієї вимоги з формальних причин, таких як можливого утиску прав відповідача, недоцільності судом до уваги не приймаються з урахуванням їх безпідставності.
Суд наголошує, що за відсутності рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини, зокрема з позивачем, оскільки інших позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини у цьому цивільному провадженні не розглядалося, виникне правова невизначеність у контексті приписів ч.4 ст.29 ЦК України за якими місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, зокрема є місце проживання одного з її батьків, з ким вона проживає.
Також на думку суду формальне не визнання відповідачем позову за цією позовною вимогою не узгоджується з алгоритмом дій останнього, зокрема можливістю подати зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з батьком.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Але, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), де зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
У судовому засіданні встановлено, що позивач має сприятливі житлові умови для її проживання з донькою.
Враховуючи встановлені по справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до переконання, що у даному випадку пріоритети повинні надаватися як найкращому забезпеченню інтересів дитини, з урахуванням положень Закону України «Про охорону дитинства» та статті 3 Конвенції про права дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю.
Крім того, суд зауважує, що батько дитини, у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
При визначенні місця проживання дитини суду необхідно врахувати найкращі інтереси дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 336/1205/19.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись 104, 105, 110, 112, 113, 161 Сімейного Кодексу України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 258, 264, 265, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб, між ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), що зареєстрований 12.10.2013 року Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 991 - розірвати.
Прізвище ОСОБА_3 змінити на - « ОСОБА_3 ».
Визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1536 грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.В. Рибалка