Справа № 661/1695/20
Провадження № 2/661/556/20
01 жовтня 2020 року
Новокаховський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Чирського Г.М.,
за участю секретаря судового засідання: Шевченко Ю.М.,
позивача: ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача 1: ОСОБА_3 ,
розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду м. Нова Каховка, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування,
Позивач звернулась до суду з відповідною позовною заявою про визнання недійсним договору дарування від 01.11.2013 р. укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що в ході розгляду цивільної справи №661\648\19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та звільнення майна з під арешту, відповідач ОСОБА_3 надав договір дарування від 01.11.2013 р., у відповідності до якого ОСОБА_4 безоплатно передала у власність своєму сину ОСОБА_3 інвентар та приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень. Вважає вказаний договір фіктивним та таким, що укладений з метою уникнення від виконання грошового зобов'язання, оскільки 15.02.2012 р. між нею та ОСОБА_4 було укладено договір позики, у відповідності до якого позикодавець ( ОСОБА_1 ) передала позичальнику ( ОСОБА_4 ) у власність грошові кошти в сумі 200 000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти в строк до 01.09.2012 р. В подальшому між сторонами договору підписувались додаткові угоди у відповідності до яких, строк повернення позики був продовжений до 01.12.2012 р. Після сплину строку повернення позики позивач неодноразово зверталась до ОСОБА_4 з метою врегулювання спору в досудовому порядку, однак остання виконана свої зобов'язання частково, повернувши грошові кошти в сумі 93204,79 грн. Рішенням Новокаховсього міського суду від 18.02.2016 р., яке судом апеляційної інстанції залишено в силі, вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 106795,21 грн., інфляційні збитки в сумі 76341,80 грн., 3 % річних в сумі 10551,93 грн. При цьому, на момент укладення спірного договору дарування, ОСОБА_4 мала прострочені грошові зобов'язання щодо повернення позивачу боргу. Вважає, що спірний договір укладено між близьким родичами з метою приховання майна від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення боргу. Крім того, зазначає, що ОСОБА_4 фактично володіє і користується майном, оскільки інвентар та приладдя для зайняття фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень використовувався в підприємницькій діяльності фітнес-клубу, про що свідчить факт реєстрації ОСОБА_4 фізичною-особою підприємцем 10.10.2013 р., а ОСОБА_3 зареєстрований ФОП лише 24.11.2015 р. При проведенні опису та арешту майна, яке зазначено в договорі дарування та вказане у постанові від 01.02.2019 р., винесеної державним виконавцем, був присутній ОСОБА_3 , який і був призначений відповідальним зберігачем майна. 04.02.2019 р. ОСОБА_3 звернувся до ДВС з заявою про належність йому на праві власності арештованого майна, надавши спірний договір, який не надавався при описі спірного майна та не зазначався ним.
Позивач у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала із наведених підстав. Додатково зазначила про те, що відповідач ОСОБА_3 у 2013 р. не вів підприємницької діяльності. Фітнес-центром « ІНФОРМАЦІЯ_1 » займались ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_5 . При цьому, у реєстрі ФОП відповідач ОСОБА_4 зареєстрована з 2013 р.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви в повному обсязі із наведених підстав.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, у поданій заяві, просила розгляд справи проводити за своєї відсутності. У пред'явленому відзиві до заяви позовні вимоги не визнала та зазначила, що в 2013 р. вона подарувала належне їй обладнання своєму сину ОСОБА_3 з наміром сприяти в реалізації його мрій та для здійснення підприємницької діяльності. Вона та ОСОБА_1 перебували у дружніх відносинах. При цьому вона виконувала свої зобов'язання за договором позики відповідно до наявних можливостей. Безпосередній спір про повернення коштів у повному обсязі, як і звернення ОСОБА_1 виник лише наприкінці 2015 р., а рішення Новокаховського міського суду набуло законної сили у червня 2016 р. На той момент нею було повернуто 90000 грн., після чого кошти регулярно сплачувалися на рахунок ВДВС в межах зведеного виконавчого провадження і за іншим позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення відсотків за цим договором. Вважає, що ОСОБА_1 свідомо перешкоджає законній підприємницькій діяльності ОСОБА_3 у будь-якій спосіб, при цьому позивачу було відомо, що її син займається підприємницькою діяльністю. Підприємницькою діяльністю, а саме: фітнес-центром « ІНФОРМАЦІЯ_1 » займається саме ОСОБА_3 . Просила суд, у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки на момент укладення договору дарування ОСОБА_4 не мала жодних обмежень на розпорядження належним майном. При цьому, договір дарування від 01.11.2013 р. укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України та є таким, який був реально виконаний.
Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та зазначив про те, що він займається підприємницькою діяльністю, володіє фітнес-центром « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У 2013 р. з нагоди закінчення навчального закладу з відзнакою був обдарований фітнес-обладнанням від своєї матері, з метою використання обладнання в особистих цілях, оскільки він є прихильником здорового образу життя і фізичної культури, а також для здійснення майбутньої підприємницької діяльності. З 2013 р. він є незмінним власником вказаного майна, користується ним відкрито та безперервно у власній підприємницькій діяльності, та для особистих тренувань. Зареєстрований як ФОП (КВЕД: діяльність фітнес центр» у 2015 р., а до цього часу орендував приміщення та обладнання. Факт здійснення ним підприємницької діяльності також підтверджується рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 р. Зазначає також про те, що ОСОБА_4 не має відношення до здійснення ним підприємницької діяльності та не є працевлаштованою особою. Позивач ОСОБА_1 тривалий час була обізнана про існування вказаного договору дарування та про здійснення ним підприємницької діяльності.
Заслухавши доводи учасників цивільного процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування від 01 листопада 2013 року, відповідно до якого, ОСОБА_4 безоплатно передала обдарованому ОСОБА_3 майно у власність, що складається з інвентарю та приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень, бігові доріжки з регульованою швидкістю руху стрічки, призначенні для виконання фізичних вправ ходьби та бігу. Право власності на предмет дарування належать дарувальнику на підставі декларації ІМ 40АА, пакінг-листу ВL SJWY003300, інвойс JW-20130520А від 24.07.2013 р.
За встановлених обставин справи, 15.02.2012 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, у відповідності до якого позикодавець ( ОСОБА_1 ) передала позичальнику ( ОСОБА_4 ) у власність грошові кошти в сумі 200 000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти в строк до 01.09.2012 р. В подальшому між сторонами договору підписувались додаткові угоди у відповідності до яких, строк повернення позики був продовжений до 01.12.2012 р.
Рішенням Новокаховсього міського суду від 18.02.2016 р., яке ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 02.06.2016 р. залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_6 , діючої в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 106795,21 грн., інфляційні збитки в сумі 76341,80 грн., 3 % річних в сумі 10551,93 грн.
Постановою старшого державного виконавця Новокаховського міського відділу ДВС Бахур Т.М. від 14.07.2016 р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №661\4793\15-ц виданого 07.07.2016 р. на підставі зазначеного рішення суду.
01.02.2019 р. Державним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 , в ході якого описано та накладено арешт на інвентар та приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень. ОСОБА_3 призначено відповідальним зберігачем вказаного майна. 04.02.2019 р. ОСОБА_3 до Новокаховського ВДВС подано заяву про зняття арешту з підстав того, що він є власником арештованого майна, а не ОСОБА_4 . Сторонами по справі не заперечується факт того, що вказане майно використовується в підприємницькій діяльності фітнес-клубу «Pоwer-Gym».
Відповідно до ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Згідно зі ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з чч.1 та 2 ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із чч.2 та 3 ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення у нього зобов'язання щодо повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).
Така правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верхового Суду від 27.03.2019 року по справі № 607/15555/17-ц.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що оспорюваний договір дарування не спрямований на настання реальних правових наслідків, а має на меті уникнення відповідальності перед позивачем зі сплати боргу шляхом звернення стягнення на майно.
Боржник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору після виникнення у нього зобов'язання щодо повернення позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Такий висновок зробив ВС в постанові №372/3541/16-ц від 13.05.2020 р.
На момент укладення спірного договору дарування, тобто 01.11.2013 р. ОСОБА_4 , мала частково не виконане грошове зобов'язання щодо повернення позивачу боргу відповідно до договору позики від 15.02.2012 р. та додаткової угоди від 15.02.2012 р., повернувши станом на 01.11.2013 р. коштів у сумі 89804,79 грн.: 07.12.2012 р. 40000,95 грн., 25.12.2012 - 19998,99 грн., 16.01.2013 - 19800, 28.03.2013 - 5004,85 грн., 16.05.2013 - 5000 грн., що підтверджено рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18.02.2016 р. у справі 3661/4793/15-ц.
Крім того, сторонами не заперечувався той факт, що станом на момент укладення спірного договору відповідач ОСОБА_3 навчався на денному відділенні вищого учбового закладу у м. Харкові, де був зареєстрований по АДРЕСА_1 , зареєструвавшись ФОП (КВЕД: діяльність фітнес центр») у 2015 році, тобто через 2 роки після укладення спірного договору. При цьому, станом на момент укладення спірного договору власником клубу була відповідач ОСОБА_4 , здійснюючи підприємницьку діяльність з 10.10.2013 р., що вбачається з пояснень позивача ОСОБА_1 та дослідженого судом Акту № 2 від 21.04.2015 р. перевірки фітнес-центра «Pоwer Gym» Інспекцією у справах захисту прав споживачів Новокаховської міської ради, наданого на підтвердження своїх вимог позивачем, який судом приймається в якості належного доказу, оскільки він є нескасованим в установленому порядку.
З цих підстав, суд не приймає до уваги доводи відповідачів, що станом на 01.11.2013 р. відповідач ОСОБА_3 фактично здійснював підприємницьку діяльність у фітнес-центрі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які зазначених висновків суду не спростовують.
Відповідачі не спростували належними та допустимими доказами позовні вимоги, не надали пояснень щодо причин несплати боргу відповідачем ОСОБА_4 та необхідності укладення спірного договору дарування.
При укладенні договору дарування сторони достовірно знали про наявність боргових зобов'язань у ОСОБА_4 в сумі більше, ніж 100000 грн. перед позивачем, незважаючи на що уклали спірний правочин, внаслідок чого діяли недобросовісно.
Так, суд вважає доводи позивача обґрунтованими, оскільки оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, адже встановлені судом обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме: виведення нерухомості з власності позивача без отримання оплати за це майно під час існування майнового зобов'язання між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
При цьому, після звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики у 2015 р., відповідач 1 ОСОБА_3 того ж року зареєструвався як ФОП. Сторонами не заперечувався факт використання вказаного у спірному договорі дарування майна в діяльності фітнес-центру « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яким на момент укладення вказаного правочину та і після володіла ОСОБА_4 , ббучди його власником.
Зазначені обставини, є перешкодою в реалізації прав позивача як стягувача у поверненні боргу за рахунок вказаного майна, на виконання рішення суду від 18.02.2016 р. Відповідачами не спростовано доводів позивача про те, що ОСОБА_4 уклала оспорюваний договір дарування з метою приховання майна від можливого звернення стягнення на виконання в майбутньому судових рішень про стягнення коштів та передачі своєму сину ОСОБА_3 безкоштовно у дар приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень.
За встановлених обставин справи, спірний договір дарування укладений між сторонами, які є між собою близькими родичами, не передбачав настання реальних правових наслідків, оскільки ОСОБА_4 , відчуживши вказане майне, фактично продовжила володіти та користуватися ним в процесі власної підприємницької діяльності тривалий час, про що також свідчить факт реєстрації останньої ФОП з 10.10.2013 р., натомість ОСОБА_3 з 24.11.2015 р.
Відповідальність ст.13 ч. 3-4 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати школи іншій особі, а також зловживання право в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати пов'язані зі сплатою судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 223, 263, 265, 259 ч.6, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати недійсним Договір дарування від 01.11.2013 року, укладений між ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути у рівних частинах на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 840 грн. 80 коп. - по 420 грн. 40 коп. з кожного.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair/sud2117.
Повний текст рішення виготовлено 06 жовтня 2020 року.
Суддя Г. М. Чирський