Провадження № 2/510/1026/20
Справа № 510/1154/20
30.09.2020 року м. Рені Одеської області
Ренійський районний суд Одеської області у складі
головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.
при секретарі Пройка С.В.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, -
встановив:
Позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача про визнання права власності, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 червня 2020 року вони домовились з представником відповідача за довіреністю ОСОБА_4 про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0579 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 5124110100:02:006:0289, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір купівлі-продажу.
Позивачі передали представнику відповідача обумовленні договором гроші, а представник відповідача передала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ключі від будинку.
Через деякий час позивачі звернулись до відповідача та її представника з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства - посвідчити договір в нотаріальному порядку.
Однак вони повідомили, що не можуть цього зробити, оскільки відповідач хоча і є власником нерухомого майна, однак її право власності не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Про існування цих обставин, позивачі до укладення договору не знали. Перед укладенням угоди позивачам було надано технічний паспорт на будинок та договір дарування, згідно яких саме відповідач була власником нерухомого майна.
Позивачі у судове засідання не з'явились, до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява відповідно до якої вона просить розглянути справу за їх відсутності, визнають позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Дійсно, як встановлено у судовому засіданні, 01 червня 2020 року позивачі домовились з представником відповідача за довіреністю ОСОБА_4 про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0579 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 5124110100:02:006:0289, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір купівлі-продажу.
Позивачі передали представнику відповідача обумовленні договором гроші, а представник відповідача передала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ключі від будинку.
Через деякий час позивачі звернулись до відповідача та її представника з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства - посвідчити договір в нотаріальному порядку.
Однак вони повідомили, що не можуть цього зробити, оскільки відповідач хоча і є власником нерухомого майна, однак її право власності не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Про існування цих обставин, позивачі до укладення договору не знали. Перед укладенням угоди позивачам було надано технічний паспорт на будинок та договір дарування, згідно яких саме відповідач була власником нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Позивачі, як добросовісні набувачі, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України набули право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбали його у відповідача, яка не мала права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0579 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не можуть бути витребувані у позивачів. Тобтопозивачі правомірно володіють та користуються спірним майном.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частинами 1, 2 статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику суду як джерело права.
У свою чергу, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зав'язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.
Згідно із ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У даному випадку визнання представником відповідача позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Отже, всі вказані обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та не викликають у суду жодних сумнівів.
Тому, суд вважає, що є всі законні підстави для задоволення позовних вимог з метою недопущення порушення права власності.
Позивачами у позові та під час розгляду справи не заявлялись вимоги про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладення цих витрат на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись 4, 7, 10, 12, 13, 50, 58, 81, 89, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0579 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 5124110100:02:006:0289, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова