28вересня 2020 року м. Київ
Справа №760/16732/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10753/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретарів Лугового Р.В., Голопапи Д.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації на рішення Святошинського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Кириленко Т.В. 11 червня 2020 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільнені та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку,
В січні 2020 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача невиплачену при звільненні суму грошових коштів в розмірі 10121,11грн, середній заробіток за весь час затримки невиплачених при звільненні сум, за період з 31 грудня 2019 року до 31 березня 2020 року, який становить 58931, 62 грн, а також судові витрати у справі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він з 10 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року працював на посаді начальника відділу у порядку заміщення посади військовослужбовця начальника 3 відділу у 6 центрі планування та організації матеріально-технічного забезпечення Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації. В порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України йому при звільненні не було виплачено всіх сум, що підлягали виплаті, зокрема, відпускних як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 10121,11грн. Вказана сума йому була виплачена під час розгляду справи судом - 31 березня 2020 року, тобто з затримкою на 62 робочих дні, а тому за цей період з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за затримку виплати розрахунку в розмірі 58931,62 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільнені та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку - задоволено частково.
Стягнуто з Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 58931, 62 грн.
В іншій частині позову - відмовлено.
Стягнуто з Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації на користь держави судовий збір в розмірі 840, 80 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач порушив строки здійснення розрахунку з позивачем, доказів поважності причин пропуску розрахунку при звільненні на надав, а тому суд вважав необхідним позов в цій частині задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Посилання представника відповідача на неможливість провести з відповідачем повний розрахунок при звільненні у зв'язку з відсутністю фінансування з боку Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації не узгоджується з нормами ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вважав їх підставою для відмови в позові.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, то суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документів, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), а тому відмовив в задоволенні вказаної вимоги.
Не погодився із вказаним судовим рішенням в частині відмови в стягнення витрат на правничу допомогу, позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду реальним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення цього питання. Позивач вказує на те, що згідно п. 3.2 Договору про надання правничої допомоги, клієнт сплачує вартість наданих послуг правової допомоги, передбачений умовами даного договору, після набрання рішенням у справі законної сили. Адвокатським бюро «Корзан Наталії» надано ОСОБА_1 розрахунок від 24 січня 2020 року №1 на суму 6500, 00 грн - за надання правничої допомоги ОСОБА_1 у вказаній справі. В позові було додатково вказано, що до закінчення розгляду справи, буде додатково надано документи до суду у випадку необхідності подальшого надання правничої допомоги в межах вищевказаного договору. Додатково до відзиву було надано Акт приймання-передачі та копію рахунку від 06 квітня 2020 року №2 на суму 2000,00 грн - за надання правничої допомоги, та 16 червня 2020 року до суду було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи Акту приймання-передачі наданих послуг №3 від 11 червня 2020 року та копію розрахунку від 11 червня 2020 року на суму 2500, 00 грн, що станом на 11 червня 2020 року всього склало 11000,00 грн. Також вказує на те, що у зв'язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції було надано Акт приймання-передачі від 16 липня 2020 року та копія рахунку на суму 3000,00 грн. Таким чином, станом на сьогодні сума судових витрат, понесених позивачем в першій та апеляційній інстанціях в зв'язку з розглядом справи, яка підлягає стягненню з відповідача складає - 14000, 00 грн. У разі надання правової допомоги в судовому засідання в апеляційному суді, докази будуть надані додатково.
Також вказує на те, що витрати на правову допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою.
На підставі викладеного просить скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні витрат на правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача витрати понесені позивачем на правову допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Також не погодився із вказаним судовим рішенням відповідач, представником подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що відповідач не мав законних підстав для перерахування коштів за додаткову відпустку, відповідно до Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відсутнє фінансування з боку Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА в м. Києві. Тобто, виплата страхових платежів здійснюється лише за одним конкретно вказаним рахунком з конкретними реквізитами, і не дає змоги організації розрахуватися (сплатити) страхові платежі працівнику, який звільняється з роботи з іншого рахунку, оскільки така дія буде кваліфікуватися, як порушення вимог Бюджетного Кодексу.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 підтримали подану ними апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги відповідача заперечували. Просили про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання судових витрат та задовольнити їх вимоги про компенсацію витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення суду просили залишити без змін.
Представники відповідача Равриш А.С. , Кубишко Д.О. , Стаценко М.А. підтримали апеляційну скаргу, подану ними, заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача. Просили про скасування рішення суду першої інстанції, ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що наказом начальника Державного науково-дослідного інституту спеціального зв'язку та захисту інформації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 07 травня 2019 року позивача було прийнято на роботу начальником відділу у порядку заміщення посади військовослужбовця начальника 3 відділу за п. 2 ст. 23 КЗпП України (а.с. 9). Наказом від 28 грудня 2019 року позивач звільнений з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку) 31 грудня 2019 року (а.с.10). Ці дані занесені і до трудової книжки позивача (а.с.13-15).
При звільненні позивачу, згідно розрахункового листа, було нараховано 32574,49 грн, серед який і відпускні ЧАЕС ВН в розмірі 12572,80 грн (суми вказані без урахування податків і зборів) (а.с. 18).
У позові позивач вказував, що йому при звільненні було виплачено 16609,73 грн, але не було сплачено 10121,11 грн (сума з урахування податків) відпускних як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС. В ході розгляду справи вказана сума надійшла на банківську картку позивача 31 березня 2020 року, що визнано сторонами в ході розгляду справи, зокрема у письмових поясненнях позивача (а.с.с102).
За даними посвідчення № НОМЕР_1 від 17 грудня 1992 року позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) (а.с.12).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з положеннями ч. 1 ст 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Розділом IV Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема встановлені компенсації і пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.
В порядку п. 1 ч. 1 ст 21, п. 22 ч. 1 ст. 20, п.3 ч.3 ст 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік.
Пунктом 1 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 (далі - Порядок № 936), визначено механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики.
Згідно з п.п.9 пункту 4 Порядку № 936 Виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, зокрема і оплата додаткової відпустки громадянам строком 14 робочих днів (16 календарних днів) відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1ст. 21, п. 3 ч.3 ст. 30 Закону, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи.
Пунктом 5 зазначеного Порядку визначено, що соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 5-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Пунктом 6 Порядку № 936 передбачено, зокрема, що підприємства реєструються уповноваженим органом, для чого подають не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів за формою, затвердженою Мінсоцполітики, і списки громадян із зазначенням прізвища, імені та по батькові, категорії, серії та номера посвідчення, місця реєстрації, ідентифікаційного номера.
До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у Постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/224/17 виклав наступні правові висновки.
Щодо вимог про стягнення з відповідача коштів за несвоєчасне проведення розрахунків при звільненні суд касаційної інстанції зазначає наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (п.28).
При цьому аналіз вказаних норм свідчить, що допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати не є складовою заробітної плати, а є самостійним видом допомоги - соціальною пільгою, яка підлягає виплаті позивачу як особі потерпілої від Чорнобильської катастрофи і компенсується підприємству відповідним уповноваженим органом (п.33).
За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (п.35).
Зазначені норми трудового права структурно віднесено до розділу VII «Оплата праці» указаного Кодексу (п.36).
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку (п.37).
Як вказував Суд, спірна допомога не є оплатою праці, а відповідно її виплата при звільненні позивача не регулюється ст. 116 КЗпП України (п.38).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії ст.ст. 116, 117 КЗпП України на спірні відносини не розповсюдження, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП України і стягнення передбаченого ст. 117 КЗпП України (п.39).
Судом встановлено право позивача на отримання пільги передбаченої Розділом IV Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік.
Виходячи з наведених вище норм чинного законодавства, оплата вказаної відпустки проводиться за рахунок коштів державного бюджету, головним розпорядником яких є Мінпраці, проте проводиться вона підприємствами, установами, організаціями за місцем основної роботи громадян, що мають право на виплату такої допомоги.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства, з урахуванням висновків щодо їх застосування, викладені в постанові Верховного Суду свідчить про те, що оплата вказаної відпустки не є складовою заробітної плати, а є самостійним видом допомоги - соціальною пільгою, яка підлягає виплаті позивачу як особі потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи і компенсується підприємству відповідним уповноваженим органом.
За приписами ст. 116 КЗпП України в день звільнення працівника проводиться виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації. Натомість оплата відпуски наданої на виконання вимог Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється не за рахунок підприємства, а тому ця сума не є такою, що належить працівникові від підприємства.
Надання такої відпустки та її оплата є соціальною пільгою і не є оплатою праці, а відповідно її виплата при звільненні позивача не регулюється ст. 116 КЗпП України. Таким чином, і як вказав Верховний Суд, дія ст. ст. 116, 117 КЗпП України на спірні відносини не розповсюджується. Тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві коштів на оплату відпустки наданої на виконання вимог Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, вказане не було враховано судом першої інстанції, у зв'язку з чим рішення суду є таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в порядку ст.ст. 374, 376 ЦПК України є підставою для його скасування. А отже доводи апеляційної скарги відповідача знайшли повне своє підтвердження. Рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення заявлених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
В порядку ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи, що апеляційний суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, підстави для компенсації позивачеві витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги відсутні. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга позивача залишається без задоволення.
Разом з тим, понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають компенсації за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільнені та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації судові витрати в розмірі 1261, 21 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 )
Відповідач: Державний науково-дослідний інститут технологій кібербезпеки та захисту інформації (03142, м. Київ, вул. М. Залізняка, 3, корп. 6; ЄДРПОУ 34732331).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 01 жовтня 2020 року.