30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 754/3221/20
провадження № 22-ц/824/11158/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни
на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2020 року у складі судді Зотько Т.А.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Гребенюк О.С. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 12 211,51 грн за кредитним договором №б/н від 13 квітня 2018 року та 2 102 грн судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 13 квітня 2018 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 3 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Указував, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у вказаній заяві.
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах установленого кредитного ліміту.
У свою чергу відповідач неналежним чином виконувала свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 20 грудня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 12 211,51 грн, з яких: 0,00 - заборгованість за поточним тілом кредиту; 8 347,90 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 612,56 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2 193,36 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 557,69 грн - штраф (процентна складова).
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 квітня 2018 року в загальному розмірі 8 347,90 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 102 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 23 липня 2020 року представник позивача Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В інші частині рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального права.
Стверджує, що відсутність підпису боржника на Тарифах банку, Умовах та правилах надання банківських послуг у Приватбанку не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в одноособовому визначенні умов однією стороною.
Звертає увагу суду на те, що відповідач в анкеті-заяві від 13 квітня 2018 року особистим підписом засвідчила свою згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування.
Зазначає, що відповідач належним чином повідомлялася про умови кредитування, про що свідчить також підпис останньої на довідці про умови кредитування (паспорті споживчого кредиту).
Дії ОСОБА_1 щодо проведення активації картки, користування картковим рахунком, на думку позивача, свідчать про укладення кредитного договору між сторонами.
Долучає до апеляційної скарги виписку по руху коштів ОСОБА_1 за договором №б/н станом на 22 липня 2020 року, що має статус первинного документу та підтверджує факт користування кредитними коштами позичальником.
Вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки розмір процентної ставки погоджено між сторонами в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також у Паспорті споживчого кредиту.
Окрім того, стверджує, що районний суд, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а остання його не повернула, безпідставно відмовив у стягненні нарахованих відсотків, чим порушив ст. 625 ЦК України.
Суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні неустойки, що обумовлена підписаним сторонами по справі паспортом споживчого кредиту, чим, на думку банку, порушив ч.1 ст. 550, ч. 1 ст. 624 ЦК України.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2020 року оскаржується в апеляційному порядку в частині незадоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками, відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та штрафами, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та штрафами, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 13 квітня 2018 року відповідачем підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку відповідно до якої, остання отримала кредит у розмірі 3 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно інформації, викладеної в указаній заяві, ОСОБА_1 висловила свою згоду на приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», що викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами складають договір банківського обслуговування.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав копію анкети-заяви від 13 квітня 2018 року, паспорт споживчого кредиту, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також копію паспорту відповідача.
Також, на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за укладеним між сторонами кредитним договором банк долучив до матеріалів справи розрахунки заборгованості за договором №б/н від 13 квітня 2018 року станом на 31 серпня 2019 року та на 20 грудня 2019 року.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 20 грудня 2019 року становить 12 211,51 грн, з яких: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 8 347,90 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 612,56 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2 193,36 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; 500 грн - штраф (фіксована частина) та 557,69 грн - штраф (процентна складова).
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано копію анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Паспорт споживчого кредиту , Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, розрахунок заборгованості та копію паспорта відповідача.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, в анкеті-заяві №б/н від 13 квітня 2018 року процентна ставка не зазначена та не визначено обраний позичальником тип отриманої кредитної картки (кредитна картка «Універсальна» або «Універсальна ГОЛД»). Крім того, у даній заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її розміру.
З наданого стороною позивача витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не убачається за можливе достовірно встановити, який саме тариф передбачений для карти відповідача та, відповідно, на яких умовах мав би укладатись кредитний договір, оскільки в наданому витягу наведено 4 різновиди тарифів.
Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Пам'яткою клієнта і Тарифами, що в сукупності із анкетою-заявою, свідчило би про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг.
Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також не містять підтверджень того, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку до вказаних правовідносин не застосовується ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь яких редакціях, що розміщувались на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
До позовної заяви позивачем додано копію паспорта споживчого кредиту, підписаний позичальником 13 квітня 2018 року.
Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
Паспорт споживчого кредиту, долучений стороною позивача до позовної заяви, не може вважатися документом, який посвідчує конкретні умови, на яких в дійсності укладено договір кредиту, адже відповідна інформація є вимогою закону та покликана надати споживачу можливість до укладання договору здійснити порівняння різних пропозицій кредитодавця та за результатами такого порівняння прийняти обґрунтоване рішення про укладення договору кредиту, в тому числі, з урахуванням обраного ним певного типу кредитування.
З урахуванням вказаного, Паспорт споживчого кредитування не може вважатися належним доказом на підтвердження позиції банку, оскільки не містить відомостей про обраний відповідачем тип кредитування та умови нарахування пені, штрафних санкцій, оскільки містить інформацію, яка стосується як кредитної картки «Універсальна», так і кредитної картки «Універсальна ГОЛД».
Таким чином, даний документ, не може слугувати належним доказом досягнення між сторонами кредитного договору конкретних умов стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом, оскільки наявна у ньому інформація є попередньою (до укладення договору кредиту) та містить два типи кредитного продукту без зазначення який саме з них обирає позичальник.
Обґрунтовуючи підстави стягнення відсотків у розмірі 2 193,36 грн позивач послався на ст. 625 ЦК України.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов'язок щодо виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Доказів направлення відповідачеві вимог із встановленим строком виконання зобов'язань матеріали справи не містять. Тому у цій справі вимогою про виконання боржником обов'язку є позовна заява, а відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України відсутні, оскільки на час звернення з позовом прострочення виконання грошового зобов'язання відсутнє.
Окрім того, звертаючись до суду з вимогою про стягнення відсотків на підставі ст. 625 ЦК України позивач обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків не надав та не указав період, за який нараховано такі відсотки.
Отже, додаткове нарахування відсотків, починаючи з 01 вересня 2019 року на підставі статті 625 ЦК України, про що зазначено у розрахунку заборгованості, наданому банком, у розмірі 86,40% відбулось на підставі договору, а не відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Проте, стороною позивача не зазначено у позовній заяві та не доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи обставини та умови, що стосуються правомірності нарахування процентів за користування кредитом, пені і штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Стороною позивача до позовної заяви виписки по рахункам відповідача та довідки про видані картки не надано. Також у позовній заяві не вказано про відсутність можливості надати відповідні докази разом з позовною заявою та надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити сторона позивача із зазначенням об'єктивних причин неможливості їх подання разом із позовом, матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, зважаючи на вказані обставини та у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства, виписка по картковому рахунку відповідача станом на 22 липня 2020 року та довідка про видані картки не можуть братися колегією суддів до уваги як належні та допустимі докази у даній справі, оскільки банком не зазначено об'єктивних причин неможливості подання вказаних доказів разом із позовною заявою.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином, колегія уважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно вимог ст. 625 ЦК України, та штрафами за несвоєчасне погашення кредиту.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай