29 вересня 2020 року
м. Київ
справа №760/13514/19
провадження №22-ц/824/11388/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф. Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві
третя особа - Солом'янський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року у складі судді Пономаренко Н.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа Солом'янський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування усиновлення, -
У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати усиновлення ОСОБА_5 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасувати зміни в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, внесені до відомостей актового запису №243 від 11 лютого 1989 року у Солом'янському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві - запис №2 від 29 листопада 2002 року в графі «відомості про батька» - ОСОБА_2 , в графі «відомості про матір» - ОСОБА_3 , в графі «відомості про усиновлення» - дійсне, усиновителі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Окрім того, просив поновити актовий запис №243 від 11 лютого 1989 року, вказавши у графі «відомості про матір» - ОСОБА_6 , в графі «відомості про батька» - ОСОБА_7 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 лютого 1989 року до Державного реєстру актів цивільного стану громадян внесено актовий запис №243 про народження дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Стверджувала, що 21 червня 2002 року батьків позивача позбавлено батьківських прав, у зв'язку з чим внесено зміни до відомостей актового запису №243 - запис №2, де прізвище дитини змінено на ІНФОРМАЦІЯ_9 , а по батькові - з « ІНФОРМАЦІЯ_9 » на « ІНФОРМАЦІЯ_9 », в графі «відомості про батька» вказано - ОСОБА_2 , в графі «відомості про матір» - ОСОБА_3 .
Звертала увагу суду на те, що, станом на дату звернення до суду з позовом ОСОБА_1 жодних контактів з усиновлювачами не підтримувала, з ними не спілкувалася, оскільки сімейні відносини між ними не склалися.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 30 червня 2020 року представник позивача ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що до правовідносин, які виникли, необхідно застосувати ч. 3 ст. 238 Сімейного кодексу України, оскільки сімейні відносини між позивачем та усиновлювачами не склалися.
На підтвердження наявності можливості скасування усиновлення звертає увагу колегії суддів на абз. 6 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», згідно якого скасування не допускається після досягнення дитиною повноліття, крім випадків, передбачених частинами другою, третьою статті 238 СК України.
Стверджує, що судом першої інстанції не взято до уваги заяву відповідачів про визнання позову від 18 листопада 2019 року, чим порушено вимоги ст. 206 ЦПК України.
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
23 вересня 2020 року на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання начальника відділу Солом'янського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Олени Бондар, в якому остання просить справу розглядати за відсутності представника, ураховуючи фактичні обставини справи та ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що усиновлення позивача відбувалося до її повноліття, тобто мало місце усиновлення неповнолітньої дитини, тому скасування такого усиновлення можливе лише у випадку встановлення фактів, передбачених частиною першою статті 238 СК України.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2002 року в порядку окремого провадження задоволено заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та встановлено усиновлення вказаними громадянами ОСОБА_5 (а.с.32).
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2002 року зазначено про усиновлення громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Усиновителями вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вирішено внести відповідні зміни, зокрема, до актового запису №243 від 11.02.1989 про народження ОСОБА_8 , а саме: в графі батько вказати - ОСОБА_2 , а в графі мати вказати - ОСОБА_3 . Прізвище « ІНФОРМАЦІЯ_10 » змінити на « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». Ім'я, по-батькові дітей, народження та місце народження залишити без змін (а.с.33).
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00022759830 до актового запису про народження позивача №243 від 11.02.1989 внесені відповідні зміни на підставі вищевказаного рішення суду про усиновлення (а.с.26-31).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_14 змінила прізвище після одруження на прізвище « ОСОБА_15 » (а.с.3). Вказаний шлюб було розірвано, про що свідчить відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2 (а.с.4).
В подальшому, після укладення 15 грудня 2018 року шлюбу, позивач змінила прізвище « ОСОБА_16 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_17 » (а.с.5).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 в обґрунтування підстав для скасування усиновлення зазначила лише, що сімейні відносини між нею та усиновлювачами не склалися.
Зі змісту судового рішення про усиновлення та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вбачається, що усиновлення позивача ОСОБА_1 відбулось у 2002 році, коли дитині було 14 років, тобто до досягнення останньою повноліття.
Таким чином, відбулось усиновлення неповнолітньої дитини.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Питання щодо усиновлення регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідно до статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 СК України. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Згідно зі статтею 238 СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:
1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.
Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.
Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї.
Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.
Таким чином, виключною підставою для скасування усиновлення після досягнення дитиною повноліття може бути лише протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача, яка загрожує життю чи здоров'ю усиновленого, усиновлювача чи іншого члена сім'ї.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 серпня 2019 року у справі №758/3123/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №445/1559/18.
Як установлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була усиновлена дитиною (у віці 14 років) та на даний час досягла повноліття.
Зважаючи на викладені обставини справи та норми закону, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки усиновлення ОСОБА_1 відбулось до досягнення нею повноліття, судом не встановлено існування протиправної поведінки усиновленого, усиновлювача, що загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї, відсутні підстави для скасування усиновлення у розумінні частини третьої статті 238, оскільки усиновлення після досягнення дитиною повноліття за відсутності підстав, передбачених частиною другою статті 238 СК України, не допускається.
Таким чином, позивач не навів підстав та не надав доказів в обґрунтування позовних вимог про скасування усиновлення.
Доводи апеляційної скарги, що до правовідносин, які виникли, необхідно застосувати частину третю статті 238 СК України є необґрунтованими, оскільки таке скасування усиновлення може мати місце лише у випадку, якщо було усиновлено вже повнолітню особу, як це передбачено частиною другою статті 208 СК України, і якщо сімейні відносини між усиновленим та усиновлювачем не склалися. Проте, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 усиновлено у віці 14 років.
Аргументи апелянта, що судом першої інстанції не взято до уваги заяву відповідачів про визнання позову від 18 листопада 2019 року, чим порушено вимоги статті 206 ЦПК України, є неспроможними та не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до частини четвертої вказаної статті суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову лише за наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Отже, за обставин, коли судом установлено, що визнання відповідачами позовних вимог суперечить закону, відсутні підстави для прийняття визнання відповідачами позову, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «29» вересня 2020 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай