29 вересня 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 367/2017/20
Апеляційне провадження 22-ц/824/11251/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А, Мазурик О.Ф.
при секретарі Гойденко Д.В.
сторони
позивач Національна академія внутрішніх справ
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ, подану представником Семенюк Артемом Леонідовичем, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року, постановлену під головуванням судді Савлук Т.В., за матеріалами позовної заяви Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі,
у березні 2020року Національна академія внутрішніх справ звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з останнього 16 330,67 грн витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, посилаючись на те, що за період навчання відповідач перебував на державному забезпеченні та не відпрацював визначені законом три роки після закінчення навчання та звільнився зі служби в поліції за власним бажанням.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17.04.2020 матеріали позовної заяви направлено за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.05.2020 відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач через представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Посилається на неправильне застосування норм процесуального права. А саме, вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018, на якій ґрунтується ухвала, є прикладом правового нігілізму та не може застосовуватися судами, оскільки є помилковою. У спорі, який заявлено ними суди не досліджують питання, пов'язані з проходженням відповідачем публічної служби. Предметом позову є стягнення витрат на навчання. Договір про здобуття освіти є цивільно-правовою угодою, а Національна академія внутрішніх справ не є суб'єктом владних повноважень і не здійснює публічно-владні функції. Велика Палата Верховного Суду 14.03.2018 та 31.10.2018 приймає рішення, що подібні спори мають розглядатися за правилами цивільного судочинства, а 05.12.2018 приймає зовсім протилежне рішення, де вказує, що такі спори мають розглядатися в адміністративному судочинстві.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши надані матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому суд виходив з правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 та навів мотиви, які викладені у цій постанові, а також зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 відступила від правових висновків, викладених у постанові від 14.03.2018 у справі № 461/5577/15-ц та від 31.10.2018 у справі № 820/5761/15.
У апеляційній скарзі не заперечується, що судом першої інстанції правильно застосовано останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою спір, заявлений позивачем підлягає розгляду у адміністративному судочинстві.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заявник не погоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду.
Разом з тим, відповідно ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на висновки, викладені у своїх постановах від 14.03.2018 у справі № 461/5577/15-ц та від 31.10.2018 у справі № 820/5761/15, не повернула справу для розгляду відповідній колегії, а відступила від правових висновків, викладених у цих постановах та сформулювала правову позицію, відповідно до якої спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову при відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Такі правові висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 723/18/17, від 10.04.2019 у справі № 705/1664/17, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів у порядку адміністративного судочинства.
У вищезазначених постановах предмет спору був тотожним предмету спору, заявленому у даному провадженні, та позивачем також була Національна академія внутрішніх справ, як і в даному спорі.
Відтак доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є суб'єктом владних повноважень, а спір випливає з цивільних договірних відносин не спростовують висновків суду щодо підсудності спору адміністративному суду, оскільки дані обставини досліджувалися Великою Палатою Верховного Суду, яка дійшла висновку про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 29.09.2020.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді В. А. Кравець
О. Ф. Мазурик