05 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3587/20 пров. № А/857/9295/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Глушка І.В.,
при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (суддя- Сидор Н.Т., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/3587/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2019.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, вказує на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить таку скасувати в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, як пред'явлення позову до неналежного відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в період 2015-2018 років позивач не проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , підтверджуючих документів, що у зазначені роки йому не надавались додаткові відпустки, як учаснику бойових дій не надав, відтак підстав для виплати вказаної компенсації за 2015-2018 роки немає.
Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та в цій частині прийняти нове про відмову в позові.
Позивач будучи повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився та явки представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач отримав статус учасника бойових дій 05.08.2015, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №63 від 29.03.2019 солдата військової частини за контрактом ОСОБА_1 , старшого оператора відділення збору та обробки інформації розвідувального взводу батальйону позначення дій противного навчального центру підготовки підрозділів, у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до п. “а” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено із списків особового складу частини.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки, передбаченої ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, звернувся в суд з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції зробив висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Пунктом 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Також, абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Пунктом 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону №1932-XII особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
За таких обставин, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".
Згідно пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Дана позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду яка викладена у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Стосовно твердження апелянта, що в період 2015-2018 років позивач не проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , підтверджуючих документів, що у зазначені роки йому не надавались додаткові відпустки, як учаснику бойових дій не надав, відтак підстав для виплати вказаної компенсації за 2015-2018 роки немає колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової соціальної відпуски.
Зі змісту листа Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 вбачається, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про оборону в Україні” з моменту оголошення Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” від 17 березня 2014 року, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України “Про демобілізацію” після стабілізації обстановки на сході України.
Відтак, апеляційний суд зазначає що у період з 2015 року по 2018 рік позивач не міг використати додаткової соціальної відпустки, а припущення апелянта про виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку при переведенні з попередньої військової частини не обґрунтовані жодними доказами.
Так, відповідно до Закону № 2011-ХІІ, Порядку № 260 компенсація за невикористану відпустку виплачується саме у рік звільнення (закінчення чи розірванні контракту), а не при переведенні між структурними підрозділам Збройних Сил України. Відтак, враховуючи, що виплата компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки проводиться саме у рік звільнення, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обов'язок щодо виплати позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за минулі роки покладається на військову частину НОМЕР_1 , оскільки саме в цій військовій частині позивач перебував у рік звільнення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/3587/20 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
І. В. Глушко
Повне судове рішення складено 08.10.2020