07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4205/19 пров. № А/857/7622/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі №460/4205/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т. О.,
час ухвалення рішення - 15.05.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не вказано,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та виплатити згідно зі ст.39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ч.3 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції не врахував того факту, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, відтак, звернувшись у грудні 2019 року з позовними вимогами за період з січня 2014 року, позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску такого строку, при цьому, підстави для його поновлення відсутні. Також, суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач не звертався до пенсійного органу із заявою про проведення перерахунку згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, а звернувся на підставі Закону України “Про звернення громадян”. Крім того, 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення ст.39, 50, 51, 52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України цього Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. У подальшому Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №745 від 06 липня 2011 року “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Вказані постанови Кабінету Міністрів України були чинними та підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. З огляду на вказане підстави для задоволення позивних вимог відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 24 травня 1994 року.
Позивач проживає в с.Узлісся Дубровицького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
06 листопада 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права.
Листом від 20 листопада 2019 року за №1329/02.8 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні відповідно до вимог чинного законодавства України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.51 цього ж Закону, однак нарахування та виплата позивачу спірних доплати та додаткової пенсії у спірний період здійснювалися в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України №745 від 06 липня 2011 року “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету” та №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому такі дії відповідача є протиправними, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Ст.46 Конституції України передбачає, що громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Згідно зі ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Згідно з положеннями ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Водночас, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” (далі Закон України №3491-VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України “Про державний бюджет України на 2011 рік” доповнено п.4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011.
Отже, Законом України №3491-VІ Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п.7 Закону №3491-VІ Кабінет Міністрів України 06 липня 2011 року прийняв постанову №745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, п.1 та 3 якої передбачав інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Згідно з абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України можна дійти висновку, що у період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з позовної заяви, у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно нарахування та виплата позивачу пенсії проводилася відповідачем у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Разом з тим, позивач стверджує, що у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року пенсія йому повинна була нараховуватися та виплачуватися відповідно до положень ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Беручи до уваги такі доводи позивача, колегія суддів щодо позовних вимог за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
З 01 січня 2014 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” №719-VІІ від 16 січня 2014 року не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст.39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався і Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі, визначеному ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України №1622-VІІ від 31 липня 2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03 серпня 2014 року, розділ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст.ст.20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Таким чином, з 03 серпня 2014 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року, яким визначено механізм обчислення пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” в редакції Закону №1622-VІІ був прийнятий пізніше Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому саме положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.
Отже, в період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повинно було нараховувати та виплачувати позивачу пенсію як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення та щомісячної додаткової пенсії за шкоду здоров'ю у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте не здійснювало таких виплат у відповідному розмірі.
Щодо доводів відповідача про те, що заява позивача про проведення перерахунку подана не згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, то колегія суддів зазначає наступне.
П.1.8 Порядку №22-1 передбачає, що особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.
Відповідно до п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з п.4.1 Порядку №22-1 орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що ОСОБА_1 не звертався із заявою встановленої форми та змісту для проведення перерахунку пенсії.
Разом з тим, у матеріалах справи наявна копія заяви від 06 листопада 2019 року, зміст якої дає змогу оцінити намір заявника щодо перерахунку та виплати додаткової пенсії та доплати до пенсії відповідно до ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відмовивши позивачу у розгляді такої заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів ОСОБА_1 як пенсіонера.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що заява позивача відповідає вимогам Порядку №22-1 та безпідставно не була розглянута відповідачем по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (адміністративне провадження №К/9901/16284/18).
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірний період розмір додаткової пенсії позивача та доплат до пенсії не відповідав вимогам ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Одночасно колегія суддів враховує, що ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, про порушення своїх прав позивачу стало відомо з листа відповідача від 20 листопада 2019 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся в суд 18 грудня 2019 року, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про порушення позивачем строків подання даного позову.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку про наявність двох строкових обмежень стосовно виплат пенсії за минулий час, зокрема, три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини (ч.1 ст.46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”) та без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).
Оскільки, як встановлено судом, виплата позивачу пенсії у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень, на спірні відносини не поширюється дія строкових обмежень в три роки, передбачених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в тому числі, щодо строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2019 року по справі №608/957/16-а.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.51 цього ж Закону, однак нарахування та виплата позивачу спірних доплати та додаткової пенсії у спірний період здійснювалися в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України №745 від 06 липня 2011 року “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету” та №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому такі дії відповідача є протиправними, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі №460/4205/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
Судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року.