01 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3312/20 пров. № А/857/9241/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Кухтея Р.В.
Шевчук С.М.,
секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Лунь З.І.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові 30 червня 2020 року у справі №380/3312/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу,
04.05.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача №Ф-5024-55 від 04.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) на суму 26539,26 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в 2017-2019 роках був застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцями, а тому у позивача немає обов'язку сплачувати за ці роки єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю. Суд першої інстанції зазначив, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року та винести нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ та подання обов'язкової звітності. Скаржник вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника. Зазначає, що на дату формування оскаржуваної вимоги позивач перебував на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що апеляційна скарга до задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.03.2009.
Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.04.2020 до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Згідно з відомостями інтегрованої картки платника з єдиного внеску (71040000) за ОСОБА_1 рахується борг у сумі 26 539,26грн.
04.11.2019 Головним Управлінням ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5024-55 згідно з якою станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені, зокрема, у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Метою ж встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 19 червня 2020 року (справа №824/876/19-а).
З матеріалів справи вбачається, що позивач, перебуваючи на обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області як фізична особа-підприємець, працював на посаді вчителя фізичної культури Новояворівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступені №3, де регулярно нараховувався та сплачувався єдиний внесок за позивача у спірний період, що підтверджено долученими до матеріалів справи: довідкою відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 30.04.2020 №08; довідкою відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області про нарахування та отримання заробітної плати від 29.04.2020 №313; Витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) (форма ОК-7).
За таких обставин, оскільки позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження господарської діяльності не надано, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у позивача відсутній обов'язок сплачувати за спірний період єдиний внесок як фізичною особою-підприємцем.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено перевірку сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Отже, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за позивача є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, що не враховано контролюючим органом при винесені оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Отже, за наведених вище мотивів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому така підлягає скасуванню.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі №380/3312/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 08.10.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України