Справа № 120/2337/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс Михайло Богданович
Суддя-доповідач - Іваненко Т.В.
01 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Іваненко Т.В.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Черняк А.В.,
представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (місце ухвалення рішення - м.Вінниця) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія технічного контролю "МІР" до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабораторія технічного контролю «МІР» (далі - позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 02.03.2020 № 184 «Про відкликання повідомлення виконавця суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабораторія технічного контролю «МІР».
Одночасно із пред'явленням адміністративного позову, позивач подав заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року заяву про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено дію наказу Міністерства інфраструктури України від 02.03.2020 № 184 "Про відкликання повідомлення виконавця суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабораторія технічного контролю «МІР» (номери у Реєстрі суб'єктів господарювання проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів 00721, 00941, 01063) до набрання законної сили рішенням суду у справі № 120/2337/20-а.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні заяви.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.
Представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19) .
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про існування обставин, які вказують, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а відтак і про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених п.1 ч.2 ст. 150 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до оскаржуваного у цій справі наказу Міністерства від 02.03.2020 № 184, відкликано повідомлення виконавця суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабораторія технічного контролю «МІР».
Оскаржуючи наказ Міністерства від 02.03.2020 № 184 позивач переслідує мету збереження свого статусу суб'єкта здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та права на здійснення господарської діяльності щодо обов'язкового технічного контролю транспортних засобів.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України (ч. 4 ст. 35 Закону від 30 червня 1993 року № 3353-XII).
Частиною 2 ст. 23 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III встановлено, що перевірку технічного стану транспортних засобів під час обов'язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюють суб'єкти господарювання, визначені відповідно до Закону України "Про дорожній рух" в порядку, який встановлює Кабінет Міністрів України.
Порядок набуття та припинення статусу суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю регулюється, зокрема, Порядком проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 р. № 137 (далі - Порядок №137), Порядком ведення реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.08.2019 № 736 (далі - Порядок №736), та Порядком формування загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, доступу до неї та встановлення розміру плати за надання таких послуг, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. (далі - Порядок № 512).
Аналізуючи положення зазначених нормативних актів, які регулюють порядок набуття та припинення статусу суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю, до числа яких належить позивач, суд дійшов висновку, що внаслідок реалізації оскаржуваного наказу від 02.03.2020 № 184, можуть настати такі негативні для позивача наслідки:
1) направлення рішення Мінінфраструктури про відкликання повідомлення виконавця (спірного наказу) до Головного сервісного центру МВС;
2) вчинення Головним сервісним центром МВС дій з метою виключення виконавця з реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та інформування протягом робочого дня про це виконавця та Мінінфраструктури;
3) видалення розміщеної на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних та офіційному вебсайті Головного сервісного центру МВС інформацію про виконавця;
4) блокування доступу користувача (позивача) до загальнодержавної бази даних. При цьому, для отримання після блокування персонального логіна та пароля користувач повинен пройти повну процедуру, про що зазначено у п. 10 Порядку від 31 травня 2012 р. № 512.
Водночас, внаслідок реалізації оскаржуваного Наказу від 02.03.2020 № 184 позивач втратить статус суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю та припинення основного виду діяльності Товариства. Після чого, з метою набуття (відновлення) такого статусу ТОВ «Лабораторія технічного контролю «МІР» повинна пройти ряд процедур, а саме:
1) підготовку та подання повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів;
2) перевірка протягом 10-ти днів зазначеної в повідомлені інформації про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів;
3)направлення повідомлення до інших документів до Головного сервісного центру МВС;
4) внесення протягом 3-х робочих днів даних про виконавця до Реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю;
5) отримання персонального логіна та пароля користувач загальнодержавної бази даних;
6) оформлення особистого ключа кваліфікованого електронного підпису користувач загальнодержавної бази даних, тощо.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки позивачу доведеться ініціювати ряд зазначених вище як адміністративних так і не виключено судових процедур з метою відновлення статусу суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю, а ймовірне скасування наказу від 02.03.2020 № 184 у судовому порядку, не стане підставою для автоматичного поновлення його статусу.
Колегія суддів зазначає, що навіть ухвалення позитивного для позивача рішення за результатом розгляду справи по суті не буде вважатися ефективним заходом правового захисту, оскільки не призведе до відновлення прав та інтересів Товариства, які існували до прийняття та реалізації Наказу від 02.03.2020.
Водночас наслідком забезпечення позову стане тимчасове унеможливлення настання несприятливих для позивача наслідків, забезпечення ефективного захисту або поновлення прав або інтересів позивача у разі задоволення позовних вимог та виключатиме необхідність подальшого ініціювання як адміністративних процедур з метою відновлення статусу суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю так і звернення до суду за захистом порушених прав.
Наслідком забезпечення позову у спосіб зупинення дії наказу від 02.03.2020 № 184 стане відтермінування до прийняття рішення у справі та надання оцінки судом правомірності наказу за результатом розгляду справи по суті, втрати позивачем статусу суб'єкта проведення обов'язкового технічного контролю. Такі наслідки носять тимчасовий характер та відповідають правам та законним інтересам, за захистом яких заявник звернувся до суду.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у разі вжиття заходів забезпечення позову жодних негативних наслідків для відповідача чи інших осіб не настане.
Враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Вінницького окружного адміністративного суду, що викладені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи свідчать про наявність підстав для застосування положень п. 1 ч. 2 ст.150 КАС України, що сприятиме ефективному захисту прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом першої інстанції надано правильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України , і , як наслідок, обґрунтовано її задоволено.
У відповідності з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 08 жовтня 2020 року.
Головуючий Іваненко Т.В.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.