Справа № 560/3074/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
08 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року (рішення ухвалене суддею суддею Салюк П.І. 29 липня 2020 року в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. 17 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року включно;
1.2. стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року включно в розмірі 192745,96 гривень за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.
3. Позивач вказав на те, що на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду, відповідач добровільно виплатив повну компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення. Остаточний розрахунок відповідачем по зазначеній виплаті було проведено 29 квітня 2020 року.
4. У зв'язку із цим, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року.
5. Листом за вихідним №350/184/2/435 від 02 червня 2020 року відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
6. На переконання позивача, з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року включно (402 дні), виходячи із розрахунку 476,98 грн., в день, у розмірі 192745,96 грн.
7. 29 липня 2020 року рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково.
8. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року включно.
9. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року включно в розмірі 23975 (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 28 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
10. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
11. Апелянт ОСОБА_1 / надалі апелянт 1/ , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в частині відмовити в задоволенні позовних вимог.
12. Апелянт 1 зазначив, що судом першої інстанції безпідставно зменшено суму, яка має бути виплачена позивачу за час затримки розрахунку.
13. Апелянт військова частина НОМЕР_1 / надалі апелянт 2/ , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
14.Апелянт 2 зазначив, що вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних силах України, а правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно- правовими, тому на них не розповсюджуються статті 116-117 КЗпП.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
15 Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 05 березня 2015 року.
16 Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21 вересня 2018 року №34-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
17 15 січня 2020 року рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/3703/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 21 вересня 2018 року включно.
18. 15 січня 2020 року рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/3702/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2018 роках 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону №3551 - ХП, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані у 2015 - 2018 роках 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону №3551 - ХІІ, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
19. На виконання вищезазначених рішень суду, військова частина НОМЕР_1 фактично провела остаточний розрахунок з позивачем 29 квітня 2020 року, що підтверджується виписками по картковому рахунку.
20. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
21. Позивач зазначив, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.
22. Відповідач вказав, що вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних силах України, правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються статті 116-117 КЗпП.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
23. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
25. Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
26. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
27. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих апеляційних скарг, Апеляційний Суд виходить з наступного.
28. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
29. Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
30. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).
31. Отже, доводи апелянта 2 щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
32. Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:
32.1. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
32.2. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
33.3. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
33.4. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
34. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
35. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
36. Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
37. Як встановлено судом, апелянт провів остаточний розрахунок з позивачем 29 квітня 2020 року, виплативши на виконання рішень суду, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення в сумі 23949,26 грн.
38. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
39. При цьому колегія суддів зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
40. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
41. У постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
42. Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
43. Оскільки позивача звільнено з військової служби з 21 вересня 2018 року, а виплата грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення в сумі 23979,26 грн. військовою частиною здійснена лише 29 квітня 2020 року, відповідно строк затримки розрахунку складає - 402 дні.
44. Згідно з Довідкою апелянта про середньоденний заробіток, середньомісячний заробіток позивача складає 10493,50 грн., (липень - серпень 2018 року), середньоденний заробіток - 338,50 грн.
45. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої індексації в сумі 4391,39 грн. та компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 19587,87 грн., позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 192745,96 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (23979,26 грн.).
46. Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
47. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.
48. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
49. Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
50. Колегія суддів враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
51. Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 19587,87 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) + 4391,39 грн. (частка індексації) = 23979,26 грн. / 136077 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 21 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 (402 дні)) х 100 = 17,62 %.
52. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17,62 % становить: 338,50 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 17,62 % = 59,64 грн., 59,64 грн. х 402 ( днів затримки розрахунку) = 23975,28 грн.
53. Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 23975,28 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
54. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
55. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
56. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
57. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
58. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
59. Переглянувши судове рішення в межах апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.