Справа № 240/10635/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
01 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу №27-рс від 08.04.2019,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви від 27.11.2019, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2019 №27-рс про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до пункту "д" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність);
- зобов'язати відповідача змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 на звільнення з військової служби у запас відповідно до пункту "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
В обґрунтування позову вказав, що 27.05.2013 уклав контракт строком на 3 роки на проходження військової служби у Збройних Силах України, термін дії якого було продовжено наказом командира військової частини НОМЕР_1 №71-рс від 22.08.2016, з 26.05.2016 до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення "Про демобілізацію". 08.04.2019 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від №27-рс (по особовому складу), звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "д" частини 5 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність).
Про існування наказу №27-рс від 08.04.2019 дізнався 28.08.2019 під час ознайомлення із матеріалами особової справи в Житомирському обласному військовому комісаріаті. До 28.08.2019 з наказом №27-рс від 08.04.2019 не ознайомлювали, копію наказу не вручали, знайти наказ не міг. Вказує, що згідно п. 27 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в особливий період військовослужбовці, які вислужили 18 місяців з дати продовження дії контракту та які вислужили 24 місяці військової служби за контрактом, укладеного на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, за бажанням можуть продовжувати військову службу без укладення нового контракту.
Зазначає, що такого рапорту не подавав і бажання такого не висловлював, а тому після 18 місяців з дати продовження дії контракту з ним повинні були укласти новий контракт, або звільнити. У зв'язку із закінченням строку дії продовженого контракту ще 01.03.2018 вважає, що його незаконно звільнили 08.04.2019 з військової служби у запас відповідно до пункту "д" пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність) тому, що достроково не можна припинити правочин, термін дії якого закінчився.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 08.04.2019 року №27-рс, зобов'язати відповідача змінити формулювання звільнення відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що 27 травня 2013 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, терміном на три роки (а.с. 121).
Наказом №103 від 27.05.2013 (по стройовій частині) солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом командира 95 окремої аеромобільної бригади (по особовому складу) від 27.05.2013 №59-пм кулеметником аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону, з 27.05.2013 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення (а.с. 120).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №82 від 01.09.2015, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 призначено наказом Командувача Високомобільних десантних військ ЗСУ (по особовому складу) №8-РС від 03.08.2015 на посаду інструктора навчального взводу 2 навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини - пп НОМЕР_2 , з 01 вересня 2015 року зараховано до списків особового складу частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення (а.с. 125).
Наказом №71-РС від 22 серпня 2016 року, відповідно до п. 2 ст. 252 частини 14 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ пп. п. 2 п. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", із сержантом ОСОБА_1 , інструктором навчального взводу навчальної роти навчального батальйону, строк контракту про проходження військової служби у ЗСУ продовжено до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію з травня 2016 року (а.с. 143-144).
Відповідно до Наказу №13-РС від 01.03.2017, сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону призначено інструктором навчального взводу навчальної роти навчального батальйону (а.с. 127).
Наказом №1-РС від 30.09.2018, сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом №27-РС від 08 квітня 2019 року (по особовому складу) сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , інструктора навчального взводу навчальної роти навчального батальйону звільнено з військової служби у запас за пунктом "д" ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність) (а.с. 130).
Наказом №77 від 09.04.2019 (по стройовій частині), сержанта ОСОБА_1 із 09.04.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 131).
Вважаючи підставу для звільнення, що вказана у Наказі №27-РС від 08 квітня 2019 року протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у період із травня 2013 року по день звільнення зі служби у квітні 2019 року, позивач не виявляв бажання припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не заперечував щодо проходження служби у ЗСУ, а також не звертався до правоохоронних органів із заявами про незаконне утримання на службі чи примушування до служби в ЗСУ.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне дослідження усіх норм права, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, просить судове рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що не був ознайомлений з наказом командира військової частини про продовження контракту №71-рс від 22.08.2016, а з моменту продовження контракту відслужив 34 місяці, тобто 16 місяців з моменту права на звільнення. Вказує, що не висловлював бажання про продовження військової служби та не подавав відповідного рапорту, однак його незаконно утримували на службі без будь-яких обґрунтувань.
Апелянт зазначає, що військова частина НОМЕР_1 повинна була укласти з ним новий контракт після закінчення 18 місяців служби після продовження дії контракту, а оскільки цього зроблено не було, його зобов'язані були звільнити у березні 2018 за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Крім того, скаржник зазначає, що примушення його служити понад обумовлені контрактом строки - є примушення праці - пряме порушення статті 43 Конституції України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує, що доводи апелянта є необґрунтованими, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України, від 10.12.2008, №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена Наказом Міноборони, від 10.04.2009, №170.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Статтею 20 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.
Пунктом 15. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008, №1153/2008, визначено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Згідно п. 2.1 та п. 2.2. Інструкції №170, на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, а також на навчання курсантів вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (далі - військові навчальні заклади) приймаються громадяни України, визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", та військовослужбовці інших військових формувань.
Строк дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України розпочинається з дня набрання ним чинності.
Контракт про проходження служби з громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу військової частини для таких осіб: військовослужбовців, у яких в особливий період закінчився строк дії контракту про проходження військової служби і дія якого продовжена, у разі продовження військової служби за новим контрактом після оголошення демобілізації.
Відповідно до п. 18. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" від 10.12.2008, №1153/2008, перший контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки; з військовослужбовцями, прийнятими на посади сержантського і старшинського складу, - строком від 3 до 5 років залежно від згоди сторін.
Пунктом 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" під час дії особливого періоду:
2) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
3) в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, військова служба може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав контракт проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України 27.05.2013, строком на три роки. Термін дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що укладений з ОСОБА_1 , продовжено до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Суд першої інстанції правильно відмітив, що позивач підпадає під дію п. 24. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначено, що новий контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня, наступного за днем закінчення строку дії попереднього контракту за винятком військовослужбовців, у яких дія контракту про проходження військової служби продовжена в особливий період.
Відповідно до п. 35. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):
1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й" та "л" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до п. 2.13 Інструкції №170, контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення. Командування військової частини відповідно до чинного законодавства має попередити військовослужбовця про дострокове припинення (розірвання) контракту за наявності підстав, передбачених підпунктами "б", "в", "г", "з", "і", "ї", "й", "л" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та провести бесіду з військовослужбовцем з цього приводу, про що оформлюється Аркуш бесіди (додаток 10).
В особливий період контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно із Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" у період:
після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п'ятої статті 26;
протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26.
Про припинення (розірвання) контракту за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та періоду дії воєнного стану) за підставами, передбаченими підпунктами "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби. Протягом строку проведення мобілізації та періоду дії воєнного стану звільнення з військової служби за бажанням військовослужбовця не проводиться.
Таким чином, законодавством визначено дві підстави припинення (розірвання) контракту: за рішенням командування та за бажанням військовослужбовця.
Під час розгляду адміністративної справи сторонами не надано належних доказів, що ОСОБА_1 повідомляв командування військової частини рапортом про своє бажання звільнитися з військової служби.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень позивача стосовно того, що він не був ознайомлений з наказом про продовження служби, оскільки виконання покладених на позивача службових обов'язків та отримання останнім грошового забезпечення протягом тривалого часу (із 2016 року по 2019 рік) вказують на обізнаність у продовженні строку контракту та свідчать про наміри ОСОБА_1 продовжувати проходження військової служби за контрактом у ЗСУ.
Позивачем до суду першої інстанції не надано доказів оскарження ним наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 серпня 2016 року №71-РС про продовження строку контракту.
Лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2016 №71-рс про продовження терміну військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення про демобілізацію з 26.05.2016 року (справа №240/466/20), у зв'язку з чим ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 було зупинено провадження у справі №240/10635/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №240/466/20.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2020, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2020, позов ОСОБА_1 в адміністративній справі №240/10635/19 залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом та ненадання доказів поважності причин його пропуску.
При розгляді справи №240/10635/19 судами встановлено, що позивач оскаржив наказ від 22.08.2016 року №71-рс через більше ніж 3 роки з дня його прийняття. Також позивач визнав, що уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України 27.05.2013 року строком на 3 роки і йому було відомо про те, що строк дії контракту про проходження військової служби мав закінчитися 27.05.2016 року. У період з 28.05.2016 року по дату звільнення з військової служби 28.04.2019 року ОСОБА_1 виконував покладені на нього службові обов'язки, отримував грошове забезпечення та призначався на різні посади, що підтверджується витягом із послужного списку позивача.
У відповідності до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про примушення його служити понад обумовлені контрактом строки, що є порушенням статті 43 Конституції України , виходячи з такого.
Відповідно до норм статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів звернення позивача до правоохоронних органів із заявами про незаконне утримання на службі чи примушування до служби в ЗСУ. Рапорти до вищестоящого керівництва з клопотаннями про припинення незаконного утримання на службі, позивачем та його представником до суду не надано.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з травня 2013 року по день звільнення зі служби у квітні 2019 року, не виявляв бажання припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та не заперечував щодо проходження ним служби у ЗСУ.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, у наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.10.2018, яким сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків, однією з підстав прийняття даного наказу зазначено рапорт позивача про прийом справ і посади від 01.10.2018 (а.с. 129).
В той же час, відповідач, реалізуючи надане чинним законодавством право на звільнення військовослужбовця, за результатами службового розслідування, звільнив сержанта ОСОБА_1 наказом №27-РС від 08.04.2019 з військової служби у запас на підставі пп. "д" п. 1 ч. 5. ст. 26 "Про військовий обов'язок і військову службу", яким визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
При цьому висновки службового розслідування, що слугували підставою для звільнення позивача, не є предметом спору у даній адміністративній справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2020 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.