Справа № 620/3898/19 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, в якому просило:
- скасувати наказ від 28.11.2019 року № 2178 про накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ капітана поліції ОСОБА_1 , начальника сектору превенції Чернігівського районного відділення поліції Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області;
- скасувати наказ від 28.11.2019 року № 376 о/с "по особовому складу" та наказ від 16.12.2019 року № 396 о/с "по особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію";
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору превенції Чернігівського районного відділення поліції Чернігівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 17.12.2019;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2019 року до дня поновлення на посаді.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року позов задоволено. Скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 28.11.2019 № 2178 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 . Скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 28.11.2019 №376 о/с ''по особовому складу'' та наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 16.12.2019 № 396 о/с ''по особовому складу'' в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України ''Про Національну поліцію''. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору превенції Чернігівського районного відділення поліції Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області з 17.12.2019. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 24208,20 грн. В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору превенції Чернігівського районного відділення поліції Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, і в частині стягнення з Головного управління Національної поліції Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 13672,99 грн. звернуто до негайного виконання.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що підставою звільнення позивача зі служби в поліції було порушення службової дисципліни, яке виразилося у відмові законних вимог працівників поліції від проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння. А закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а не дисциплінарного проступку.
Апелянтом вказано про відсутність обов'язку засвідчувати відеозапис електронним цифровим підписом, та втрату чинності Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Також зазначено, що факт відмови у постанові Деснянського районного суду від 20.12.2019 у справі № 750/13677/19 не встановлювався, тому Чернігівським окружним адміністративним судом невірно застосовано ч. 6 ст. 78 КАС України для доведення факту відмови позивача від проходження медичного огляду.
Крім того, вказано, що всупереч п. 2, 3 ч. 4 ст. 246 КАС України судом не надано оцінки такому виду доказу як показам свідків, що призвело до порушення ст. 242 КАС України та винесення необґрунтованого рішення.
Відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу з 07.11.2015 по 16.12.2019 в органах Національної поліції України, начальника сектору превенції Чернігівського районного відділення поліції Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, що підтверджується наказами про призначення № 3 о/с від 07.11.2015 та про звільнення № 376 о/с від 28.11.2019 та № 396 о/с від 16.12.2019.
В зв'язку з подіями, що мали місце 24.11.2019, а саме, як зазначено відповідачем, керування позивачем транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння та відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, наказом ГУНП у Чернігівській області № 1929 від 25.112019 призначено службове розслідування, за результатами якого складено висновок, затверджений начальником ГУНП в Чернігівській області 27.11.2019.
У вказаному висновку зазначено, що 24.11.2019 близько 02:15 в м. Чернігові по проспекту Перемоги поблизу будинку 119а, нарядом батальйону УПП в Чернігівській області ДПП Національної поліції України "Вікінг 152" у складі заступника командира роти № 1 БУПП в Чернігівській області ДПП НПУ лейтенанта поліції Секача Р.М., інспектора взводу № 2 роти № 1 БУПП в Чернігівській області ДПП НПУ лейтенанта поліції Галенка Г.Ф. та поліцейського взводу № 1 роти № 1 БУПП в Чернігівській області ДПП НПУ старшого сержанта поліції Колоди С.П., було зупинено автомобіль "Тойота Корола", д. н.з. НОМЕР_1 , під керуванням капітана поліції ОСОБА_1 , характер руху якого викликав у вказаних поліцейських підозру у спроможності водія керувати транспортним засобом. Під час спілкування було встановлено, що водій має явні ознаки алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук). У подальшому в присутності двох свідків капітану поліції ОСОБА_1 було оголошено законну вимогу щодо необхідності проходження освідування на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, на що останній відмовився. У зв'язку з чим відносно капітана поліції ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 275816 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім цього, опитаний начальник сектору превенції Чернігівського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області капітан поліції ОСОБА_1 у своєму поясненні у категоричній формі заперечив факт керування транспортним засобом 24.11.2019 у стані алкогольного сп'яніння та факт відмови від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння, під час оформлення поліцейськими УПП в Чернігівській області адміністративних матеріалів відносно нього 24.11.2019. Під час складання адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_1 поліцейськими УПП у в Чернігівській області, відповідно до вимог ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" та ст. 251 КУпАП, здійснювався відеозапис. З вказаного відеозапису видно, що ОСОБА_1 не спростовував факт вживання ним алкогольним напоїв перед здійсненням керування автомобілем та просив "не ламати йому життя", оскільки усвідомлював, що може втратити роботу. Крім того, у поясненнях капітана поліції ОСОБА_1 маються розбіжності: під час зупинки його 24.11.2019 патрульними поліцейськими він пояснював, що їде зі службового завдання з с. Іванівки, а в поясненні, отриманому в ході службового розслідування зазначає, що виїхав з дому за ліками для дитини. Отже, пояснення ОСОБА_1 спростовуються поясненнями старшого лейтенанта поліції Секача Р.М. , лейтенанта поліції Галенка Г.Ф. , матеріалами про вчинення адміністративного правопорушення, складеними відносно капітана поліції ОСОБА_1 та відеозаписом зробленим поліцейськими УПП в Чернігівській області під час документування адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП відносно капітана поліції ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, відповідач встановив факт порушення позивачем службової дисципліни, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для закінчення службового розслідування та за грубе порушення службової дисципліни, недотримання вимог статті 18 Закону України "Про Національну поліцію України", статей 1, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України пункту 1 р. ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України 09.11.2016 № 1179, Присяги працівника поліції, пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, статті 16 Закону України "Про автомобільний рух", вимог керівника ГУНП в Чернігівській області та Національної поліції України, ігнорування 24.11.2019 року законних вимог поліцейських, відмови від проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, начальник сектору превенції Чернігівського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області капітан поліції ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
28.11.2019 ГУНП в Чернігівській області видано наказ № 2178 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського Чернігівського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області", яким начальника сектору превенції Чернігівського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_1 звілено зі служби в поліції.
28.11.2019 наказом ГУНП в Чернігівській області № 376 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію".
Підставою для видачі вказаного наказу слугував наказ ГУНП в Чернігівській області від 28.11.2019 № 2178 та висновок службового розслідування від 28.11.2019.
Відповідно до наказу № 396 о/с від 16.12.2019 по особовому складу про часткову зміну наказу ГУНП від 28.11.2019 № 376 о/с, ОСОБА_1 вважається звільненим зі служби в поліції 17.12.2019.
Не погоджуючись із вищевказаними висновками та наказами відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що підстави для застосування до позивача пункту частини першої статті 77 Закону №580-VIII - відсутні, оскільки дисциплінарне стягнення було застосовано за відсутності належних та достовірних доказів, що вказує на протиправність наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 2178 від 28.11.2019 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді його звільнення зі служби в поліції та похідних наказів Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 376 ос від 28.11.2019, № 396 ос від 16.12.2019 про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Приписами ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ, зокрема, передбачено, що поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону у разі вчинення протиправних діянь. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Частиною 1, 2 та 3 статті 11 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Згідно статті 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків (частини 1 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони (частини 2 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Так, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції (частина 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Згідно частини 1-5 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.
Згідно з пунктом 1 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 № 893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 1 розділу VІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Разом з тим, доводи відповідача, що позивачем грубо порушена службова дисципліна, а саме в частині відмови від проходження оглядку на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, за допомогою газоаналізатора "Драгер", чи у медичному закладі, суд до уваги не приймає, з огляду на таке.
Як було зазначено вище, службовим розслідуванням Головного управління Національної поліції в Чернігівській області було встановлено факти, які свідчать про допущення позивачем адміністративного та дисциплінарного порушень, з огляду на те, що позивачем грубо порушено службову дисципліну, недотримано вимог статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", статей 1, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пункту1 розділ II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, Присяги працівника поліції, пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, статті 16 Закону України "Про автомобільний рух" Чернігівській області та Національної поліції України, а саме ігнорування 24.11.2019 законних вимог поліцейських, відмови від проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, що, на переконання відповідача, було достатньою підставою для звільнення зі служби в поліції начальника сектору превенції Чернігівського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_1 .
Оцінюючи доводи апелянта про достатність та належність доказів, які б підтверджували допущення позивачем порушень, які стали підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735 (Інструкція № 1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
У пункті 6 розділу І Інструкції № 1452/735 зазначено, що огляд на стан сп'яніння проводиться :
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби);
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідно до пункту 10 розділу II Інструкції № 1452/735 результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (акт огляду).
Як зазначено у пунктах 3,15,16 розділу III Інструкції № 1452/735, огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько- акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.
За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акту медичного огляду.
Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння) (додаток 4), видається на підставі акту медичного огляду.
Відтак, положеннями чинних нормативно-правових актів передбачено, що належним підтвердженням стану водія є акт огляду на стан алкогольного сп'яніння, проведеного з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2 до Інструкції № 1452/735) та акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 3 до Інструкції № 1452/735) із висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 4 до Інструкції № 1452/735).
Суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу на те, що жодних з перелічених документів, якими законодавством має підтверджуватися наявність у позивача стану алкогольного сп'яніння не надано, а в силу вимог ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що свідчить про відсутність належних доказів перебування позивача 24.11.2019 в стані алкогольного сп'яніння.
Судом апеляційної інстанції враховуються аргументи апелянта щодо відсутності обов'язку засвідчувати відеозапис електронним цифровим підписом, та втрату чинності Законом України «Про електронний цифровий підпис», як обґрунтовані.
Проте, з урахуванням ч. 2 ст. 77 КАС України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, судова колегія вважає, що відеозапис, наданий відповідачем в розумінні процесуального закону не може спростовувати відомості, що містяться у виписці із медичної карти ОСОБА_1 № 1792/730, у якій вказано, що о 04-й год. 45 хв. останній пройшов медичний огляд на стан сп'яніння та за результатами токсикологічного дослідження № 1077/495 якого встановлено, що в сечі та крові ОСОБА_1 , відібраних для дослідження 24.11.2019 о 05 год. 05 хв., алкоголю не виявлено.
Отже, на переконання судової колегії, позивачем спростовані відповідні аргументи апелянта, яким факт перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння належно не доведено.
Частиною першою статті 130 КУпАП (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, передбачено, що адміністративним правопорушенням вважається відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Оцінюючи доводи апелянта стосовно того, що відмова ОСОБА_1 , як працівника поліції, від проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння є окремим складом правопорушенням та не повинна підтверджуватись довідкою, колегія суддів погоджується із зазначеними твердженнями, проте зазначає, що суд першої інстанції не вказував про необхідність доведення факту такої відмови медичною довідкою. Відтак, наведені аргументи апелянта жодним чином не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції, якими він керувався під час прийняття спірного рішення, оскільки містять довільне трактування висновків суду першої інстанції, які не відповідають дійсності.
В частині посилань апелянта на те, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.12.2019 у справі № 750/13677/19, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, не встановлювалось питання про факт відмови позивача від проходження огляду, що спростовує висновки суду попередньої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в оскаржуваному рішенні було вказано, що факт відмови позивача від проходження огляду на стан сп'яніння спростовується постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.12.2019 у справі № 750/13677/19.
Колегія суддів, дослідивши зміст наведеної постанови суду, погоджується з твердженнями апелянта щодо не встановлення факту відмови в межах розгляду справи № 750/13677/19, проте такі доводи не спростовують факт проходження позивачем медичного огляду у відповідному закладі, яким у передбаченому законом порядку встановлено факт відсутності в біологічних зразках ОСОБА_1 алкоголю.
Згідно з частиною шостою статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.12.2019 є належним доказом того, що позивач не притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, незалежно від обставин того, що, на переконання апелянта, мало місце, відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння чи керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до положень частини 3 статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Судова колегія відхиляє посилання апелянта на те, що всупереч п. 2, 3 ч. 4 ст. 246 КАС України судом не надано оцінки такому виду доказу як показам свідків, що призвело до порушення ст. 242 КАС України та винесення необгрунтованого рішення, позаяк враховуючи вимоги ст.ст. 73 - 76 КАС України, покази свідків не можуть спростовувати відомості виписки із медичної карти позивача № 1792/730 де вказано, що за результатами токсикологічного дослідження № 1077/495 встановлено, що в сечі та крові ОСОБА_1 , відібраних для дослідження 24.11.2019 о 05 год. 05 хв., алкоголю не виявлено.
Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що вина позивача у вчиненні вказаного дисциплінарного правопорушення, є недоведеною, а відтак висновок відповідача про порушення позивачем службової дисципліни, зокрема основних обов'язків поліцейського, передбачених статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги поліцейського, вимог пункту 5 розділу І та пукту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейського, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, вимог пункту 2.5 ПДР України, а також скоєння вчинку, що підриває авторитет поліції є також недоведеним, оскільки не підтверджуєтеся належними та допустимими доказами.
При цьому суд вважає, що дисциплінарне покарання особи, вина якої не доведена належними та допустимими доказами не може вважатись результатом ефективного розслідування.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 06.12.1988 у справі "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії", серед іншого вказано, що принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов'язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб'єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб'єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, в рішенні від 10.02.1995 у справі "Аллене де Рібемон проти Франції", де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Отже, порушення статті 6 пункту 2 мало місце. Таким чином, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою. Він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином "доведення вини відповідно до закону", та перебираючи на себе функцію суду.
Апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів на спростування правомірності задоволення позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору превенції Чернігівського районного відділення поліції Чернігівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 17.12.2019 та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та враховуючи, що вказані позовні вимоги є похідними, а відтак колегією суддів оцінка правомірності задоволення вказаних вимог не надається, що відповідає процесуальним положенням ч. 1 ст. 308 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328 - 331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Ганечко О.М.
Василенко Я.М.