Справа № 620/1723/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Шурка О.І.,
Кузьменка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання незаконними та скасування постанов, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому просив визнати незаконними та скасувати наступні постанови Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області:
- постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 28.02.2018, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074;
- постанову про накладення штрафу від 26.09.2018, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074;
- постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 26.07.2019, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 провадження у справі закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду про закриття провадження у справі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлений.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з наступного:
- оскільки позивач оскаржує постанови державної виконавчої служби, що винесені в межах виконавчого провадження по виконанню рішення, постановленого в порядку цивільного судочинства, юрисдикція адміністративного суду по оскарженню наведених постанов, в даному випадку, виключається.
У апеляційній скарзі, позивач звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було враховано того, що оскаржувані постанови державного виконавця мають бути розглянуті відповідним адміністративним судом, згідно норм ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 287 КАС України. Наявність порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, що передбачений ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», свідчать про те, що відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за саме правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі по тексту також - Закон № 1404-VIII), постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.
Нормами ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ, передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою наведеною вище - ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01275/11, від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18).
Порядок стягнення аліментів визначений ст. 71 Закону № 1404-VIII.
Так, відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому, постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
У свою чергу, наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (надалі по тексту також - Інструкція).
Розділом XVI Інструкції, визначено особливості виконання рішень про стягнення аліментів.
Пунктом 8 розділу XVI Інструкції, передбачено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.
Виходячи з аналізу вказаних норм, постанова державного виконавця про накладення штрафу, є виконавчим документом та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом.
Тобто, скаржником оскаржуються прийняття постанови державного виконавця із застосування штрафу, ухваленого при здійсненні виконавчого провадження за виконавчим документом, виданого за правилами цивільного судочинства.
У відповідності до ст. 447 Цивільно процесуального кодексу України (надалі по тексту також - ЦПК України), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ч. 1 ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК, та його примусовим виконанням.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції у частині позовних вимог до відповідача про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 26.09.2018, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074.
Слід також врахувати й те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 та інші).
Проте, у частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов відповідача про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 28.02.2018, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074 та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 26.07.2019, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що, у даному випадку, при оскарженні вказаних постанов, виключається юрисдикція адміністративних судів, адже такі винесені в межах виконавчого провадження по виконанню рішення, постановленого в порядку цивільного судочинства, а іншого порядку оскарження законодавством не передбачено. У цій частині висновки окружного суду є обгрунтованими та правильними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі про закриття провадження у справі, та є підставою для її скасування в частині оскарження постанови відповідача про накладення штрафу.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст. ст. 238, 315, 320, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 - скасувати в частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 26.09.2018, винесену в рамках виконавчого провадження № 49704074.
У цій частині справу направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
У іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає оскарженню до Верховного Суду в частині постанови суду, якою ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 залишено без змін, у порядку та строки, визначені ст. ст. 229-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді О.І. Шурко
В.В. Кузьменко