Справа № 320/4206/19 Суддя першої інстанції: Головенко О.Д.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на прийняту у порядку письмового провадження ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ у Київській області) про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ у Київській області № 1045 від 24.05.2019 року про пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»;
- зобов'язання здійснити з 17.05.2018 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 86 % від суми місячної заробітної плати, яка визначена у висновку № 1360 судової економічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса (Полтавське відділення) від 15.08.2018 та складає 222 014,98 грн. без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 року, яке набрало законної сили 03.02.2020 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, № 1045 від 24.05.2019 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 з 17.05.2018 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з розрахунку 86 % від суми місячної заробітної плати, згідно документів, які подані та наявні у пенсійній справі, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше проведених виплат та враховуючи висновки даного рішення суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив ГУ ПФ у Київській області подати у встановлений судом звіт про виконання рішення суду у справі №320/4206/19, за наслідками його розгляду або внаслідок неподання накласти на керівника Відповідача штраф та встановити новий строк для подання звіту.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 та встановлено для ГУ ПФ у Київській області строк для надання суду звіту про виконання судового рішення у справі №320/4206/19 протягом 30 днів з дня отримання даної ухвали.
У травні 2020 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від ГУ ПФ у Київській області надійшов звіт про виконання рішення суду від 28.12.2019 року у справі №320/4206/19.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року у прийнятті звіту ГУ ПФ у Київській області щодо виконання судового рішення від 28.12.2019 року у справі №320/4206/19 відмовлено та встановлено ГУ ПФ у Київській області новий строк для надання звіту про виконання судового рішення від 28.12.2019 року у справі №320/4206/19 та зобов'язано подати новий звіт протягом одного місяця з дня отримання копії даної ухвали.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що включення рішення суду у справі №320/4206/19 до реєстру рішень судів, що виконуються за окремою бюджетною програмою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, свідчить що таке судове рішення у повному обсязі не виконано, а відтак відсутні підстави для прийняття звіту.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Відповідач скасувати ухвалу суду та винести нову, якою рішення суду від 28.12.2019 року у справі №320/4206/19 вважати виконаним. В обґрунтування своїх доводів з посиланням на правові позиції Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини зазначає, що ГУ ПФ у Київській області вжило всіх передбачених чинним законодавством заходів з метою виконання рішення суду, а саме - виплачено доплату до пенсії у розмірі 453 509,83 грн. та повідомлено про те, що доплата до пенсії в сумі 3 572 255,83 грн. буде виплачена у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649. Звертає увагу, що накладення штрафу за невиконання судового рішення, яке пов'язано з відсутністю коштів, не захищає право особи на отримання виплати.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.10.2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, посилаючись на те, що рішення суду має бути виконано у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, Апелянт не врахував, що указаний акт Уряду України в частині затвердження порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду визнаний протиправним та нечинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 року у справі №640/5248/19, по-друге, порядок виконання рішень судів визначає законами, а не підзаконними актами, по-третє, суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив ГУ ПФ у Київській області від сплати судового збору, порушивши принцип рівності учасників справи, по-четверте, суд вірно встановив, що рішення суду у справі №320/4206/19 не виконано у повному обсязі.
У судовому засіданні представник Відповідача доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції із змісту поданого ГУ ПФ у Київській області на виконання вимог ухвали від 23.03.2020 року звіту про виконання рішення суду (т. 3 а.с. 127-129), судове рішення у справі №320/4206/19 Відповідачем у повному обсязі виконано не було, оскільки перерахована сума доплати до пенсії у повному обсязі виплачена не була. Із загального належного до виплату розміру перерахованої пенсії в сумі 4 025 765,66 грн. фактично виплачено Позивачу на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали було лише 453 509,83 грн. Інша частина суми - 3 572 255,83 грн., як зазначено у поданому звіті, буде виплачена після прийняття відповідного рішення комісією Пенсійного фонду України у порядку та спосіб, визначені Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2019 року №649 (далі - Порядок №649).
З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що станом на час розгляду питання про прийняття звіту суб'єкта владних повноважень рішення суду у справі №320/4206/19 не було виконано у повному обсязі, що має своїм наслідком його неприйняття із встановленням нового строку для подання звіту.
Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом у постанові від 23.04.2020 року у справі № 560/523/19.
При цьому, обираючи один з двох варіантів поведінки, передбаченої ч. 2 ст. 382 КАС України в випадку неприйняття звіту, суд першої інстанції вірно вказав на необхідність встановлення нового строку подання звіту, позаяк накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень у даному випадку жодним чином не забезпечує відновлення прав особи на здійснення виплат.
Аналогічна за змістом позиція викладена як у вже згаданій постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року у справі №560/523/19, так й у постанові від 27.02.2020 року у справі № 0640/3719/18.
Посилання Позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що положення указаного Порядку №649 втратили чинність на момент подання Відповідачем звіту про виконання рішення суду, судовою колегією оцінюється критично, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/5248/19, якою змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 року та викладено пункт 2 резолютивної частини в іншій редакції, набрала законної сили 22.07.2020 року. Відтак, на момент вирішення питання про прийняття звіту, а також станом на час вчинення ГУ ПФ у Київській області дій, спрямованих на виконання рішення суду у справі №320/4206/19, норми Порядку №649 були чинними.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим твердження ОСОБА_1 про безпідставність звільнення Шостим апеляційним адміністративним судом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 16.06.2020 року, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.01.2020 року у справі № 440/207/19, сплата судового збору за подання апеляційних скарг на ухвалу, постановленою за наслідками вирішення питання про встановлення судового контролю, Законом України «Про судовий збір» не передбачено.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 382 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст постанови складено та підписано « 07» жовтня 2020 року.