Справа № 640/13486/20 Суддя першої інстанції: Шулежко В.П.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу в частині,-
У червні 2020 року Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» (далі - Позивач, ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - Відповідач, Держгеонадра) про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу від 10.03.2020 року № 85 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 28.12.2007 року № 4657, виданого Державному підприємству «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)»та пункту 4 Додатку №2 до цього наказу «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, дію яких зупинено».
Одночасно з позовом ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить зупинити дію пункту 2 наказу від 10.03.2020 року № 85 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 28.12.2007 року № 4657, виданого Державному підприємству «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» та пункту 4 Додатку №2 до цього наказу «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, дію яких зупинено» до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 року заяву Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» про забезпечення позову задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком анулювання спеціального дозволу, що унеможливить здійснення господарської діяльності підприємства та матиме своїм наслідком звільнення працівників, утворення заборгованості із заробітної плати та обов'язкових платежів, зростання податкового боргу і невиконання вимог чинного законодавства щодо працевлаштування засуджених. Крім іншого, суд підкреслив, що Позивачем вчинялися активні дії щодо усунення виявлених у ході перевірки порушень на виконання вимог складеного за її результатами припису. Окремо суд зауважив, що протокол, який став підставою для прийняття спірного наказу, складений до закінчення строку на усунення порушень, вказаних у приписі.
Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 року. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Позивачем до суду першої інстанції не було надано жодного доказу, що Відповідачем вчиняються дії, спрямовані на підготовку та видачу третій особі спеціального дозволу. Наголошує, що оскаржуваний наказ прийнятий з метою недопущення протиправних дій у сфері надрокористування, а тому зупинення його дії не відповідає вимогам законності.
Після усунення визначених в ухвалі від 11.08.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.10.2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» просить відмовити в її задоволенні та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, в апеляційній скарзі не наведено жодних мотивів необхідності скасування оскаржуваної ухвали, по-друге, суд вірно підкреслив, що зупинення дії спеціального дозволу є передчасним та призведе до фактичного зупинення господарської діяльності підприємства, по-третє, Держгеонадра звернулися до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено вище, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що існує висока ймовірність подальших протиправних дій Відповідача, які тягнуть для Позивача негативні наслідки, а дія прийнятого передчасно наказу про зупинення дії спеціального дозволу може мати наслідком зупинення господарської діяльності підприємства.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з такими доводами суду першої інстанції не погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 34) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, оскаржуваним наказом зупинено, зокрема, дію спеціального дозволу ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)»на користування надрами від 28.12.2017 року №4657, у той час як, за твердженням Позивача, його виконання фактично зупинить діяльність підприємства, яке є державним та для якого діяльність з видобування корисних копалин є єдиною, а відтак такий акт зумовить виникнення заборгованості із заробітної плати та інших обов'язкових платежів, а також неможливості виконання зобов'язань перед контрагентами, які здійснюють роботи з реконструкції/ремонту автомобільних шляхів. Крім того, як зазначено у заяві, оскаржуваний наказ прийнято на підставі протоколу, який складено до закінчення строку усунення порушень, вказаних у складеному за наслідками проведення перевірки приписі.
Положеннями п. 21 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року № 615 (далі - Порядок №615), передбачено, що дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням Мінекоенерго, Держпраці, МОЗ, Держекоінспекції, органів місцевого самоврядування, ДПС у разі: 1) порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; 2) виникнення внаслідок проведення робіт, пов'язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників або населення; 3) невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища; 4) наявності підстав, передбачених Законом України "Про санкції"; 5) невиконання умов висновків з оцінки впливу на довкілля та/або висновків державної екологічної експертизи; 6) відсутності висновку з оцінки впливу на довкілля та/або висновку державної екологічної експертизи діяльності з видобування корисних копалин.
Дія дозволу також може бути зупинена органом з питань надання дозволу за поданням Мінекоенерго за зверненням до Мінекоенерго Держекоінспекції та/або її територіальних органів щодо невиконання умов висновків з оцінки впливу на довкілля та/або висновків державної екологічної експертизи, відсутності висновку з оцінки впливу на довкілля та/або висновку державної екологічної експертизи діяльності з видобування корисних копалин.
Після зупинення дії дозволу надрокористувач зобов'язаний зупинити проведення на наданій йому в користування ділянці надр робіт, передбачених дозволом.
Зупинення дії дозволу не звільняє надрокористувача від обов'язку проводити на ділянці надр роботи, пов'язані із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації або усуненням її наслідків.
Зупинення дії дозволу не є підставою для переривання строку його дії.
Дія дозволу поновлюється органом з питань надання дозволу після усунення надрокористувачем причин, що призвели до зупинення його дії.
У разі визнання за рішенням суду, що набрало законної сили, незаконним (безпідставним) зупинення дії та/або анулювання дозволу строк дії дозволу та відповідно строк користування надрами продовжується органом з питань надання дозволу на строк такого зупинення та/або анулювання.
Тобто, правовим наслідком прийняття Відповідачем наказу від 10.03.2020 року № 85 є виникнення у Позивача обов'язку щодо зупинення проведення на наданій йому в користування ділянці, щодо якої видано спеціальний дозвіл на користування надрами від 28.12.2007 року №4567 робіт, передбачених дозволом. При цьому Позивач не звільняється від обов'язку проводити на ділянці роботи, пов'язані із запобіганням виникненню аварійної ситуації або усуненням її наслідків.
Підставою для прийняття наказу від 10.03.2020 року №85 в оскаржуваній частині стали факти, зафіксовані в акті перевірки дотримання законодавства у сфері надрокористування від 23.10.2019 року №53/4657-М, та факт невиконання Позивачем виданого на його підставі припису від 123.10.2019 року №331-14/01.
Указаним приписом зобов'язано надрокористувача у строк до 25.11.2019 року усунути виявлені порушення вимог законодавства у сфері надрокористування та подати у письмовій формі матеріали, які підтверджують факт усунення виявлених у ході перевірки порушень.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що Позивачем вживалися заходи щодо виконання вимог припису, зокрема, з метою усунення порушення підпункту 6 пункту 17 Порядку №615 (п. 3 припису) надіслано Відповідачу лист від 22.11.2019 року №93/6-317 разом з копією програми робіт до угоди від 12.04.2016 року №4657; з метою усунення порушення пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про надра», пункту 10 Порядку №615 (п. 4 припису) надіслано Відповідачу лист від 21.11.2019 року №93/6-315 разом із звітом за 2018 рік про виконання робіт.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що з метою усунення порушень, зафіксованих у п. 2 припису Позивачем було укладено договір №36Г від 22.11.2019 року з ТОВ «Еко Консалт», за умовами якого останній зобов'язаний надати ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» послуги з виготовлення документації в екологічній сфері, а саме розробити звіт з оцінки впливу на довкілля та отримати відповідний висновок. Умовами цього договору передбачено, що Виконавець зобов'язується надати екологічні послуги протягом 120 робочих днів.
Поряд з цим, Окружним адміністративний суд міста Києва встановлено, що листом від 26.11.2019 року заявником надсилалися документи, які свідчать про стан виконання припису від 23.10.2019 року.
Тобто, на переконання судової колегії, ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» демонструвало свою готовність до виконання вимог припису та вживав заходів щодо усунення порушень у встановлений у приписі строк. При цьому, в апеляційній скарзі Держгеонадрами жодним чином не спростовуються встановлені в оскаржуваній ухвалі суду обставини вчинення Позивачем дій, спрямованих на усунення виявлених у ході перевірки порушень.
Окремо судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що, як було встановлено судом першої інстанції, підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 10.03.2020 року №85 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» став, зокрема, протокол №1-РГ/2019 від 22.11.2019 року.
Із змісту додатку 2 до оскаржуваного наказу у пункті 4 вказано про зупинення дії спеціального дозволу ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» № 4567 від 28.12.2007 року, підставою зупинення зазначено: підпункти 1, 3 пункту 21 Порядку № 615; протокол №1-РГ/2019 року від 22.11.2019 року.
Відповідно до пп. пп. 1, 3 п. 21 Порядку № 615 дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням Мінекоенерго, Держпраці, МОЗ, Держекоінспекції, органів місцевого самоврядування, ДПС у разі: порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища).
У свою чергу, як було зазначено вище, підставою для зупинення дії спеціального дозволу став також протокол №1-РГ/2019 від 22.11.2019 року, який складений до закінчення строку на усунення порушень, вказаних у приписі від 23.10.2019 року - до 25.11.2019 року.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 826/8556/17.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами є передчасним, а продовження дії оскаржуваного наказу в частині на час розгляду даної справи може призвести до зупинення виробничо-господарської діяльності підприємства, оскільки, як було підкреслено вище, у відповідності до п. 21 Порядку № 615 після зупинення дії дозволу надрокористувач зобов'язаний зупинити проведення на наданій йому в користування ділянці надр робіт, передбачених дозволом.
Так, відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України основним завданням кримінально-виконавчого законодавства є виправлення та ресоціалізація засуджених.
Згідно ст. 6 КВК України основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду (ст. 7 КВК України).
Відповідно до пп. 6 п. 2 ст. 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Таким чином, враховуючи що Позивачем належним чином обґрунтовано та доведено, що до ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)», що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а без забезпечення позову буде неможливо виконати рішення суду, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до правильного висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що оскільки основним видом діяльності заявника є передбачене спеціальним дозволом добування корисних копалин, то можливе у подальшому анулювання спеціального дозволу призведе до зупинення виробничо-господарської діяльності підприємства, внаслідок чого виникне необхідність у звільненні працівників, які працюють на підприємстві, утворення заборгованості із виплати заробітної плати та обов'язкових платежів, зростання податкового боргу, а також невиконання умов чинного законодавства щодо працевлаштування засуджених.
Про наявність підстав для забезпечення позову за схожих обставин зазначив і Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 року у справі №826/9694/17.
До того ж, у відзиву на апеляційну скаргу Позивач підкреслив, що Держгеонадра України звернулися до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28.12.2007 року № 4657.
Посилання Апелянта на те, що Позивачем до суду першої інстанції не було надано жодного доказу, що Відповідачем вчиняються дії, спрямовані на підготовку та видачу третій особі спеціального дозволу, судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідні доводи не було визначені в якості підстав забезпечення позову ні підприємством, ні судом першої інстанції.
Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року ) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 року №3-рп/2003 наголошував на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії пункту 2 наказу від 10.03.2020 року № 85 «в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 28.12.2007 року № 4657, та пункту 4 Додатку №2 до цього наказу «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, дію яких зупинено» є допустимим та пропорційним заходом забезпечення позову, невжиття якого може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, адже навіть у випадку задоволення позову виконання судового рішення може бути ускладнене внаслідок можливої зупинки роботи підприємства та подальшого анулювання дозволу взагалі.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо обґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст постанови складено та підписано « 07» жовтня 2020 року.