Справа № 620/2123/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (повний текст виготовлено 15 липня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання нечинними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати нечинними та скасувати: вимогу Чернігівської об'єднаної ДПІ від 07 листопада 2018 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 15819,54 грн. по єдиному внеску; вимогу Чернігівської об'єднаної ДПІ від 14 травня 2019 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 5211,36 грн. по єдиному внеску; вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області від 20 лютого 2020 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 29293,44 грн. по єдиному внеску;
- зобов'язати ГУ ДПС у Чернігівській області привести у відповідність інтегровану картку платника податків на ім'я ОСОБА_1 згідно вимог чинного законодавства та з врахуванням прийнятого судового рішення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи.
Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів направлення позивачу оскаржуваних податкових вимог та їх отримання позивачем, про що помилково вказав суд першої інстанції. Окрім того, позивач не погоджується з сумами нарахованих податкових вимог і вважає, що у зв'язку з порушенням податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу, а саме через невинесення протягом тривалого часу вимоги про сплату боргу, на позивача було покладено надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
02 жовтня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області, в якому відповідач підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради 27.04.2010, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за №20640000000026318.
На обліку в Чернігівській ДПІ фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває з 28.04.2010. Реєстраційний номер в Чернігівській ДПІ Чернігівського управління Головного управління ДПС у Чернігівській області - № 33947.
07 листопада 2018 року Чернігівською об'єднаною ДПІ у відношенні позивача було винесено вимогу № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 15819,54 грн. по єдиному внеску.
14 травня 2019 року Чернігівською об'єднаною ДПІ у відношенні позивача було винесено вимогу № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 5211,36 грн. по єдиному внеску.
20 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Чернігівській області у відношенні позивача було винесено вимогу № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 29293,44 грн. по єдиному внеску.
20 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_1 подав заяву до державного реєстратора на припинення підприємницької діяльності. Згідно витягу з ЄДР запис про припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 внесено 20.02.2020 № 20640060002026318.
Вважаючи вимоги контролюючого органу про сплату боргу по єдиному внеску протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що оскільки до 20.02.2020 ФОП ОСОБА_1 у державного реєстратора не припинив свою підприємницьку діяльність, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) 09.02.2018 було нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., 31.01.2019 за 2018 рік та 31.01.2020 за 2019 рік, всього в сумі 29293,44 грн., яка платником залишається не сплаченою. Боржнику ФОП ОСОБА_1 було направлено неодноразово вимоги за № Ф-14904-17 поштою рекомендованими листами.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).
Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).
Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Відповідач зазначає, що позивачу 09.02.2018 було нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 міс. = 8448,00 грн.), 31.01.2019 за 2018 рік (819,06ьгрн. х 12 міс. = 9828,72 грн.) та 31.01.2020 за 2019 рік (918,06 грн. х 12 міс. = 11016,72 грн.) всього в сумі 29293,44 грн. Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДФС у Чернігівській області.
Таким чином, у даному випадку мало місце порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.
Колегія суддів звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) поза межами законодавчо визначених строків, вони не можуть вважатись правомірними.
Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.
Щодо посилання відповідача на частину восьму статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідно до якої фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а тому саме з цього часу особа позбавляється істатусу платника єдиного внеску.
Так, ініційована позивачем процедура зняття з обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності була завершена 20 лютого 2020 року, а тому позивач у розумінні чинного законодавства до 20 лютого 2020 року був суб'єктом господарювання - платником податків і зборів та інших загальнообов'язкових платежів, у тому числі єдиного внеску.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що в даному випадку підставою для скасування оскаржуваних вимог є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність/відсутність у позивача відповідного статусу та обов'язку зі сплати платежів.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, помилковим є зазначення судом першої інстанції, що боржнику ФОП ОСОБА_1 було направлено неодноразово вимоги за № Ф-14904-17 поштою рекомендованими листами.
Так, колегія суддів звертає увагу, що вимога № Ф-14904-17, про яку вказував суд першої інстанції, взагалі не є предметом оскарження у даній справі.
Щодо безпосередньо оскаржуваних позивачем вимог по єдиному внеску, то матеріали справи взагалі не містять жодного підтвердження направлення їх ОСОБА_1 та, відповідно, їх отримання позивачем, що також є порушенням норм вищевказаної Інструкції податковим органом.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові вимоги винесені з дотриманням строку обчислення боргу по сплаті ЄСВ, не ґрунтується на нормах матеріального права.
Наразі, судом встановлено невідповідність оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, вимоги Чернігівської об'єднаної ДПІ від 07 листопада 2018 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 15819,54 грн. по єдиному внеску, від 14 травня 2019 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 5211,36 грн.; вимога Головного управління ДПС у Чернігівській області від 20 лютого 2020 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 29293,44 грн. є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
При цьому, колегія суддів на даний час вважає передчасною та не вбачає наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ДПС у Чернігівській області привести у відповідність інтегровану картку платника податків згідно вимог чинного законодавства та з врахуванням прийнятого судового рішення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання нечинними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Так, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір згідно з квитанцією № 70 від 21 травня 2020 року у розмірі 840,80 грн. і квитанцією № 71 від 24 червня 2020 року у розмірі 841 грн. та за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією № 28 від 13 серпня 2020 року - 2 523,00 грн.
А тому, з огляду на часткове задоволення позовних вимог (задоволенню підлягають лише вимоги майнового характеру) колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області у загальному розмірі 2 102,00 грн.
При цьому, колегія суддів вважає відсутніми підстави для стягнення витрат на оплату послуг адвоката в сумі 1 500,00 грн., про які вказував позивач в позовній заяві, оскільки в подальшому ані до суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги позивачем не було долучено належних доказів понесення відповідних витрат.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання нечинними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати нечинними та скасувати: вимогу Чернігівської об'єднаної ДПІ від 07 листопада 2018 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 15819,54 грн. по єдиному внеску; вимогу Чернігівської об'єднаної ДПІ від 14 травня 2019 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 5211,36 грн. по єдиному внеску; вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області від 20 лютого 2020 року № Ф-10580-17 про сплату недоїмки 29293,44 грн. по єдиному внеску.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (адреса: 14000, м. Чернігів, вул.Реміснича,11, код ЄДРПОУ 43143966) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в загальній сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Повний текст виготовлено 07.10.2020 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна