Справа № 620/883/20 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів Мєзєнцева Є. І., Парінова А. Б.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року (в частині щодо судових витрат)
у справі №620/883/20 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Північної митниці Держмитслужби
про визнання рішення протиправним,
У березні 2020 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Північної митниці Держмитслужби (надалі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправним рішення Північної митниці Держмитслужби від 20.02.2020 про витребування додаткових документів; стягнути з Північної митниці Держмитслужби витрати, понесені ОСОБА_1 на правову допомогу; постановити окрему ухвалу про неприпустимість порушення Північною митницею Держмитслужби Закону України від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" в частині неухильного виконання посадовими особами положення частин 5 та 6 вказаного закону.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Митним кодексом України не передбачена зазначена відповідачем у оскаржуваному рішенні підстава для витребування додаткових документів, а саме - наявність у митного органу інформації про вартість ідентичних (подібних) транспортних засобів. При цьому відповідач не піддає критичній оцінці подані позивачем до митного оформлення документи та не вказує на ознаки невідповідності поданих документів вимогам Митного кодексу України, за наявності яких відповідач мав би право вимагати від декларанта додаткові документи. Також позивачем зазначено, що витребувані відповідачем в оскаржуваному рішенні документи, а саме: квитанція про оплату транспортного засобу та Schwaske List відсутні у переліку додаткових документів, визначених у частині 3 статті 53 Митного кодексу України, які митний орган має право вимагати у декларанта.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправним рішення Північної митниці Держмитслужби від 20.02.2020 про витребування додаткових документів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Північної митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року в частині та прийняти нове рішення в даній частині, яким задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що між позивачем та адвокатом укладеного Договір про надання правничої допомоги і останній виконав свої зобов'язання по договору в повному обсязі.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи з додержанням норм матеріального і процесуального права, а рішення суду в частині оскарження, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до цінової інформації інтернет-ресурсу autoscout24.com, mobile.de, otomoto.pl вартість даного транспортного засобу 2013 року першої реєстрації, з дизельним двигуном, робочим об'ємом циліндрів двигуна 1461 см3 знаходиться в діапазоні від 19900,00 PLN, що не відповідає рівню вартості, заявленої декларантом.
Враховуючи виявлені розбіжності в документах, які не дали можливості митному органу однозначно упевнитись в правильності заявленої митної вартості автомобіля, оскільки відомості, використані декларантом, не підтверджені документально та не є достовірними, виникли сумніви в заявленій митній вартості оцінюваного автомобіля.
Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України декларанту було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості (електронне повідомлення до митної декларації від 20.02.20120 №UA102030/2020/632477), а саме: квитанцію про оплату; довідку щодо вартості з довідника SCHWASKE LIST. Однак декларант відмовився від надання додаткових документів.
Позивач вважає, що на момент здійснення митного оформлення у митниці були відсутні підстави для витребування у позивача додаткових документів, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що формулювання необхідності подання додаткових документів "наявність у митного органу інформації про вартість ідентичних (подібних) транспортних засобів на рівні 19900,00 польських злотих (інтернет ресурс OTTOMOTOR.PL)" не відповідає вимогам частини 3 статті 53 Митного кодексу України.
При цьому судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимог позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу виходив з того, що згідно з частиною 4 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". При цьому представником позивача не подано до суду довіреності або ордеру, виданого відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", на представництво інтересів позивача у даній справі, отже матеріалами справи повноваження адвоката Жилінського Олександра Вікторовича не підтверджені.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем оскаржується відмова суду першої інстанції про відшкодування витрат на правничу допомогу, а отже в даній частині підлягає розгляду рішення суду першої інстанції.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне адміністративне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 134 КАС України).
Згідно із частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини 3 статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 4 статті 134 КАС України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).
В матеріалах справи наявний Договір про надання правничої допомоги від 03 березня 2020 року №06/20, укладений між позивачем (клієнт) та адвокатом Жилінським Олександром Вікторовичем (Адвокат) (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1, п. 2 Договору, Адвокат надає Клієнту правову допомогу, пов'язану з наданням консультацій, складання процесуальних і інших документів (наданням правової допомоги) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північної митниці Держмитслужби про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії. Загальна сума за цим договором, яку Клієнт зобов'язується виплатити Адвокату за надання останнім послуг, передбачених пунктом 1 цього договору, визначається сторонами договору на підставі складеного розрахунку. Право Адвоката: ознайомитись з матеріалами по справі, вказаної в п. 1 Договору, брати безпосередню участь у судових засіданнях судів усіх інстанцій з усіма правами, які надані позивачу, відповідачу, третій особі, у тому числі з правом подавати та підписувати позовні заяви (апеляційні скарги, касаційні скарги), заяви, скарги, відзиви, листи, пояснення, клопотання та інші процесуальні документи.
В матеріалах справи містяться клопотання: про приєднання до матеріалів справи документів; про представництво; про видачу ухвали суду; про ознайомлення з матеріалами справи - підписано представником позивача Бородухою М.В. (стор. 37, 42, 43, 53, том І).
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що всі документи, які подані до суду першої інстанції (позовна заява, клопотання про усунення недоліків, надання ухвали суду, відповідь на відзив та інші клопотання) та до суду апеляційної інстанції засвідчені позивачем, за виключенням оригіналів судових рішень та вищезазначених клопотань.
Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали справи та встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи, які підписано адвокатом Жилінським Олександром Вікторовичем та не вчинено процесуальних дій по справи.
Однак, представництво інтересів позивача здійснено Бородухою М.В., який діяв на підставі довіреності від 29 лютого 2020 року та докази наявності у останнього свідоцтва про зайняття адвокатською діяльності в матеріалах справи відсутні.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в договорі про надання адвокатських послуг не зазначено номерів справ, по яких надаються адвокатські послуги адвокатом Жилінським Олександром Вікторовичем. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано до суду три позовні заяви до митного органу (№ 620/947/20, № 620/933/20, № 620/1215/20).
Колегія суддів звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу в даній адміністративній справі позивачем (апелянтом) не підтверджено належними та допустимими доказами з Бородухою М.В. та відсутність у останнього ордеру на надання адвокатських послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації витрат позивача на правову допомогу.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020року (в частині щодо судових витрат) - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підставі, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
А. Б. Парінов